ВСЕ ТАЄМНЕ СТАЄ ОЧЕВИДНИМ

Творчі роботи наших відвідувачів

Останнім часом у мене склалося стійке враження, що всі найкращі твори для дітей були створені письменниками радянської доби. І як так сталося, що у найважчі роки нашої спільної історії вони створили такі світлі, чисті, щирі і дотепні твори, мені особисто не зрозуміло. Чого варті лишень твори неперевершеного майстра пера Миколи Миколайови-ча Носова. І чому тепер при розквіті свободи слова і вибору нічого більш-менш путнього для дітей з-під пера письменників не народжується. Правда, я ще не долучився до творчо-сті вельми популярних нині братів Капранових. Тому ще маю надію відкрити для себе хороші твори. Не так давно познайомився з творчістю ще одного непересічного дитячого письменника Віктора Драгунського, а саме збіркою його новел „Все таємне стає очевид-ним”. Сказати, що це прекрасна книга – значить не сказати нічого. Це надзвичайна книга – захоплююча, дотепна, написана живою образною мовою. Складається враження, що ти сам є учасником подій чи хоча би добре знайомий з героями оповідань.

Отже, головною дієвою особою книги є звичайний московський хлопчик Денис Ко-рабльов, від імені якого і ведеться розповідь. А розповідає він про своїх друзів і знайомих, про своє шкільне життя і повсякденні справи. І тим цінніші такі ось не вигадані історії, які нам так знайомі з дитинства, бо трапляються повсякчас і в нашому житті. Мені дуже імпо-нує дитяча безпосередність Дениса і його мрійливість. Він вміє радіти звичайним буден-ним речам і має рідкісний дар розгледіти в них надзвичайне. Якось батько подарував Денису найкрутіший самоскид.Хлопчина, не роздумуючи, обміняв його на світлячка, бо той виявився „кращим любого самоскида, бо він живий! Він світиться!”

З цієї книжки я дізнався багато цікавого і нового про шкільне життя учнів у ті не такі вже і далекі часи. Виявляється, тоді були дуже популярними культпоходи у кіно. Денис зі всіма першокласниками своєї школи в один із вихідних днів здійснив саме такий культпохід на патріотичний фільм. На екрані розгорталися героїчні сутички бійців Черво-ної Армії з ворогами. Учні так перейнялися ними, що ледве не зірвали кіносеанс. У вирі-шальний момент вони вирішили „допомогти нашим” і з рогаток та пістолетів стали стрі-ляти в кіноекран. Вчителям ледве вдалося їх заспокоїти. Особисто мене такий неординар-ний прояв солідарності і патріотизму тішить і вражає. Нажаль, ми нині не такі.

Особливої уваги вартує дружба Дениса Корабльова і Мишка Слонова. Вони знайомі від народження. Разом відвідували садок, жили по-сусідству, разом пішли до школи в один клас.Вони дуже веселі і активні хлопці. Правда, учні не дуже старанні. Та не всім же бути відмінниками. Одного разу Мишко на уроці географії став декламувати вірші Пуш-кіна і Некрасова. Він просто забув, який іде урок. А коли справа таки дійшла до географії, то своїми глибокими знаннями річок Америки хлопчак довів учительку до істерики. Та й весь клас добряче потішив.

Хоча в научі хлопці зірок не хапали, та залюбки брали участь у різних шкільних заходах. У школі постійно проводилися виступи „Піонерського сатирикону” на злобу дня. Якось і друзям випала нагода висміяти ті негаразди, що траплялися серед учнів. Та хлопці явно мали не аби який комічний талант, бо від такого викриття недоліків слухачі від гоме-ричного сміху ледве не померли. Річ у тім, що від хвилювання Мишко забув слова сати-ричних куплетів. А Денис умудрився довести їх виконання до абсурду.

Дивно, але хлопці весь час потрапляли у якісь історії. Буває ж так: хочеш, як краще, а виходить, як завжди. Ось і з ними був саме такий випадок. Наприклад, захотів Денис при-вітати маму зі святом. Проявив фантазію, знайшов вдома дві пляшки з якоюсь рідиною, вилив її в банку, пляшки здав в приймальний пункт, отримав гроші, купив мамі цукерок. А в результаті виявилось, що зіпсував татове колекційне вино. Задумали хлопці допомог-ти бригаді малярів пофарбувати стіни в будинку, а в результаті пофарбували сусідську дівчинку Оленку і управдома. І дісталося ж їм тоді на горіхи від батьків ! Хоча тато Дени-са і сам був не промах. Одного разу він вирішив допомогти мамі і приготувати курку на обід. Ледве не спалив дім, чому мама була „ дуже рада”. Між іншим, ми, чоловіки, не зовсім пристосовані для виконання домашніх справ. Коли мій тато іноді готує, мама теж прибирає за ним кілька годин.

Та не все було у житті Дениса і Мишка так весело і кумедно. Траплялися і великі розчарування. Якось довірливістю і чесністю дітей скористалися шахраї. Виявляється, їх і тоді вистачало. Шахраї розповіли друзям жалісну історію про вмираючу бабусю, якій тер-міново потрібні ліки, що продаються у віддаленій аптеці. І видурили у довірливого Дениса велосипед. Вразливий хлопчик довго не міг оговтатись від обману і повірити, що його ошукали.

Не буду переповідати сюжет всіх новел. Скажу лише одне – обов”язково прочитай-те цю книжку. Вона варта вашої уваги. Адже нема нічого цікавішого і важливішого за життя простих звичайних дітей, таких, як ми з вами. І я дуже радий, що Віктор Драгунсь-кий ще раз довів мені це. Його книга не тільки мене потішила, а й багато чому навчила.

Петров Олександ Олександрович (12 років)