Олександр Довженко : трагізм творчої долі

Творчі роботи наших відвідувачів

Я щасливий, що не став злим,

Що житиму без ненависті і страху,

Що збагнув своє місце на землі.

О. Довженко

“… Я народився і жив для добра і любові“, - так про себе говорив видатний письменник, бо жив і творив О. Довженко для простих людей, як і він сам. Усі його твори пройняті любов’ю до України, значить - передусім українців : працьовитих, винахідливих, терплячих, співучих, мужніх…

Як йому хотілося змінити світ на краще, оповити, очистити від фальші. Митець оспівував творчу людину, яка невтомно працює, бореться зі злом, несправедливістю, черствістю й байдужістю.

Нова влада давала надію на щасливе майбутнє, але пізніше з’явилася прірва, в яку “котилося суспільство“. Коли ж відчує Довженко це, почне прозрівати від облудного, і це стане для нього трагедією, завдаватимуть нестерпних мук внутрішні суперечності.

Партія нав’язувала тематику творів, Довженко, як і багато інших письменників, був змушений служити фальшивим ідеям. Та все ж таки внутрішня воля перемагає, він правдиво показує те, що його мучить.

У повісті “Земля“митець, змальовуючи колективізацію села, проводить основну думку : життя не можна вбити, воно продовжується за будь-яких обставин, воно торжествує.

Особливо вражає “Щоденник“ письменника, в якому майстер відкриває свою душу, свої болючі рани.

Болісно вдарила по Довженку звістка про те, що його повість “Україна в огні“ не сподобалася Сталіну, і її заборонили для друку й для постановки. Письменника було вислано з України як ворога народу, якому він служив. І 27 липня 1945 року він написав у “Щоденнику“ : “… Товаришу мій Сталін, коли б ви були навіть богом, я й тоді не повірив би вам, що я націоналіст, якого треба плямувати й тримати в чорнім тілі… невже любов до свого народу є націоналізм?“ І через два роки ці ж думки терзатимуть його душу. 5 вересня 1945 року О. Довженко записав : “Не хочу я мучитись! Не хочу оплакувати своє вигнання з України. Не хочу хоронити себе на чужині…“

Нікому не вдалося поставити на коліна цю велику людину, не пішов він проти совісті й свого народу, Батьківщини, бо він незламний, а тому - безсмертний.

Олена Акульшина, м. Керч