Всі публікації щодо:
Розвиток мовлення

Творчі роботи наших відвідувачів

Українське слово

Тридцять років тому я закінчила навчання у звичайній загальноосвітній школі на Донбасі. У той самий час батьки багатьох однокласників прикладали чимало зусиль, щоб звільнити своїх дітей від уроків з української мови та літератури. Мої батьки вважали, що жити в Україні та не знати її мову - це ганьба. Мати часто згадувала своє дитинство, коли вони разом з сестрою сиділи біля пічки, а бабуся читала вголос „Катерину” Тараса Шевченка. Не треба було розповідати дівчаткам, що народити дитину поза шлюбом означає залишити себе та її без майбутнього. Саме українське слово застерігало від необоротних вчинків:

Не слухала Катерина

Ні батька, ні неньки,

Полюбила москалика,

Як знало серденько.

Полюбила молодого,

В садочок ходила,

Поки себе, свою долю

Там занапастила.

Дома ми розмовляли російською мовою, але дуже часто мати співала мені українські пісні, вживала при розмові українські прислів’я.

У школі я почала вивчати українську мову та літературу разом з чудовою вчителькою - Галиною Олександрівною Коваленко. На уроках літератури нас оточувало повітря з української мови. З майстерністю акторки вчителька читала напам’ять вірші Т.Шевченка, Т.Франка, Л.Українки, М.Рильського, П.Тичини, В.Сосюри… Галина Олександрівна забороняла учням, які були звільнені від вивчення української мови, уходити з її уроків, бо вважала, що вони повинні чути українське слово, його особливу мелодію. Хіба можуть когось залишити байдужими строки:

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання…

Пройшло вже три десятиріччя, а я ще гарно пам’ятаю, як вчителька читала кращі твори моїх однокласників з української літератури, організовувала обговорення суперечливих висловів та думок. Ми плакали разом з Горпиною, співчували Мавці, сміялися над Пузирем, тобто жили життям літературних героїв. Такими чином українське слово стало частиною моєї душі, я його дуже люблю.

Так сталося, що у сьомому класі влітку я поїхала у Росію на відпочинок та відчула, що мені не вистачає української мови, українських пісень, які я чула дома, на уроках Галини Олександрівни, по телебаченню та радіо.

Зараз моя вчителька викладає українську мову та літературу у той саме школі в місті Луганську. Вже мій шістнадцятирічний син є її учнем. Я дуже радію, що Галина Олександрівна знайомить його з музикою української мови, передає свої знання.

Завдяки таким Вчителям ми знаємо та любимо українське слово на Донбасі. Я впевнена - саме особистості, як Галина Олександрівна Коваленко, сіють у наші душі любов до України.

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжкую минуту,

За неї Господа моліть!

Кладова Олена Василівна