Всі публікації щодо:
Кобилянська Ольга

Українська література підготовка до ЗНО

Інші твори - Ольга Юліанівна Кобилянська - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС кінця XIX — початку XX сторіччя

У подальші плани письменниці входив розгляд питання становища жінки в суспільстві з позицій соціальних. Остаточним відходом від традиційного фемінізму став етапний твір Ольги Кобилянської „Царівна”.

Над цією повістю письменниця працювала кілька років. Головна героїня твору Наталка Веркович — дівчина-сирота, людина непривілейованого стану — перемагає в боротьбі за право на людське щастя. Вона стає володаркою (царівною) своєї долі. Нелегкий шлях розчарувань, злиднів, втрат не ламає дівчину, а додає їй сил вирватися з обивательського болота в світ ідеалів соціального рівноправ’я.

Її коханий, Василь Орядин, виявився духовно слабшим за неї, не здатним не лише боротися за світлі ідеали, а навіть зберегти в своїй душі кохання.

Наступний удар долі — втрата сподівань знайти себе на літературній ниві. Але шляхом самоосвіти дівчина досягає інтелектуальних вершин, особистого щастя з однодумцем Іваном Марко і зберігає міцну віру в перемогу борців за щастя народу.

Органічна близькість до народу була природ-ньою для Ольги Кобилянської. Письменницю турбує соціально-економічне безправ’я, яке призводить до жахливих наслідків, навіть до братовбивства за землю. Реальна подія, що сталася в селі Димки восени 1894 p., стала поштовхом до написання Ольгою Кобилянською повісті „Земля”.

Повість присвячено батькові письменниці, який впродовж багатьох років допомагав знедоленим селянам. До написання твору письменницю спонукали реальні факти, які докладно розповіли Ользі Кобилянській члени родини Костянтина Жижіяна (в творі — Івоніки Федорчука).

Крізь призму трагедії селянської родини Кобилянська пролила світло на життя обездоленого селянства, по-рабськи залежного від землі.

Сюжет повісті розгортається зовні дуже плавно, але внутрішньо він насичений надзвичайно гострими психологічними моментами.

Частина селян не мають землі і все життя наймитують: частина, як Івоніка й Марійка Федорчуки, стає її рабами.

Втративши одного сина, Федорчуки намагаються втримати біля себе другого, але марно — він відвертається від землі і йде з батьківського дому до Рахіри.

Старі Федорчуки залишаються самотніми, оскільки не визнали Анни за невістку й не прийняли Михайлових дітей-близнюків, які невдовзі померли.

Анна, вийшовши заміж і народивши сина, всі надії покладає на освіту дитини. Івоніка дарує її синові шмат Михайлового поля, щоб відірвати хлопця від землі.

Порятунок для селянської сім’ї письменниця бачить в освіті, так і не розв’язавши питання — земля і трудівник на ній.

Народність повісті „Земля” поставила її на особливе місце в творчості письменниці.