Всі публікації щодо:
Стефаник Василь
Українська література підготовка до ЗНО
Значення творчості В. Стефаника - Василь Семенович Стефаник - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС кінця XIX — початку XX сторіччя
Василь Стефаник — неперевершений майстер соціально-психологічної новели.
„Джерелом духовних цінностей” назвав Стефаника Володимир Винниченко. Його твори слід розглядати під „соціальним” кутом. Василь Стефаник починав як романтик, хоча в його новелістиці легко знайти і впливи імпресіоністичної поетики, і навіть сюрреалізму.
Проза Стефаника визначається глибоким психологізмом, ритмікою і дуже сильним ліричним струменем. Уривчасті фрази наближають його творчість до експресіонізму.
Його новели відзначаються складністю конфліктів, трагізмом суперечностей доби. Життєствердні мотиви все ж продовжують звучати, але тепер уже художник приймає життя, осмисливши його трагізм, пізнавши велич і ницість.
Новели Стефаника приваблюють своєю стильовою, мистецькою самобутністю, засвідчують утвердження нової манери письма. Василь Стефаник — яскравий представник „нової школи” в українській новелістиці.
Прозові твори Василя Стефаника, а саме вони становлять основу, найціннішу частину його невеликої художньої спадщини, визначаються знанням сільського життя, глибоким проникненням у духовний світ покутського трудівника-хлібороба, щирим співчуттям до тяжкої долі скривджених і знедолених. Його новели тяжіють до соціально-психологічної прози. Вони стисло-лаконічні, забарвлені ліричним, психологічним настроєм.
Стефаник — новатор в українській літературі, творець і неперевершений майстер драматичної за змістом соціально-психологічної новели. Письменник багато зробив для удосконалення своїх творів, урізноманітнюючи засоби художньої виразності.
В. Стефаник майстерно використовує у своїх творах покутську говірку. Велику увагу він приділяв створенню слухових образів.
Новели письменника багаті на картини тогочасної дійсності; просвічуються і автобіографічні моменти його життя. Кращі із сільських малюнків Стефаника („Новина”, „Катруся”, „Камінний хрест”, „Палій”, „Сини” та ін.) засвідчують безперечний талант митця, який вправно керував своїм літературним пером.
Найважливіші риси, характерні творчості Василя Стефаника, це, по-перше, переважна увага до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб, рішуча вимога незаангажованості мистецтва, звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящих, партій тощо), а відтак — і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності.
Теорія літератури
Модернізм свідомо затверджує змістове значення усіх елементів форми.
Зміст підкоряється умовній формі. Широко використовується ефект ірреального: його елементи проникають у повсякденне життя, але сприймаються як „найприродніша річ у світі”. Основою змісту стає модерністська художня суб’єктивність. Жанрова структура модерністської новели набуває більшої рухомості. Однією з основних жанрових ознак залишається зображення незвичайної події. Таємниця, яка лежить в основі оповіді, розглядається як своєрідний культ трагікомічної гри у випадку, який не руйнує тканину повсякденності. Зберігається фрагментарність сюжету. Оцінка кожного із вчинків героїв цілком залежить від суб’єктивного сприйняття дійсності. Тому повсякденне життя набуває парадоксальності, а реальність події — відносного характеру.
Вищезазначені жанрові прийоми новели модерністського типу дозволяють зробити висновок про певний інтерес до жанру з боку письменників доби модернізму. Це цілком зрозуміло. Залишається фактом, що на початку XX століття зазнають поразки усталені жанрові структури, які більше не використовуються письменниками в тому вигляді, у якому до них звикли раніше. Трансформаційні жанрові зміни, які відбуваються у цей час, можна розглядати як відповідну реакцію на сучасні події. Крім того, у період революційних перетворень, які охоплюють усі сфери життя суспільства, неминучими стають мовна і літературна реформації. Доказом тому є поява жанрів малої прози (в тому числі новели), які стали найбільш популярними з кінця XIX — початку XX століття.