Всі публікації щодо:
Вишня Остап

Українська література підготовка до ЗНО

Усипка, утечка, усушка й утруска - Остап Вишня - ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС початку XX століття (1900-1930 pp.)

Свою творчість Остап Вишня почав з політичних памфлетів та фейлетонів і написав їх кілька сотень.

Фейлетон „Усипка, утечка, усушка й утруска” вперше надрукований 24 грудня 1922 р. в газеті „Вісті ВУЦВК” і спрямований проти розкрадачів народного добра.

Взагалі, фейлетон, як і всякий газетний жанр, — річ недовговічна: відгукнувся „на злобу дня”, висміяв конкретні факти, виконав свою функцію — і в архів. Але з даним фейлетоном Вишні трапилося по-іншому. І через більш ніж півстоліття він виявився актуальним, бо порушив проблему зла у вигляді крадіжки. Причому під благопристойним виглядом „природного зменшення” — усипки, утечки, усушки. Чомусь утвердилася думка, що красти у держави не соромно. Бо це державне, тобто нічиє. Як тоді, так, на жаль, і в наш час, є люди, які не сприймають тези „державне — наше”.

Остап Вишня спрямовує жало сатири проти тих, хто наживається на народному добрі, прилаштувавшись десь у „теплому” містечку — на базах, транспорті і т. п., прийшовши до „комунізму для окремо взятої особи (чи осіб!)”.

Письменник дає фейлетонові підзаголовок „Теорія” і наслідує форму наукового трактату, виділивши окремі пункти доказів і зробивши висновок. Це дуже вдалий композиційний прийом.

Характеризуючи чотири найулюбленіших і наймодніших слова на господарському фронті — „усипка”, „утечка”, „усушка” й „утруска”, — гуморист вдається до метафори („квітнуть ті чотири „у”, ростуть”, „чіпкі їхні парости увивають і торги, і „хози”, і „проди”), яскравих порівнянь — „як казкові богатирі” і „як тропічні ліани”, „як хміль колись увивав Плюшкінів тин ”, і вживає ряд синонімів („квітнуть”, „ростуть”) та фігур перерахування („не днями й не часами, а хвилинами”; „ростуть і вниз, і вгору, й усіма сторонами”; „вкорінюючись і розгалуджуючись, силкуючись укрити”).

Далі письменник використовує ораторський прийом звернення уваги, „оживлення” тексту, вводячи питальні та односкладні стверджувальні речення: „Що ж воно є ті знамениті „у”? Розберемось”. Розмовно-просторічні інтонації („що ж воно є”) знову ж таки наближають до читача.

Характеристику „наукових понять” автор починає з „усипки” і пояснює її за допомогою способу контрастів: у даному випадку слово означає не „насипать”, а „висипать”, це „речівник не живий, а розумовий, духовний...”. Далі Вишня іронічно відзначає такий парадокс: „усипка” — „дуже тонка штука і пролазить через найменші пори. Бували випадки, коли усипка проходила залізо”. Це вже з області фантастики, але в тому-то й річ, що розкрадачі іноді вдаються до таких хитрощів, що в них і „борошно або цукор... може „усипатися” з залізного або крицевого герметично злютованого посуду... Хоч здохни, а на покладений відсоток висиплеться...” А справа в тому, що дійсно передбачається певний відсоток втрат продуктів і матеріалів при транспортуванні та зберіганні. Але в кмітливих завідувачів ніколи не буває такого, щоб той відсоток „на усипку” не був використаний, навіть в ідеальних умовах зберігання.

Каламбур „усипка може переходити в засипку” нагадує злодіям, що арифметичні вправи з перерахування відсотків державного майна до своєї кишені може закінчитися погано — „засипкою”, тобто викриттям.

Й ущиплива примітка від автора: „Од себе тільки пошкодуємо, що останнього часу не дуже часто усипка в засипку переходить”.

Наступне поняття — „утечка” — пояснюється Остапом Вишнею дуже дотепно, через омонімічні корені слів „тікати” і „текти” („витікати”), приказки та фразеологічні звороти („конем не наздоженеш”, „лиха личина”, „собака-шукач не наздожене”) та інші комічні засоби.

Ось письменник малює чудову комічно-фантастично-алегоричну картину: „От іде собі спокійно так та лагідна нафта яким-небудь переліском. Зирк у вікно — краєвид підходящий... Ростуть-ростуть у неї ноги, ростуть-ростуть. Потім як дремене — і нема.

До станції приїздить потяг — нема нафти: втекла”.

Підсумок — традиційний. Якщо „на якім-небудь складі утечка сильно вже розбунтується”, то тоді починають тікати завскладами та заввідділами.

Третій термін — „усушка”. Про неї автор відразу ж іронічно зауважує, що „усихають майже завжди найсухіші речі: мануфактура, шкіра, суха садовина, городина і т. ін.”. І від усихання отих „сухих речей” часто завскладами „починають розбухати”. А якщо „усушка переходить в пошесть”, „тоді можуть усихати цілі галузі народного господарства, цілі країни, а розбухає тільки невеликий гурт населення”. Які яскраві гіперболи!

Про „утруску” Остап Вишня говорить коротко: це „хтось когось, чи хтось щось утрушує. Чи щось само втрушується...” Висновок, як завжди, категоричний: такі зловживання повинні закінчуватися „трусом”, тобто обшуком, арештом і конфіскацією.

З усіх цих „ теоретичних ” розмірковувань фейлетоніст пропонує „практикам” вибивати „клин клином”: самих злодіїв „трусонути”, „всипати їм і посадити їх на усушку”.

Так гострим сатиричним пером Вишня розвінчав „державних мужів” — злодіїв, які прикривали свої ганебні справи фальшивими актами про „усипку, утечку, усушку й утруску” і наживалися за рахунок народного добра.

Отже, навіть у такій жанровий формі, як малий фейлетон, Остап Вишня за допомогою майстерно використаних художніх засобів творення комічного змалював широку картину життя, засудив вади та недоліки, які заважають добробуту чесних трудівників.