Підготовка до ЗНО та ДПА з української літератури

ЗНО - Теоретико-літературні поняття - Творчість українських письменників-емігрантів

Лірика - поряд з епосом і драмою один з основних літературних родів, у якому життя відображається через передачу почуттів, переживань, думок людини в певних обставинах; під впливом певних подій.

Умовна класифікація за мотивами та основним ідейним спрямуванням:

• громадянська лірика - лірика із соціальною та національною проблематикою, у якій представлено глибоке розуміння поетом сучасного життя і ставлення до нього: суспільно-політична, патріотична (В. Симоненко „Лебеді материнства”);

• філософська лірика - лірика, спрямована на філософське осмислення світу (творчість Ліни Костенко, збірка Б.-І. Антонича „Зелена Євангелія”);

• пейзажна лірика - зображення природи, настрій ліричного героя, викликаний її спогляданням, філософськими та медитативними міркуваннями з приводу художнього осмислення світу; характерним є принцип паралелізму, що будується на контрастному зіставленні або гармонійній єдності внутрішнього світу людини з природою (Т, Шевченко „Зоре моя вечірняя...”);

• інтимна лірика - поетичні твори, у яких ідеться про сердечні переживання, прояви любові ліричного героя тощо (В. Сосюра „Так ніхто не кохав”);

• релігійна лірика — поетичне звернення до Бога, вираження релігійних почуттів і переживань (В. Стус „В мені уже народжується Бог”);

• сатирична лірика — викриття, осмислення засобами сатири вад суспільства і людини (Т. Шевченко „Кавказ”),

Традиційна жанрова класифікація:

. Гім. - урочистий твір символічно-програмового змісту (І. Франко -„Гімн”),

. Сонет - старовинна канонічна форма вірша, складається з чотирнадцяти рядків 5-стопного або 6-стопного ямба, двох чотиривіршів (катренів) і двох тривіршів (терцетів) (М. Рильський „Чернігівські сонети”),

. Елегі. - вірш, у якому виражені настрої смутку, журби, задуми, меланхолії (П. Тичина „Похорон друга”),

. Од. - хвалебна пісня або вірш про якусь видатну особу чи подію (І. Драч „Ода совісті”),

. Пісн. - невеликий поетичний твір, призначений для співу.

. Епіталам. - весільний вірш на честь молодих.

. Епітафі. - надмогильний поетичний напис, що вшановував покійного.

. Епіграм. - невеликий дотепний вірш з несподівано, граційно завершеною кінцівкою, у якому висміювали певні вади людей чи суспільства.

. Ідилі. - невеликий віршовий твір, у якому поетизується сільське життя (Т. Шевченко „Садок вишневий коло хати”).

. Курйозні вірш. - мають незвичайний зовнішній вигляд (акровірші, азбучний вірш, фігурний вірш тощо).

. Лірична поем. - великий поетичний твір, у якому розгортається широка панорама почуттів, переживань і думок ліричного героя, з відсутністю епічного сюжету (М. Рильський „Слово про рідну матір”).

. Ліро-епічний тві. - такий віршовий художній твір, у якому показуються вчинки персонажів (наявний сюжет) і разом з тим у прямій формі виявляється ставлення автора до цих вчинків (ліричні відступи). Таким чином, в одному творі поєднуються епічні сюжетно-розповідні елементи і властива ліриці емоційність, віршова форма і ліризм.

Основні ліро-епічні жанри:

- віршований роман (роман у віршах);

- поема;

- ода;

- байка;

- дума;

- історична пісня;

- балада тощо.

Балад. - невеликий ліро-епічний твір казково-фантастичного, легендарно-історичного або героїчного змісту з драматично напруженим сюжетом.

Дум. - великий ліро-епічний твір переважно героїчного змісту про важливі історичні події (найчастіше про боротьбу українського народу проти іноземних загарбників), близький до історичних пісень і билин.

Історичні пісн. - це народні ліро-епічні твори про важливі історичні події та конкретних історичних осіб.

Художній обра. - це узагальнена картина людського життя і навколишнього світу (людина, природа, предмет, подія, явище), утілена в індивідуальну мистецьку форму творчою уявою письменника.

Ліричний геро. - особа, думки і почуття якої виражаються в ліриці.

Ліричні вірші пишуть переважно від першої особи, часто ототожнюють ліричного героя і автора, хоч їх слід відрізняти. Ліричний вірш не можна розглядати тільки як частку реальної біографії поета. Лірика - це розповідь „про свій час і про себе”, створюючи яку автор відбирає найбільш істотне і загальнозначне в житті і типізує його за допомогою художнього вимислу.

Системи віршування

Кількісні: в основу творення ритму покладена кількість часу, яка витрачається на вимову ритмічних одиниць, мелодійність.

. Античний вір. (стопа - сполучення певної кількості довгих і коротких складів, яке повторюється у віршовому рядку і надає йому ритмічного звучання; антична стопа мала від 2 до 4 складів; налічувалося більше 27 видів стоп).

. Фольклорний вірш:

- пісенний — тісний зв’язок тексту і мелодики, усі куплети подібні за будовою, крім граматичних наголосів, мають місце ритмічні;

- речитативний не має поділу на куплети, рядки різні за кількістю складів, виконуються речитативом (співом-проказуванням).

Якісні (ритм досягається рівномірним повторенням складів і (або) наголосів):

• силабічна (рівна кількість складів у віршованих рядках (13 чи 11) з вільним розташуванням наголосів усередині рядка, парним римуванням, наявністю цезури);

• тонічна (однакова кількість наголосів у віршованих рядках за відсутності поділу їх на стопи);

• силабо-тонічна (рівна кількість складів у відповідних рядках, рівномірне чергування наголошених і ненаголошених складів у рядках; одиниця виміру ритму - стопа).

В усіх системах віршування основною ритмічною одиницею є віршований рядок.

Ритмомелодика вірша

Елементи ритмотворення силабо-тонічного вірша:

• наголос;

• стопа;

• розмір;

• пауза;

• рима;

• способи римування;

• строфа.

Наголо. (в поезії визначається не фонетичний, а ритмічний).

Стоп. — поєднання наголошених і ненаголошених складів, які повторюються в рядку.

*Двоскладова:

- хорей (трохей) — з наголосом на першому складі:

Вічний революцьйонер -

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю...

(І. Франко)

- ямб - з наголосом на другому складі:

Реве та стогне Дніпр широкий,

Сердитий вітер завива...

(Т. Шевченко)

- пірихій - службова двоскладова стопа з обома нєнаголошеними складами;

- спондей — службова двоскладова стопа з обома наголошеними складами; *Трискладова:

- дактиль - з наголосом на першому складі:

3 раннього ранку дотізньої ніченьки

Голкою денно верти...

(П. Грабовський )

- амфібрахій - з наголосом на другому складі:

Любіть Україну, як сонце, любіть,

Як вітер, і трави, і води...

В годину щасливу і в радості мить,

Любіть у годину негоди!

(В. Сосюра ).

- анапест - з наголосом на третьому складі:

Наша ціль - людське щастя і воля.

Розум владний без віри основ...

(І. Франко).

- бакхій - службова трискладова стопа з трьома ненаголошеними складами.

Розмір (ураховується кількість стоп у рядку):

Наприклад, двостопний хорей

• тристопний ямб

• чотиристопний дактиль

• п’ятистопний амфібрахій

шестистопний... анапест

Страшні слова, коли вони мовчать,

Коли вони зненацька причаїлись,

Коли не знаєш, з чого їх почать,

Бо всі слова були уже чиїмись.

(Л. Костенко)

Вид стоп. - ямб з пірихієм; віршовий розмір - п’ятистопний ямб.

Пауз. - зупинка голосу, коротка перерва під час читання, яка є словорозділом у тексті.

У сполученні з відповідною інтонацією:

- розповідна;

- оклична;

- питальна;

- змістова;

- логічно-інтонаційна;

- ритмічна (цезура - особлива ритмічна пауза всередині віршового рядка, яка ділить його на два піврядки).

Рим. - співзвучність закінчень у суміжних та близько розташованих словах у рядках (явище звукове, а не графічне: у римі збігаються звуки, а не букви). Розглядається з останнього наголошеного звука:

1) проста (твориться двома словами)

складна (твориться трьома (чотирма) словами)

2) точна (усі звуки точно збігаються: мила - крила) приблизна (співзвучність неповна: блискавиці - криця)

3) за місцем наголосів у словах, що римуються: чоловіча (наголос на останньому складі: невже - береже)

- жіноча (наголос на передостанньому складі: долина - калина)

- дактилічна (наголос на третьому від кінця складі: яснесенький - тихесенький)

4) внутрішнє римування (усередині рядка) - надає поезії більшої мелодійності: „Там тополі у полі на воли.” (П. Тичина)

Римуванн. - це особливість розташування рим у віршованому творі, інтервал між ними.

Способи римування:

• суміжне (парне) - римування у строфі першого рядка з другим, третього з четвертим (аабб);

В Путивлі-граді вранці-рано

Співає, плаче Ярославна,

Як та зозуленька кує,

Словами жалю додає.

(Т. Шевченко)

• перехресне (парні рядки римуються з парними, непарні - з непарними (абаб);

Ще молитесь, далекий брате,

Серед Звенигородських піль.

Ще не стомились карбувати В коштовних ямбах вічний біль...

(Є. Маланюк)

• кільцеве (охопне): перший рядок римується з четвертим, а другий - з третім (абба);

Мов скарб старий - цей місяць-білозір,

Мов сни старі — ці хмари білопінні.

І бачу я: в тривожному тремтінні Поганська ніч лягла на чорний бір.

(М, Бажан)

Білий вір. - вірш, у якому відсутнє римування, але зберігається чіткий ритм.

Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно.

І благодать - така ясна лягла мені на душу сумиренну, що я збагнув нарешті:

ота зоря - то тільки скалок болю,

що вічністю протятий, мов огнем...

(В. Стус)

Строф. - найбільша ритмічна одиниця віршованого твору, група віршованих рядків, об’єднаних однією думкою, інтонацією та порядком римування.

Поетичні твори:

- строфічні (поділені на строфи);

- астрофічні (не поділені на строфи).

Строфи:

І. Звичайні строфи:

• 1 моностих (однорядкова строфа):

Тиша - це мова, якою говорить до людини Бог (Б.-І. Антонич).

• 2 дистих (двовірш) - дворядкова строфа із суміжним римуванням

Повій, вітре, на Вкраїну,

Де покинув я дівчину.

(С. Руданський)

• 3 терцет (тривірш) - трирядкова строфа, об’єднана однією римою

Сам лицемірствує з собою,

Хто людським серцем і журбою

Турбується з самохвальбою.

(І. Франко )

• 4 катрен (чотиривірш) - чотирирядкова строфа з різними способами римування

О, принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

Я притулю до уст її І так застигну, так замлію.

(О. Олесь)

• 5 пентина - п’ятирядкова

• 6 секстета - шестирядкова

• 7 септима - семирядкова

• 8 октаверс - восьмирядкова

• 9 нонаверс - дев’ятирядкові

• 10 дециверса - десятирядкова

II. Романські

. Терцин. - трирядкова строфа п’ятистопного ямба з римуванням аба, у наступній строфі - бвб і т.д.

Народе мій, замучений, розбитий, (а)

Мов паралітик той на роздорожжу, (б)

Людським презирством, ніби струпом, вкритий! (а)

Твоїм будущим душу я тривожу, (б)

Від сорому яких нащадків пізних (в)

Палитиме, заснути я не можу, (б)

(І. Франко)

. Секстин. - шестирядкова строфа п’яти- або шестистопного ямба з римуванням абаавв.

. Октав. - восьмирядкова строфа з п’яти- або шестистопного ямба з перехресним у шести рядках і суміжним у двох останніх римуванням: абабабвв.

. Тріоле. - восьмирядкова строфа, у якій повторюються рядки - перший у четвертому та восьмому, другий - у сьомому або перший у четвертому і сьомому, а другий - у восьмому.

. Рондел. - тринадцятирядкова строфа на дві рими, у якій тричі повторюється перший рядок і двічі - другий.

. Соне. - чотирнадцятирядкова строфа п’яти- або шестистопного ямба, що складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів з римуванням: абабаб абввдеед (хоч можливі й інші способи римування).

III. Східні

1) Японські

- танка - п’ятирядкова неримована строфа, що складається з п’яти- та семискла- дових рядків (5-7-5-7-7);

- гайку (хокку) - трирядкова неримована строфа, що постала на основі першої півстрофи танка.

Синя волошка,

Суперниця пірамід,

У вічнім смутку.

(І. Качуровський )

Стильові прикмети японських строф:

• естетизм

• суб’єктивний ліризм

• філософське споглядання картин природи

2) Персько-арабські

- рубаї - чотиривірш, що має закінчену, переважно філософську думку, підкреслену в останньому рядку, і римування ааба. (У світовій літературі - Омар Хайям, в українській літературі - збірка „Рубаї” Д. Павличка (1987), твори М. Ореста).

Верліб. (вільний вірш) - не має строфічної будови, рими, поетичного розміру, а ритм у ньому досягається лише наспівною інтонацією (в українській літературі -

І. Драч, М. Вінграновський, Б. Бойчук, Е. Андієвська та ін.)

Довільний вір. (іноді називають байковим) - вірш, написаний силабо-тонічним розміром (переважно ямбом чи хореєм), що складається з різностопних рядків, розміщених довільно.

Вітер.

Не вітер - буря!

Трощить, ламає, з землі вириває...

За чорними хмарами

(з блиском, ударами!),

за чорними хмарами мільйон

мільйонів мускулястих рук...

(П. Тичина)

Синтаксичні фігури

Синтаксичні фігур. - своєрідна синтаксична побудова фраз для посилення виразності й емоційності мови та уникнення одноманітності.

• Інверсія (від лат. „перевертання, переставлення”) - незвичайна розстановка слів у реченні для того, щоб найбільш значуще слово особливо підкреслити, звернути на нього увагу або увиразнити ритмізованіеть фрази.

Полюбила чорнобрива Козака дівчина.

(Т. Шевченко)

. Еліпс. (від грец. „пропуск, нестача”) - пропуск у реченні слова чи словосполучення, яке легко поновлюється з контексту в уяві через зв’язані з ним сусідні слова:

„Аж небо блакитне широкими б’є” (Т. Шевченко) (пропущено слово „крилами”)

Риторичні (патетичні) фігури:

. Патетичне запитанн. - виражає якісь емоції, відповідь випливає уже з нього самого, не потребує окремого вираження.

Хто вам сказав, що я слабка,

Що я корюся долі?

(Леся Українка)

. Патетичне звертанн. - звертання до неживих предметів, як до живих, або до відсутніх осіб, як до присутніх.

О рідне слово, хто без тебе я? (Д. Павличко)

. Патетичний оклик (вигук. - вислів почуття у коротких, емоційно-перенасичених словах.

Докучило! Нема мені Вітчизни! (В. Стус)

. Патетичне ствердженн. - особливе підкреслення незаперечності сказаного мовцем.

Так! Я буду крізь сльози сміятись...

(Леся Українка)

. Патетичне запереченн. - зосередження уваги читача на певній думці через пояснення її у формі заперечення або застереження можливого іншого погляду.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись...

(Леся Українка)

Анафор. (єдинопочаток) - повторення на початку віршованих рядків, строф або речень чи розділів (у прозі) однакових слів чи синтаксичних конструкцій.

Ні попівськії тортури,

Ні тюремні царські мури...

(І. Франко)

Епіфор. (єдинозакінчення) - повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій у кінці віршованих рядків, строф чи речень, розділів (у прозі).

Усмішка твоя - єдина,

Мука твоя - єдина,

Очі твої - одні.

(В. Симоненко)

Симплок. - поєднання анафори з епіфорою.

Чи я в лузі не калина була?

Чи я в лузі не червона була?

(Народна пісня)

Кільц. - повторення однакових слів чи синтаксичних конструкцій на початку і в кінці твору або його частини.

Нічка тиха і темна була.

Я стояла, мій друже, з тобою;

Я дивилась на тебе з журбою,

Нічка тиха і темна була...

(Леся Українка)

Антитез. - особливо підкреслене протиставлення протилежних життєвих явищ, понять, думок:

„Усі ми в золоті і голі” (Т. Шевченко)

Асиндето. (безсполучниковість) - навмисне пропускання сполучників між однорідними членами з метою відтворення швидкого руху, раптової зміни в явищах.

Зійшлись, побрались, поєднались,

Помолоділи, підросли.

T. Шевченко)

Полісендито. (багатосполучниковість) - нагромадження у фразі чи строфі великої кількості сполучників з метою уповільнення розповіді, посилення наспівності, підкреслення роздумів мовця.

Рідна мати моя, ти ночей недоспала

І водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

(А. Малишко)

Паралеліз. - паралельне зображення двох і більше явищ із різних сфер життя (порівняння у формі зіставлення); на відміну від порівняння у паралелізмі змальовувані картини пов’язуються між собою не тільки синтаксично, а й логічно.

При потоці явір,

Явір зелененький,

А у вдови хлопець,

Хлопець молоденький.

(С. Воробкевич)

. Повто. (рефрен) - повторення однакових слів чи виразів, віршованих рядків чи строф у творі з метою звернення на них особливої уваги читачів, підкреслення мелодійності, ритмічності.

Роде наш красний, роде наш прекрасний...

(Народна пісня)

Фонічні засоби

. Евфоні. - сукупність звукових явищ, що роблять мову милозвучною, мелодійною.

. Асонан. - зумисно надмірне повторення голосних звуків з метою посилення милозвучності мови.

Ти вчиш любити все, що перемінне

і що незмінне, як незмінний світ...

(М. Рильський)

(Асонанс звуків и та і)

. Алітераці. - зумисне надмірне повторення однакових приголосних звуків з ме

тою створення звукового образу зображуваного або посилення інтонаційної виразності мови.

Сипле, стеле сад самотній ,

сірий смуток - срібний сніг...

(В. Кобилянський )

• Какофоні. - немилозвучне (хаотичне) поєднання звуків мови; навмисне використовується письменниками з метою посилення гумористичного забарвлення творів.

Карл у Клари вкрав корали...

. Звуконаслідування (ономатопея. - імітація засобами мови різних позамовних звукових явищ з метою створити звуковий образ зображуваного.

Пряме звуконаслідування:

„І все отак зозуля: ку-ку!”;

Непряме (імітація звукових явищ добором слів з однорідними звуками):

„дзвін гуде іздалеку” (дз-гу-з-у)

•Паронімі. - гра близьких за звучанням слів, коли випадкова схожість звуку використовується для створення нового смислового зв’язку.