Всі публікації щодо:
Історія літератури

Українська література: комплексне видання для підготовки до ЗНО 2020

Періодизація розвитку української літератури

Мистецтво, література є вірними супутниками історії, відображаючи, як у дзеркалі, події, героїв, моральні цінності й суспільні пріоритети кожної історичної доби. У своєму розвитку українська література пройшла великий шлях, який можна поділити, відповідно до особливостей кожного етапу, на такі періоди:

1. Давня література (XI - перша половина XVIII ст.).
2. Нова українська література (друга половина XVIII - початок XIX ст.).
3. Література другої половини XIX - початку XX ст.
4. Література XX - початку XXI ст.

Звичайно, межі кожного періоду є досить умовними, до того ж у кожному періоді можна окремо виділити свої структурні частини, наприклад, літературу Шевченкової доби чи період 70-90-х років XIX століття.

Наведена періодизація характеризує розвиток писемної форми літератури. Проте довгий час моральні, естетичні, духовні багатства українського народу зберігалися в усній формі - у фольклорі.

ФОЛЬКЛОР

ПРОГРАМА

• Загальна характеристика календарно-обрядових, суспільно-побутових та родинно-побутових пісень.
• Історичні пісні. „Ой Морозе, Морозенку“, „Чи не той то хміль“.
• Пісні Марусі Чурай. „Віють вітри“, „Засвіт встали козаченьки“.
• Тематика, образи, зміст народних Дум і балад.
• „Дума про Марусю Богуславку“, балада „Ой летіла стріла“.

Опорні поняття теми

Фольклор

(усна народна творчість)

Жанри фольклору

Пісні обрядові

Календарні обрядові пісні

Щедрівки

Колядки

Веснянки

Пісні русальні

Пісні купальські

Пісні обжинкові

Пісні родинно-побутові

Пісні суспільно-побутові

Пісні козацькі

Пісні антикріпосницькі

Пісні рекрутські та солдатські

Пісні чумацькі

Пісні бурлацько-наймитські

та заробітчанські

Балади

Фантастика (метаморфози)

Пісні історичні

Думи історичні

Речитатив

Різноскладовість

Довільне римування

Протягом тисячоліть розвитку ранньої людської цивілізації художньо-естетичні потреби людини, які виникли в процесі її трудової діяльності, задовольнялися засобами народного мистецтва в усіх (часто синкретичних) його різновидах і жанрах: словесному, образотворчому, музичному, хореографічному тощо.

Синкретизм - (від грецького „з'єднаний“) означає нерозчленованість, злитість, характерні для початкового, нерозвиненого стану будь-якого явища. У первісному мистецтві синкретизм — це злитість різних видів мистецтва, коли танці, музика, співи, поезія не були відокремлені одне від одного.

Фольклор - це усна народна творчість. Термін „фольклор“ (з англійської - „народна мудрість“) вперше вжив 1846 року англійський учений Вільям Томсон.

Основні особливості фольклору

1. Фольклор - явище колективне, при цьому не принижується роль талановитих особистостей (Маруся Чурай, Семен Климовський).
2. Фольклор - явище національне, в ньому відображено духовне обличчя народу, його національний характер, працю, побут, світогляд.
3. Фольклорні твори анонімні.
4. Форма побутування фольклору - усна.
5. Фольклорні твори зазвичай варіативні.
6. Результатом колективного збереження фольклору є традиційність виконання.
7. Фольклор передає прагнення, мрії та погляди широких народних мас.
8. У фольклорі негативно зображуються вороги народу, оспівуються найкращі людські риси.
9. фольклорні твори складаються на основі народної мови, яка має свої діалектні особливості, наголоси, інтонацію, систему символів тощо.

Основними жанрами фольклору є думи, балади, пісні: обрядові, родинно-побутові, соціально-побутові, коломийки, історичні; казки, легенди, перекази, прислів'я, приказки, загадки.

ОБРЯДОВІ ПІСНІ

Обряд (похідне від „обряджати“, „наряджати“, близьке за змістом до слів „лад“, „порядок“, „згода“) функціонує у сфері духовної культури, становлячи, таким чином, систему символічних дій, притаманних як одній людині, так і колективу. Поведінка людини чи колективу людей - це певна своєрідна вистава за певним сценарієм. Обряди бувають родинні (родильні, весільні, поховальні) і календарні (зимові, весняні, літні, осінні).

Обрядові пісні - один з найдавніших видів фольклору, зміст і форму яких визначила трудова діяльність людини. Розрізняють обрядову поезію календарну та родинно-побутову. Календарна обрядова поезія пов'язана з порами року і сільськогосподарським календарем. Календарні обрядові пісні: колядки, щедрівки, веснянки, русальні, купальські, обжинкові. Родинно-побутові обрядові пісні: весільні, голосіння.

Основні особливості календарних обрядових пісень: закличність, оспівування природи, звеличування праці, радісний, піднесений настрій.

Колядки й щедрівки - твори архаїчні (язичницькі), час їх виникнення не з'ясований. Між цими творами щодо змісту немає принципової різниці. Але ці пісні за часом виконання ніколи не змішувалися: колядки співалися з 24 грудня по 1 січня, колядували переважно хлопці; щедрівки співалися під Новий рік, щедрували переважно дівчата і діти. У цих піснях висловлювались побажання щастя, здоров'я, багатого врожаю наступного року. Колядки та щедрівки виконувались хором.

У колядках та щедрівках часто звучить мотив засівання, прильоту птахів, приплоду худоби - суто весняної тематики:

Аби хліб родився,

А скот розмножився,

Та й аби сесь пан господар

Нічим не журився.

Це пов'язано з давнім літочисленням: наші предки починали новий рік не з січня, як тепер, а з весни, і першим місяцем року був березень.

Одним із основних мотивів колядок є славлення народження Божого Сина:

Нова радість стала, яка не бувала:

Над вертепом звізда ясна на весь світ засіяла.

ОЙ ЧИ Є, ЧИ НЕМА ПАН ГОСПОДАР ВДОМА

Ой чи є, чи нема пан господар вдома?

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

Ой нема, ой нема, та й поїхав до млина.

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

Та й муки спетлювать, меду-пива купувать.

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

Меду-пива купувать, щедрівників частувать.

Щедрий вечір, добрий вечір, добрим людям на здоров'я!

Веснянки - хорові пісні на честь приходу весни. В різних місцевостях України ці пісні називаються ще гаївками, яголойками, ягілками. Виконувалися веснянки на Стрітення (середина лютого), продовжувався цілий весняний цикл аж до Трійці (Зелених свят), гаївки звучали до Великодніх свят.

У піснях запрошувалися на гостину Весняночка- паняночка, сонечко, птахи: горобчик, перепеличка, журавель, горлиця, сокіл, сива зозуля і Майра. Основний мотив - побажання доброго врожаю. їх співали переважно дівчата, водячи хороводи, танки.

ОЙ ВЕСНА, ВЕСНА, ДНЕМ КРАСНА

(уривок)

Ой весна, весна, днем красна,

Що ж ти нам, весно, принесла?

— Принесла я вам літечко,

Ще й рожевую квіточку,

Хай вродиться житечко,

Ще й озимая пшениця,

І усякая пашниця.

Русальні пісні виконувались під час русалій (кінець травня - початок червня), коли починало колоситися жито. У цих піснях поєднуються хліборобська та любовна магія (ворожіння). Русальні пісні виконують тільки дівчата, хоча героями цих пісень є і жіночки-сестрички, і дівчата „красні панночки“, дівчатка-семилітки, і парубки.

У русальних піснях знаходимо багато загадок. Уведені вони були з метою перевірити кмітливість молоді:

Що росте без кореня?

Що біжить без повода?

А що цвіте без цвіту?

ОЙ ТАМ У ЛІСІ КАЛИНА

Ой там у лісі калина, під калиною дівчина.

Там косу чесала, там біле личко вмивала.

Ой ти, личенько біленьке, кому ж ти будеш

миленьке?

Чи ратайку, - дай Боже! Чи лінтяйку? - крий Боже!

Бо ратайко працює, а лінтяйко балує.

Бо ратайко в полі є, а лінтяйко в корчмі п'є.

Купальські пісні виконувались у день літнього сонцестояння - в ніч з 23 на 24 червня за старим стилем (7 липня за новим стилем) - на Івана Купала. Дим пісням також притаманна тематика любовної магії, ворожіння на майбутню долю. Купальські свята супроводжувалися танками, магічними обрядами (стрибання через вогонь, плетіння вінків і пускання їх за водою тощо).

ЗАПЛЕТУ ВІНОЧОК

Заплету віночок, заплету шовковий

На щастя, на долю, на чорнії брови.

Ой пущу віночок на биструю воду,

На щастя, на долю, на милого вроду.

' Ой поплинь, віночку, прудко за водою,

На щастя, на долю, милому за мною.

Жниварські пісні українців, як і всіх слов'янських народів, відображають урочисту, відповідальну пору в житті хлібороба - збирання врожаю. Жали і співали жниварських пісень переважно жінки. Головний мотив жниварських пісень - звеличення людей праці. Важливе місце посідає опис природи. Широко використовується у жниварських піснях прийом художнього паралелізму, де картини, образи природи служать і своєрідним поетичним зачином, і засобом психологічної характеристики людини.

Величання поєднується з магічним заклинанням врожаю через побажання того, без чого неможливе життя землероба: здоров'я, добробуту, гаразду в сім'ї, гарного збіжжя. Вони поділяються на зажинкові (співаються на початку жнив), жнивні (виконуються під час жнив), обжинкові (співаються по закінченні жнив). Обжинковий обряд нагадує драму.

ВИЙШЛИ В ПОЛЕ КОСАРІ

Вийшли в поле косарі Косить рано на зорі.

Приспів: Гей, нуте, косарі,

Бо нерано почали;

Хоч нерано почали,

Так багато утяли!

До обіду покосили,

Гострі коси потупили.

Приспів.

По обіді спочивали,

Гострі коси поклепали.

Приспів.

Увечері холодком Йшли додому всі рядком.

Приспів.

А як в стоги пометаєм,

То добряче погуляєм!

Приспів.

СУСПІЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

Значну цінність становлять ліричні пісні, що тематично пов'язані із соціальними явищами, їх називають суспільно-побутовими.

Серед пісень суспільно-побутової тематики за масштабами зображення масового героїзму народу у боротьбі проти внутрішніх та зовнішніх гнобителів одне з чільних місць посідають козацькі пісні. На відміну від історичних пісень, присвячених важливим історичним подіям та видатним героям, козацькі пісні не приурочені до конкретних подій, а узагальнено відбивають типові для певної доби явища, в них висловлюються почуття і настрої героїв, зумовлені повним небезпек і труднощів козацьким життям. Усе це визначило тематику козацької пісні: прощання козака з родиною, загибель на полі бою тощо.

Герой козацьких пісень - боєць, що охороняє рідну землю від ворога, козак-захисник. Часто у козацьких піснях також постають жіночі образи - матері, сестри, коханої, дружини:

Над явором ворон кряче,

Під явором мати плаче,

Мати плаче і ридає,

Свого сина дожидає.

Окрему групу суспільно-побутових пісень становлять антикріпосницькі пісні, темою яких є тяжкі умови праці на панщині, безправне становище кріпаків, скарги на поміщиків, осавулів, десятників, прикажчиків, а також заклики до протесту:

В неділю пораненьку усі дзвони дзвонять,

Пани отамани по каміння гонять,

Чоловіки по каміння, а жінки кужіль прясти,

Малі діти до тютюну - папушечки класти.

Рекрутські та солдатські пісні виникли у другій половині XVIII ст., коли у Російській імперії примусово стали набирати українських юнаків до армії, де служба тривала 25 років. Рекрути - солдати-но- вобранці (у народі казали „некрути“) та їх рідні прощалися навіки, тому проводи в армію були схожі на похорони: сум, плач, голосіння... Усе це відбилося у піснях, темою яких стали рекрутський набір, тяжка солдатська служба, поневіряння матері солдата, його дружини і дітей, повернення солдата- каліки додому, загибель і смерть.

Лучче б було, моя мати,

Мене в купелі залляти,

Ніж такого молодого

У накрути оддавати!

Торгівельно-візницький промисел у XV-XIX ст. в Україні породив своєрідні за тематикою та змістом чумацькі пісні.

Чумаки торгували переважно рибою та сіллю, за якими їздили на волах до берегів Чорного та Азовського морів. Поїздки ці були тривалими й небезпечними. Гуртом чумаків керував досвідчений отаман, який добре знав шлях, організовував оборону чумацьких валок з крамом від розбійників, здійснював торгівельні операції тощо.

Нескінченна дорога під палючим сонцем або холодними дощами, сумні згадки про домівку, хвороба чумака, його тяжка доля, смерть у дорозі - ці життєві події та моральні переживання стали основою чумацьких пісень.

Ой упав чумак, упав та й лежить,

Ніхто його не спитає, що в нього болить.

Болить у його серце й голова,

Ой нещасна моя доля - чужа сторона!

Соціально-історичні чинники зумовили появу бурлацько-наймитських та заробітчанських пісень.

Як явище бурлацтво в Україні було поширеним ще з XVI ст. Проте найбільш масовим заробітчанство, бурлацтво стає у другій половині XIX ст., коли в Росії активно розвиваються капіталістичні форми господарювання і зубожілі до краю люди почали найматися на роботу, нерідко кидаючи свої оселі.

У піснях цієї групи відбилося тяжке життя безправного наймита, важка праця, сум за згубленою долею, страждання від хвороб, смерть:

Та немає в світі гірш нікому,

Як бурлаці молодому.

Разом з тим у народній уяві бурлака асоціювався із людиною незалежною, вільною, що глузує із зажерливих багатіїв. Це знайшло відображення у жартівливих бурлацьких піснях.

Окрему групу заробітчанських пісень складають пісні заробітчан-емігрантів, які у пошуках роботи і кращої долі мусили залишати рідну землю й виїжджати за кордон - до Америки, Канади, Бразилії, Австралії.

Канадо, Канадо, яка ти немила,

Не одного господаря з жінков розлучила.

Розлучила з жінков і дрібненькі діти.

Рад би я додому соколом летіти.

Людське життя нагадує своєрідне коло: народження - весілля - смерть, яке супроводжується соціальними обрядами: родильним, весільним, поховальним, кожному з яких властивий певний вид поезії.

РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

Родинно-побутові пісні тематично охоплюють найважливіші події та явища родинного життя селян, відображають їхню психологію, погляди, мораль. Умовно ці пісні можна поділити на досить великі тематичні групи:

• про кохання, в яких оспівується щирість і радість такого почуття, вірність закоханих, біль розлуки, туга за коханим, зрада й розплата за неї. У цих піснях народ висловив свої погляди на шлюб: найважливіше - обрати собі коханого „до пари“, шлюб з розрахунку різко засуджується;

* пісні про жіночу долю, в яких оповідь про щасливе подружнє життя трапляється лише зрідка. Зазвичай же вони пройняті сумом, журбою, оскільки в них ідеться про стосунки одруженої жінки із членами сім'ї чоловіка: свекром, свекрухою, зовицями:

А тепер я мушу знати:

Пізно лягти, рано встати,

Свекрусі годити, зовицю любити,

Ще й до свекра говорити.

Нелегкими були стосунки й між жінкою та чоловіком: одруження і життя з нелюбом, подружня зрада, чоловік-пияка - усе це також відбилося у тематиці родинно-побутових пісень. Проте чимало й таких жартівливих пісень, де жінка бере верх над чоловіком:

Ой там на товчку, на базарі

Жінки чоловіків продавали.

Як прийдеться до ладу,

То я й свого поведу та й продам!

• доля матері, вдови є окремою темою багатьох родинно-побутових пісень;
• у значній частині родинно-побутових пісень йдеться продолю сироти. Так, у пісні „Летіла зозуля“ дівчина-сирота жаліється померлій матері на свою гірку долю, і та прилітає до дочки сивою зозулею:

Летіла зозуля до моєї хати,

А то не зозуля - то рідная мати.

- Якби ж то я знала, яка в тебе біда,

Була б передала горобчиком хліба.

Горобчиком хліба, синичкою солі.

- Ой мамо, ой мамо, як тяжко без долі!

• колискові пісні увіходили в життя людини з перших його хвилин. У таких піснях звучать щира ніжність матері до дитини, мрії про щасливе майбутнє сина чи дочки, прагнення уберегти дітей від лиха. Дуже часто у таких піснях діють тварини (котик-воркотик, півник), а також персоніфіковані фантастичні істоти (ніч, сон, дрімота):

Котику сіренький, не ходи до хати,

Котику біленький, не буди дитяти!

Котку волохатий, не ходи до хати,

Дитя буде спати, котик воркотати.

Ой на кота воркота, на дитину дрімота.

Колискові пісні виконувались тихо, протяжно, ніжно.

УКРАЇНСЬКІ БАЛАДИ

Балада (з французької - танцювати) - це ліро- епічний твір на родинно-, рідше соціально-побутову тематику з динамічним психологічно напруженим сюжетом і трагічною, часто фантастичною розв'язкою.

Першим записом української народної балади вважають пісню про Стефана-воєводу „Дунаю, Дунаю, чом смутен течеш?“, яку чеський учений Ян Благослав у середині XVI століття вніс до своєї рукописної граматики.

Тематика балад є досить широкою: туга дівчини за коханим, вбитий на війні козак, осміяне кохання довірливої дівчини, чарівництво свекрухи, зрада і помста, нещасливе кохання, шлюб з нелюбом, нещасливе життя одруженої жінки.

Поетична система балад має як спільні із пісенним фольклором риси, так і власні особливості: символічні загальнопісенні образи, постійні епітети, пестливі слова, гіперболізація, тавтологія, посилення психологічної напруги, діалоги, психологічні паралелізми, метафоричність, постійні народні порівняння, повтори, зменшено-пестлива, емоційно- забарвлена лексика.

Найбільш відомими є балади „Тройзілля“, „Ой чиє ж то жито“, „Про Бондарівну“, „Козака несуть“, „Туман яром“.

У баладах наявні естетичне відображення дійсності, романтична піднесеність, елементи фантастики, метаморфози-перетворення, персоніфікація рослин і явищ природи, моралізаторство - повчальний потенціал у вигляді кари або запізнілого каяття злочинців.

Баладам притаманні елементи чаклунства: невістка перетворюється на тополю, калину; зрізана гілочка промовляє людським голосом; віддана заміж за нелюба дочка повертається додому зозулею. Дійовими особами балад часто виступають чарівниці, ворожки, відьми.

ОЙ ЛЕТІЛА СТРІЛА

Ой летіла стріла

З-за синього моря.

Ой де ж вона впала?

— На вдовинім полі.

Кого ж вона вбила?

— Вдовиного сина.

Немає нікого

Плакати по ньому.

Летять три зозуленьки,

І всі три рябенькі:

Одна прилетіла,

В головоньках сіла;

Друга прилетіла.

Край серденька сіла;

Третя прилетіла

Та в ніженьках сіла.

Що в головках сіла —

То матінка рідна;

Сіла край серденька —

То його миленька;

А в ніженьках сіла —

То його сестриця.

Де матінка плаче,

Там Дунай розлився;

Де плаче сестриця,

Там слізок криниця;

Де плаче миленька —

Там земля сухенька.

Ой матінка плаче,

Поки жити буде;

А сестриця плаче,

Поки не забуде;

А миленька плаче,

Поки його бачить...

У баладі „Ой летіла стріла“ змальовується, як загинув удовин син від стріли. У творі показується горе рідних — матері, сестри, миленької. Вони, як зозулі, прилетіли та й плачуть над убитим. Де мати плаче — там „Дунай розлився“, де сестра — там „слізок криниця“, а де миленька — „земля сухенька“. Сестра й мила скоро забудуть про втрату („А сестриця плаче, Поки не забуде; А миленька плаче, Поки його бачить“), а мати страждатиме довіку, вона ніколи не забуде свого сина („Ой матінка плаче, Поки жити буде“).

Тема: оспівування суму за вбитим стрілою вдовиним сином.

Ідея: висловлення співчуття до загиблого.

У баладі присутні гіпербола (слізок криниця), метаморфози (перетворення жінки на зозуль), три- кратність. Твір насичений пестливими словами (зозуленькикрай серденька, миленька, матінка, слізок, сухенька та ін.).

ІСТОРИЧНІ ПІСНІ

Історичні пісні - це епічні та ліро-епічні твори, в яких розповідається про справжні події та історичних осіб, розкривається ідейно-емоційне ставлення народу до них. В історичних піснях часто оспівуються безіменні герої, але їхня діяльність пов'язана з конкретним історичним періодом. Поява історичних пісень є наслідком розвитку історичної свідомості народу і його художнього мислення. Вони з'явились у XV столітті, в період боротьби українського народу проти турецько-татарських загарбників, увібравши традиції героїчного епосу Київської

Русі та українських дум. Назву „історичні пісні“ вперше ввів в українську фольклористику М. Гоголь. У статті „Про малоросійські пісні“ (1833) він указує на визначальну рису цього жанру: „вони не відриваються ні на мить від життя і... завжди відповідають тодішньому стану почуттів“.

За обсягом історичні пісні менші за думи, але більші, ніж ліричні пісні. Епічний характер виявляється у розповіді про події, які зображуються об'єктивно, але без чіткої фіксації подій життя історичних персонажів. Наявні в піснях символіка, гіпербола, емоційно-оцінні елементи.

Основні особливості історичних пісень:

• це сюжетні твори, в яких зображені історичні події та історичні особи;
• стислість та динамічність розповіді;
• помітну роль відіграє вигадка, але фантастики майже немає;
• широке використання художніх засобів;
• наявність застарілих слів та висловів;
• строфічна або куплетна побудова.

Тематичні групи українських народних історичних пісень:

• про боротьбу з турецько-татарськими нападниками;
• про визвольну боротьбу українського народу під проводом Богдана Хмельницького;
• про стихійні селянські повстання та їх героїв.

„ЧИ НЕ ТОЙ ТО ХМІЛЬ...“

Твір „Чи не той то хміль“ за жанром є історичною піснею, тема якої - визвольна боротьба українського народу під проводом Б. Хмельницького у 1648-1654 роках. Ідея твору — звеличення Богдана Хмельницького як полководця, який перемагає ворога у боротьбі за визволення України з-під влади Польщі. Історичною основою твору є битва козацького війська на чолі з Хмельницьким під Жовтими Водами.

Як і кожна українська пісня, цей твір багатий на художні засоби: епітети (хороша врода, вражі ляхи); фразеологізми (гадки не маю; на вашу біду; лежати, вищеривши зуби (загинути); дубовая хата (труна), становити дубовії хати (гинути)); пестливі слова (ляшеньки, вдовиця — вжиті з метою приниження образу ворога, глузування з нього); дієслівні синоніми (характеризують Хмельницького як непереможного полководця — б'ється, рубає, тисне); порівняння (один із його видів - заперечне порівняння):

Чи не той то хміль,

Що коло тичин в'ється?

Ой той то Хмельницький,

Що з ляхами б'ється.

Особливістю цієї пісні є анафора - єдинопочаток (Чи не той то хміль... Ой той то Хмельницький...). Форма пісні - діалогічна (питання - відповідь), оформлена як заперечне порівняння, що також сприяє підсиленню значення образу гетьмана Богдана Хмельницького.

Хмельницького показано сміливим воїном, розумним стратегом, полководцем, який у боротьбі спирається на підтримку широких народних мас. Гетьмана не лякають застереження „не пити золотої води“, бо ворог набагато переважає числом, бо він „за собою великую потугу знає“. На другому плані в пісні - поляки-загарбники, які змальовані у зневажливо-сатиричному тоні.

„ОЙ МОРОЗЕ, МОРОЗЕНКУ“

Ця пісня належить до групи історичних пісень другої половини XVII - початку XVIII ст. Пісні цієї доби тематично близькі до творів про визвольну

війну 1648—1654 років під проводом Богдана Хмельницького. Протягом шести років війни кримський хан виступав то на боці козаків, то зраджував їх, жорстоко винищуючи своїх недавніх союзників. Саме таку розправу — вбивство козака татарами — зображено у народній пісні „Ой Морозе, Морозенку“.

Досі вчені не з'ясували, хто криється під іменем легендарного Морозенка - чи Станіслав Морозенко, подвижник Богдана Хмельницького, чи Нестор Морозенко, герой війни проти Оттоманської Туреччини. Найімовірніше, що це узагальнений образ українського козака, який бився і проти польської шляхти, і проти шведських нападників.

Образ Морозенка змальований у народнопісенних традиціях. Його смерть оплакує не тільки мати Морозиха, а й уся Вкраїна, бо він - її рідний син:

Ой Морозе, Морозенку,

Ти преславний козаче!

За тобою вся Вкраїна

Тяжко-важко плаче!

Пісня набула виняткової популярності і має близько сорока варіантів. Характерно, що в багатьох варіантах її події відбуваються в якійсь певній місцевості, зміст поповнюється новими деталями й ситуаціями.

Композиційно пісню можна поділити на три частини: передчуття Морозихою смерті сина; захоплення Морозенка у полон і його страта; горе Морозихи та всієї України.

Ідея пісні — звеличення подвигу в ім'я України.

ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ

В історії української культури є чимало недосліджених сторінок, чимало нерозкритих таємниць; ми не знаємо авторів багатьох чудових творів, які й досі побутують у народі. Лише іноді з полону років повертаються імена таких митців, оповиті легендами; Семен Климовський - автор відомої пісні „їхав козак за Дунай“, Тимко Падура та Яків Коморницький, які написали слова пісні про Устима Кармалюка („За Сибіром сонце сходить...“), та автор музики до неї Вацлав Ржевуський...

Нині повернулось із забуття ім'я напівлегендарної української народної поетеси та співачки Марини Гордіївни (Марусі) Чурай.

З дуже скупих історичних відомостей та народних переказів дізнаємося, що Маруся Чурай народилася 1625 року у Полтавському посаді в родині урядника Полтавського охочекомонного (добровільного кінного) козацького полку Гордія Чурая. Під час бою під Кумейками (1637 р.) козаки зазнали від поляків поразки, а Гордій Чурай разом із гетьманом Павлюком та іншою козацькою старшиною потрапив до рук польського коронного гетьмана М. Потоцького. Полонених привезли до Варшави і там стратили 1638 року. Про Гордія Чурая народ склав пісню, яку наводить відомий український історик та фольклорист М. Максимович у своєму збірнику українських народних пісень:

Орлику, сизий орлику, молодий Чураю!

Ой забили тебе ляхи та в своєму краю!

Маючи дивовижно гарну зовнішність, життєрадісну вдачу, чудовий голос і талант складати пісні, Маруся Чурай помітно вирізнялась серед інших полтавських дівчат. Закохався в неї реєстровий козак Полтавського полку Іван Іскра, син гетьмана Якова Острянина (Остряниці). Проте Маруся вподобала собі іншого - Грицька Бобренка. Той, хоч і хоробрий козак, проте у житейських справах був людиною безвольною і не міг протидіяти своїй матері, яка мріяла одружити сина з племінницею полковника Мартина Пушкаря, дочкою осавули Федора Вишняка Галею. Про зраду й одруження Гриця і Галі розповідає Марусі Іван Іскра. Подальша трагедія постає із пісні „Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці“: Маруся позбавляє Гриця життя за зраду... Полтавський суд засуджує дівчину до страти, проте вірний Іван Іскра рятує її гетьманським універсалом.

За О. Шкляревським, відомим дослідником творчості Марусі Чурай, існує дві версії народних переказів про останній період життя дівчини. За однією,

вона після помилування зачахла і того ж року померла від сухот. За іншою, Марусі було важко залишатись у Полтаві, дівчина пішла на прощу й померла в одному з монастирів.

І сьогодні триває пошук історичних документів про долю і творчість Марусі Чурай. Поки що знайдено близько двадцяти її пісень. їхня тематика зумовлена особистим життям дівчини: про кохання („Віють вітри, віють буйні“, „В кінці греблі шумлять верби“, „Посадила огірочки“), жартівливі („Грицю, Грицю, до роботи“, „Була собі Маруся“); а також тогочасними історичними подіями: пісні про національно-визвольну боротьбу українського народу під проводом Б. Хмельницького („Засвіт встали козаченьки“). Проте творча спадщина Марусі цим не обмежується. Мабуть, багато її пісень до нас не дійшло, а деякі, беззаперечно, й досі живуть як анонімні народні твори.

„ВІЮТЬ ВГГРИ, ВІЮТЬ БУЙНІ...“

Пісні Марусі Чурай стали відомими ще за її життя: їх співали на вечорницях і колодках, не одне дівоче серце плакало й раділо словами її пісень. Пісня „Віють вітри, віють буйні...“ оповідає про страждання Марусі, яка вірно чекає коханого. Вражає глибина почуттів дівчини, відтворення яких досягається майстерним використанням традиційних художніх засобів, серед яких антитеза („Ой як болить моє серце, / А сльози не ллються!“), порівняння (порівняння дівчини з билиною, „що росте у полі“), фразеологізми („Не поможуть сльози горю“), прислів'я („Хто щасливим був часочок, / Повік не забуде“), риторичні фігури („Де ти, милий, чорнобривий? / Де ти? Озовися!“), епітети (вітри буйні, горе люте).

Пісня набула ще більшої популярності, коли І. Котляревський ввів її до п'єси „Наталка Полтавка“.

„ЗАСВІТ ВСТАЛИ КОЗАЧЕНЬКИ“

Гордість за героїчного батька, відважні подвиги козаків у визвольній війні спричинилися до появи пісень Марусі, що їх співало все українське військо: з її піснями козаки покидали рідний дім, ішли у бій, повертались із перемогою Однією із найвідоміших пісень цієї тематичної групи є „Засвіт встали козаченьки“ (іноді можемо чути „Засвистали козаченьки“, проте така зміна рядку зумовлена потребою спрощення при збігові приголосних і швидким маршовим темпом - насправді козаки ніколи не „свистади“, виходячи у похід: це було поганою прикметою - початок походу оголошували литаврами).

Існує кілька варіантів цієї пісні. В одному йдеться про тугу дівчини, яка проводжає козака у похід і переймається стосунками із його суворою матір'ю, що відповідало дійсним подіям життя Марусі. Син, ідучи у похід, просить матір прийняти його кохану, „як рідну дитину“, на що мати відповідає:

Яка ж би то, мій синочку, година настала,

Щоб чужая дитиночка за рідную стала?

В іншому варіанті переважають суто патріотичні мотиви, коли йдеться про перемогу козацького війська над Потоцьким і мудрі застереження його дружини:

Розплачеться, розтужиться Потоцького жона:

„Чи я ж тобі, пан Потоцький,

Давно не товкла?

Давно уже ти, Потоцький,

З козаки воюєш, —

Ти козаків не звоюєш —

Свою силу згубиш“.

УКРАЇНСЬКІ ДУМИ

Думи - це народні епічні й ліро-епічні твори героїчного та соціально-побутового змісту. їх виконували речитативом (наспівною декламацією) під акомпанемент кобзи, бандури або ліри. Ці твори відзначаються досить великим обсягом, докладністю оповіді. Усі думи зазвичай мають сталу композицію: зачин (повідомлення про місце дії, героїв твору); основна частина (розвиток дії, трикратність елементів сюжету, кульмінація); кінцівка (розв'язка, уславлення Запорізької Січі і козацтва, молитва до Бога). Оскільки думи не поділяються на строфи, а рядки римуються довільно і мають різну кількість складів, ці твори можуть легше варіюватися під час виконання, ніж пісня.

Час появи народних дум відносять приблизно до XV ст. Це був період формування української народності і виникнення козацтва. Джерела дум — казки, легенди, перекази, давньоруські билини, голосіння, народні Пісні, дійсні історичні події. Назва „дума“ виникла ще за праслов'янських часів і означала „думка“, „мислення“. Провідна риса українського історичного епосу - це патріотизм, дійова любов до батьківщини, що проявляється насамперед у воєнному опорі поневолювачам. Пізніше словом „дума“ почали називати велику за розміром епічну пісню героїчного змісту. В сучасному значенні термін утвердився завдяки старанням відомого етнографа М. Максимовича на початку XIX ст., який запозичив, можливо, у К. Рилєєва або в західноукраїнських чи польських джерелах, ввів його у фольклористику на позначення українських оригінальних епічних пісень. Потім цей термін перейшов до кобзарів.

Особливо поширеним кобзарство було на Правобережній Україні. Найбільш відомі кобзарі: Данило Бандурко, Прокіп Скряга (вони брали участь у боротьбі проти польської шляхти); Василь Варченко - гайдамака; Іван Стрічка (жив на початку XIX століття, від нього записано 13 дум); Остап Вересай (жив у XIX столітті, від нього записано 9 дум); Михайло Кравченко (брав участь у революційних подіях 1905 року). Опанування кобзарського мистецтва відбувалось у так званих піснярських братствах, що виникли в кінці XVII століття.

Думи відіграли велику роль у пробудженні самосвідомості українського народу, в його згуртуванні для боротьби за соціальне та національне визволення, в розвитку його культури.

Тематичні групи дум:

• про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських нападників та про турецьку неволю („Козак Голота“, „Маруся Богуславка“, „Невольницький плач“, „Самійло Кішка“ та ін.);
• про героїчну боротьбу українського народу проти польсько-шляхетського поневолення („Хмельницький і Барабаш“, „Іван Богун“, „Перемога Корсунська“ та ін.);
• думи про соціальну боротьбу трудящих;
• соціально-побутові думи.

ДУМА „МАРУСЯ БОГУСЛАВКА“

Дума про Марусю Богуславку належить до найдавнішої тематичної групи дум про героїчну боротьбу українського народу проти турецько-татарських нападників та про турецьку неволю. Як згадка про ті часи стоїть на березі швидкої Росі пам'ятник турецькій полонянці Марусі Богу славці, на тому самому місці, де була стара Покровська церква, священиком у якій служив батько Марусі. Неподалік у садку біля річки стояла їхня хатина. Богуславці, які жили на цьому неукріпленому березі Росі, шукали порятунку від татар за мурами фортеці. Не раз тікала туди й Маруся. Але одного дня не встигла.

Чи можна уявити собі гіршу, більш принизливу долю, ніж доля жінки-невільниці, українки-християнки у бусурманському полоні? Сповна відчула це на собі Маруся Богуславка. Красою своєю полонила вона турецького пашу і народила йому сина. Маруся, як це можна припустити, мусила прийняти мусульманство, хоча в душі залишилась християнкою. Жінка здобула у паші таку довіру, що той залишав їй ключі від темниці, де тридцять років мучилися сімсот козаків-невільників.

Напередодні Великодня Маруся відвідує темницю й нагадує бранцям про Світле свято, за що ті різко докоряють їй: вони вже давно втратили лік дням, а, за християнським звичаєм, усі, хто знає про таке велике свято й не відзначає його, вчиняє гріх проти Бога.

Таким чином, Маруся, нагадавши про свято, ввела в мимовільний гріх невільників. Проте Маруся дотримується прекрасної християнської традиції: на Великдень в Україні відпускали на волю пташок - на ярмарках спеціально виносили клітки із птахами, і кожний, заплативши дещицю, творив богоугодне діло. Так і Маруся випускає перед Великоднем на волю бранців - „на ясні зорі, на тихі води, у край веселий, у мир хрещений“.

Із ризиком для життя визволивши невільників, жінка просить передати вісточку рідним і милому Богуславу - самій їй вороття додому вже не було, адже вона зрадила свою віру, „потурчилась, побусурменилась“.

Оспівана у думі, Маруся Богуславка увійшла в історію як реальний та водночас збірний образ українки-страдниці і героїні. Подвиг її незмірний, оскільки він є виявом і моральних якостей Марусі, і християнських її чеснот, і глибокого патріотизму - про свою долю жінка вже не думала... Україна не забула своєї відважної доньки, шанобливо зберігши у народній пам'яті її ім'я і подвиг.

Оскільки ця дума, як і всі інші, виконується речитативом, дуже виразно відчувається її інтонаційне багатство: повільність зачину, сум, горе бідних невільників, їх розпач, коли дізналися про Великдень; жаль Марусі з приводу становища козаків, її сум за батьківщиною, рідними.

Композиція думи традиційна: зачин (вказує на місце дії), основна частина, повтори, кінцівка (молитва до Бога про визволення).

Ритмічна будова твору: довільне римування, різна кількість складів у рядках, римування переважно дієслівне („до темниці приходжає, темницю відмикає, усіх козаків на волю випускає“).

На основі теоретичних відомостей та опрацювання художніх творів заповніть таблицю.

Подібне й відмінне у думі, історичній пісні та баладі

На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.