Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Три зозулі з поклоном
Григір Тютюнник (1931 - 1980)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Тютюнник Григір

Лишаючись наодинці зі своє самотністю, Григір Тютюнник намагався зрозуміти себе, зробити для себе якийсь вибір, настирливо шукав опертя своїй змученій душі. У своєму щоденнику він полишив такий запис: “І що я в Господа за людина!!! Ні в чому немає мені ані міри, ані втіхи - ні в любові, ні в стражданні, ні в захопленнях, ні в сумі пекельному. Неприкаяний я. Все б вирвати з душі й оновитися, все б спочатку почати, та несила”. Про такі душевні пошуки і муки зболілого серця красномовно розповідає новела “Три зозулі з поклоном”, яка чи найглибше віддзеркалює внутрішній світ Григора Тютюнника, його світобачення. Поштовхом до написання новели послужила конкретна подія.

Улітку до Ірпінського будинку творчості завітав сліпий бандурист. Серед пісень, які виконував співець була одна, що глибоко вразила письменника - “Летіла зозуля через мою хату...” Розповідала пісня про нещасливе кохання, про вічне, не здолане ніким страждання людини. Григір Тютюнник, прослухавши пісню, підхопився і побіг до себе в кімнату писати. Так народилася новела.

В основі новели - автобіографічні моменти. Образ Михайла асоціюється з батьком письменника, який свого часу теж був репресований. Навіть ім'я героя не змінено, хоча про сам факт репресій у творі не йдеться, бо для кінця 70-х років, коли написана новела, ця тема була забороненою. Образ оповідача, від якого узнаємо про події, нагадує самого автора.

На кількох сторінках розгортається досить традиційна житейська історія: так званий любовний трикутник. Епіграф до твору письменник підбирає відповідний, бажаючи, аби він якнайточніше передав ідею новели: “Любові Всевишній присвячується”.

Марфа Яркова одружена, але кохає Михайла, одруженого чоловіка, який має сина. Невдовзі його (Михайла) заслали до Сибіру, звідки він уже ніколи не повернеться і звідки рідко приходять до його дружини Соні листи. Це фабула. Але найголовніше для Григора Тютюнника - почуття, пристрасті, переживання. Саме вони рухають сюжетом твору, розширюють його часові межі й простір. Конкретні події відходять на другий план, а ми замислюємося над вічними істинами й цінностями, прагнемо разом із героями відшукати гармонійне вирішення конфлікту. Михайла, його дружину Соню й Марфу єднає страждання й любов, що виступають тут найвищим мірилом вартості людини. Любов у новелі оточена неземним ореолом, далеким від звичного, побутового розуміння. Листоноша, який приносить звістку від Михайла, поблажливо дає її потримати (тільки, і їй нього досить!) Марфі, пригорнути до грудей довгожданого листа: “Марфа - тоді її в селі за маленький зріст звали “маленькою Марфою” - знала, що лист від тата приходить раз на місяць. Вона чула його, мабуть, ще здалеку, той лист, мабуть, ще з півдороги, і ждала. Прийде до пошти, сяде на поріжку - тонесенька, тендітна, з благенькій вишиваній сорочині й рясній спідничині над босими ногами ... Сидить на поріжку і обриває пелюстки на ромашці, шепочучи: “Є - нема, є - нема, є ...” Соня, яка знає про Марфину любов до її чоловіка, не картає за це суперницю (“У горі, сину, пі на кого серця немає. Саме горе”), навпаки, розказує про неї своєму синові тільки найкраще, добираючи найтепліші слова. Михайло пише Соні: “Не суди мене гірко Але ніколи нікому не казав неправди і зараз не скажу: я чую щодня, що десь тут коло мене ходить Марфина душа нещасна. Соню, сходи до неї та скажи, що я послав їй, як співав на ярмарках Зінківських бандурист сліпенький, послав три зозулі з поклоном, та не знаю, чи перелетять вони Сибір несходиму, а чи впадуть од морозу.

Сходи, моя єдина у світі Соню! Може, вона покличе свою душу назад, і тоді до мене хоч на хвильку прийде забуття. Обіймаю тебе і несу на руках колиску з сином, доки й житиму ...”

Це надзвичайно сильне біополе любові єднає всіх героїв, робить їх чистішими, добрішими, здатними до співпереживання, найглибшого розуміння одне одного. Так, очевидно, автор намагався втілити свій ідеал вирішення складних ситуацій, свою версію гармонійного налагодження нелегких і заплутаних людських стосунків, яких Григір Тютюнник не бачив і не знаходив у реальному житті. Жоден із героїв новели не позбавився свого страждання, не приглушив сили душевного болю. Усі вони залишилися на своєрідному роздоріжжі абсолютно самотні: Михайло безслідно зник на каторзі, Соня одна ростить сина, Марфа продовжує чогось чекати, побожно вдивляючись в обличчя сина свого коханого.

Кінець новели примушує багато над чим задуматися:

“Коли се було ... А я й досі думаю:

“Як вони чули одне одного - Марфа і тато? Як?..”

А ще думаю:

“Чому вони не одружилися, отак одне одного чуючи?”

- Тоді не було б тебе ... - шумить велика “татова сосна”.

Новела звучить як притча: любов - почуття, незалежне від людської свідомості, волі, бажання, моральних устоїв і принципів. Вона дається вищою силою, тому залишається поза осудом чи запереченням. Її можна тільки приймати чи ні. Але в будь-якій інтерпретації вона має право на існування.

Символіка назви. Зозуля - символ смутку, тужливої звістки, туги за життям, минулим.

Числівник три завжди мав магічне значення (у казках трикратні повтори, три загадки, три дні і три ночі, тридев'ять земель, три сини тощо) і символізував щастя, оптимізм, сподівання на краще. Михайло передає Марфі “три зозулі з поклоном” - це значить, що він бажає їй щастя, заспокоєння, душевної рівноваги. А заголовок “Три зозулі з поклоном” символізує три долі - Марфину, Михайлову та Софіїну.

“Блискучим новелістом і повістярем увійшов у свідомість сучасного читача Григір Тютюнник.” (Олесь Гончар.)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.