Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Маруся (1832)
Григорій Квітка-Основ'яненко (1778 - 1843)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій

Сентиментально-реалістична повість, “з якої, по суті, починається розвиток нової української прози, використання надбань народної естетики у творах прозових жанрів”. (О. Гончар.)

Сентименталізм (від фр. “сентимент” - почуття, чутливий) - ідейно-художня стильова течія в європейській літературі другої половини XVIII століття, якому властиве звернення до переживань і почуттів простих людей, до їх внутрішнього світу. Сентименталісти ввели до творів демократичний типаж, його мову, звернулися до фольклорних джерел. В їхніх творах ідеалізований герой протиставляється бездуховному й аморальному існуванню вищих верств. Основним завданням літератури сентименталісти вважали збудження з читача глибоких переживань, схвильованості, що мало сприяти збагаченню його духовного світу, облагородженню характеру, інтересів, прагнень, способу життя. Тому для художнього зображення добиралися такі події, які можуть зворушити: нещасне кохання, утиски й переслідування героя, страждання самотньої людини, нерідко — смерть. У художню тканину впліталися такі моменти, як любов з першого погляду, довічна вірність закоханих, передчуття скорої смерті, туга за дорогою людиною. Сентименталісти підносили “середню людину”, наділяючи її високими моральними якостями, здатністю до благородних переживань і вчинків, покірністю долі, основаною на християнській моралі.

Реалізм - це художній напрям, в основі якого лежить принцип життєвої правди. Реалісти дають у творах якнайповніше і найбільш адекватне відображення дійсності, закономірностей її розвитку, через конкретні образи показують загальні суспільні процеси. (“Мне было досадно, что все летают под небесами, изобретают страсти, созидают характеры, почему бы не обратиться направо и налево и не писать того, что попадается на глаза... Пиши о людях, видимых тобою, а не вымышляй характеров небывалых, неестественных, странных, диких, ужасных”. (Квітка-Основ'яненко.)

Передісторія написання. “Был у меня спор с писателем на малороссийском наречии. Я его просил написать что-то серьёзное, трогательное. Он мне доказывал, что язык неудобен и вовсе не способен. Знав его удобство, я написал “Марусю” и доказал, что от малороссийского языка можно растрогаться”, — так розповідає Квітка про створення повісті.

Зміст твору. Маруся - пізня і єдина дитина у Василя Дрота та його дружини Насті. Маруся покохала парубка з передмістя, сироту Василя. На перешкоді їхньому щастю й одруженню стають соціальні умови, зокрема солдатчина і злиденна доля жінки-солдатки: Василеві треба йти до армії, служба в якій тривала тоді 25 років. Отже, основу повісті становить життєвий конфлікт соціально-побутового змісту. Квітка-Основ'яненко намагається полегшено розв'язати його, знаходячи для подолання героєм перешкоди майже казкового помічника - нереально доброчинного хазяїна, який обіцяє героєві за чесну роботу знайти замість нього “найомщика” в солдати. Доки Василь залагоджує цю справу, Маруся сумує за ним. Чекаючи коханого, йде до того озера, де ще недавно зустрічалася з ким, разом мріяла про близьке щастя. Там її заскочила страшенна холодна злива. Змокши до нитки, Маруся застудилася та померла від хвороби. Василь, поховавши кохану, йде у монастир, стає ченцем, а невдовзі від туги помер і сам.

Джерела повісті - це дійсність українського села і народна творчість: українські балади, ліричні, весільні пісні. “Крім Наума, Марусі, Василя і Насті, в повісті “Маруся” є ще герой - і герой перший, який важливіший і від Наума, й Василя, й Насті, й самої Маруся: це Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями. Саме цей герой і становить усю привабливість, усю поетичну чарівність повісті. Побут сільських жителів, їхні звичаї, поезія їхнього життя, їхня любов - усе це зображено так, що варте б більш детальнішого розгляду”. (В. Бєлінський.)

Портретна характеристика головної героїні свідчить про спорідненість образу Марусі з героїнями народнопісенних творів: “Висока, прямесенька, як стрілочка, чорнявенька, очиці, як тернові ягідки, брівоньки, як на шнурочку, личком червона, як панська рожа, що в саду цвіте, носочок так собі прямесенький з горбочком, а губоньки, як цвіточки розцвітають, і меж ними зубоньки, неначе жарнівки, як одна, на ниточці нанизані”. Перегукуються з народними мотивами і деякі моменти сюжету. Так, туга Василя за Марусею, його смерть нагадують опис таких же подій в українських народних піснях, коли хлопець з туги за коханою дівчиною чахне і помирає. Мають фольклорну основу й інші персонажі: тужіння Наума Дрота над труною Марусі має багато спільного з народними плачами.

Образи.

Наум Дрот - працьовитий, мудрий, набожний, чесний селянин, який дотримується всіх народних обрядів і звичаїв. Це ідеал селянина та чоловіка в розумінні Квітки, гідний для наслідування. Автор утверджує думку про те, що лише завдяки чесній праці, набожності і дотриманню норм християнської моралі він, хоч і був кріпаком, став заможним і щасливим. Його дружина Настя — сумирна і богобоязлива, вона дуже любить свою дочку і шанує чоловіка, не було “меж ними не тільки бійки, та ніякої лайки. Щодня хвалили бога за його милості”. Пізніше вони з великою мужністю переносять смерть єдиної доньки.

У такому ж доброчесному дусі виховують Наум та Настя і свою дочку Марусю, яка є головною героїнею твору. Уже сама її зовнішність викликає в читача симпатію. Це справжня красуня, яка до того ж скромна, з усіма привітна, увічлива, спокійна, а понад усе - працьовита, “до всякого діла невсипуща”, так що “і на батька, і на матір, і на себе пряде, шиє, миє, і сама усе одна, без наймички, і варить, і пече”. Хоч вона донька заможних батьків, та привчена “у полі чи громадити, чи жати”, і біля корови поратися, і в хаті прибирати. Усе Марусине життя проходить у праці.

Маруся дуже чутлива: будь-що - уже й сльози, вона вся переповнена почуттям, викликаним першим коханням. Полюбила дівчина свого Василя з першого погляду, але шляхетно, щиро, глибоко й назавжди.

Образ Марусі - це справді високе втілення всіх найкращих рис української дівчини, наділеної прикметами краси національної, фізичної та духовної, хоча він дещо втрачає від надмірної покірності та богобоязливості.

Ідеальною парою для неї є Василь. Він сирота, бідний, працює в місті свитником, але теж відразу викликає прихильність читача. “Гарний, русявий, чисто підголений: чуб чепурний, уси козацькі, очі веселенькі, як зірочки; на виду рум'яний, моторний, звичайний; жупан на ньому синій і китаєва юпка, поясом з аглицької каламайки підперезаний, у тяжинових штанях.

Чоботи добрі, шкапові з підковами”, - такий портретний опис цього героя дає письменник. І вдача у нього до пари Марусиній: чесний, скромний, щирий, працьовитий, добрий, розумний, дотепний “на вигадки, на прикладки - поперед усіх: тільки ж його й чути, від нього весь регіт іде”. До танців, до розмов, до роботи - до всього він здатний. Швидко навчився грамоти, працюючи в купця. Його поважають дорослі, і він їх шанує. Та й натуру має таку ж вразливу, як і Маруся. Довідавшись про смерть коханої, мало не наклав на себе руки, а як побачив він її під образами у труні, то “закричав жалібно, застогнав, поблід як смерть та тут же і впав, мов неживий...”

Незважаючи на певну сентиментальну ідеалізацію героїв, їхню релігійність, смиренність перед Богом та владою, у повісті все-таки проступає і сувора правда про соціальне лихо тих часів - жахливу царську солдатчину, трагічну долю жінки-солдатки, беззахисність сироти.

Новаторським же досягненням автора повісті є показ людини праці, відтворення його трудової діяльності, яка майже не знаходила відображення в тодішній літературі, та поетизація сільських звичаїв.

Мова твору. У повісті Квітка-Основ'яненко прагнув показати великі художні можливості рідної мови, її лексичні багатства для висловлення високих почуттів і переживань простої людини. Особливістю мови твору є розчулений тон розповіді про зустрічі закоханих, про їх розлучення, смерть Марусі, горе п нареченого, батьків. Такий розповідний стиль йде від народної поезії. Завдяки своїй пісенності “Маруся” швидко полюбилася народові.

Г. Квітка-Основ'яненко поглибив соціальні основи методу просвітительського реалізму в українській літературі. Розробив естетичні закони цього методу, стаьши його справжнім фундатором. Він був кращим знавцем літературної української мови свого часу, першим довів її здатність забезпечити високий розвиток усіх літературних жанрів. Письменник увів у літературу представника українського трудового селянства як центральної постаті. Він заклав основи нової української прози, започаткував жанри повісті, оповідання, соціально-побутової комедії.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.