Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

НАРОДНА ЛІРИКА
Усна народна творчість

Всі публікації щодо:
Фольклор

Знаменитий француз Боплан якось сказав: “Ця нація співає плачучи. Так чинять на планеті лише українці”.

Лірика (від грецького слова “ліра”, що означає струнний музичний інструмент, під акомпанемент якого в Стародавній Греції виконувались пісні й вірші) — це такі твори, у яких життя людини зображено не через опис подій та явищ, а шляхом виявлення власних почуттів і роздумів автора, а ми, слухачі-читачі. за тими почуттями й роздумами маємо уявити реальні події, що викликали ті емоції.

Народна лірика — це невеликі усні віршовані твори, що виконуються співом. Куплети часто мають приспіви-рефрени (повтори). Залежно від способу виконання бувають сольні (один виконавець) і хорові (колективне виконання).

Основні жанри народної лірики такі: трудові пісні, календарно-обрядові, родинно-побутові, суспільно-побутові.

Найдавнішими серед них є трудові пісні, які виникли в процесі колективної праці й спочатку, очевидно, полегшували її, об'єднували зусилля людей в один трудовий рух. У таких піснях виразилася наївна віра первісної людини в магічну силу слова. Пізніше з них відділилися календарно-обрядові пісні, які найтісніше пов'язані з трудовою діяльністю людини. Це - веснянки, колядки, щедрівки, жниварські пісні. Паралельно відділилися й пісні-ігри, які пізніше стали початковим, найпростішим жанром народної драми.

Художні особливості ліричних пісень:

1) ці пісні правдиві, реалістичні, оскільки в них відображено родинне та суспільне життя, внутрішній світ людей, які жили в різні історичні епохи;

2) ознакою змісту є непримиренне ставлення до несправедливості, визиску й пригнічення, виражено мрію про особисту волю кожного, про достойне життя кожного чесного трудівника.

3) позитивним героєм кожної пісні є трудова людина, справедлива й принципова, чесна й гуманна;

4) негативні персонажі - визискувачі, недоброзичливці, аморальні люди - змальовуються в сатиричному плані;

5) найхарактернішим є використання постійних епітетів, сталих порівнянь, повторів (тавтології), уособлень, паралелізму, антитези;

6) часто використовуються образи предметів і явищ природи для глибшого і виразнішого відтворення внутрішнього стану ліричних героїв;

7) кількість складів у рядках може бути різна, але ця різниця становить найчастіше 2-3 склади;

8) найчастіше використовується дієслівна рима (римуються останнє дієслово в кожному рядку). Одна рима може зв'язувати інколи три рядки (потрійна рима). Але найчастіше використовується перехресне римування, причому римуються парні рядки.

Календарно-обрядова поезія

Колядки і щедрівки - це пісні, що виконувалися на честь Різдва Христового, Щедрого Вечора і Водохреща. У них прославлялось народження Ісуса Христа, возвеличується Божа Мати - Марія, ушановується трудівник-господар землі. Звичай колядувати і щедрувати сягає в доісторичні часи. З прийняттям християнства ці звичаї та пісні, які їх супроводжували, пристосували до Різдвяних свят. За своїм змістом і характером колядки і щедрівки близькі. В Україні починали колядувати на Святий Вечір, магією слова і дійством створювали образ багатства, щастя, миру і спокою в домі. За колядування господар давав колядникам дарунки.

Щедрівки - старовинні обрядові величальні пісні, які співалися під Новий рік у “щедрий вечір”, коли гурти щедрувальників обходили домівки, іноді з “козою” (один із щедрувальників у вивернутому кожусі з дерев'яною головою кози), величали піснями господарів, бажаючи всіляких щедрот, достатку, а за це в жартівливій формі просили винагороду.

Колядковий вірш - це переважно 10-складовий вірш з дворядковою строфою, де кожен рядок розділений посередині паузою: (5+5) X 2.

Радуйся, земле, Коляда їде!

Святий вечір, добрий вечір.

Коляда їде, всім дари везе.

Всім дари везе, нам слово каже,

Нам слово каже, що вже світ сяє.

Земле, земле, одчиняй двері,

Одчиняй двері, то твій князь їде,

То твій князь іде, молоду бере.

Молоду бере, обдаровує,

Ми ж тебе, господарю,

Та й не понижаємо.

А святами щедрими

Та й благословляємо!

Веснянки — це весняні обрядові пісні, які оспівували прихід весни. Виконуються від Благовіщення і аж до Зелених свят. Це переважно дівочі пісні. Сповнені ліризмом, радісним сподіванням, світлими надіями, бажанням щастя. Благослови, мати.

Весну закликати!

Весну закликати.

Зиму проводжати!

Зимочка в возочку.

Літечко в човночку!

Русальні пісні - це пісні, що виконувались під час обрядів, пов'язаних із Зеленими святами і “клечальною неділею”. Пісні сповнені радістю буття, славлять буяння природи, світло, простір, весь зелений світ.

Ой проведу я русалочку до броду,

А сама вернуся додому.

Ідіть, русалоньки, ідіте,

Та нашого житечка не ломіте,

Бо наше житечко в колосочку,

А наші дівочки у віночку.

Жниварські пісні - це ті, що виконувалися під час жнив. Діляться на зажинкові - ті, що величають вправних жниць, перший сніп, бажають почати роботу в добрий час; власне жниварські - у яких звучать нарікання на важку працю, втому, недоброго хазяїна; обжинкові - у яких радісно сповіщають про щасливе завершення жнив, прославляється останній сніп, який з піснями несуть додому. Цей сніп - символ достатку, запорука нового врожаю.

Золотії серпики бряжчали.

Поки сього жита дожали;

Тепер вже не будуть бряжчати,

А будуть у коморі лежати.

Суспільно-побутові пісні

Суспільно-побутові пісні відтворюють громадське життя в усіх його виявах, зокрема стосунки між людьми різних прошарків суспільства. Сюди належать пісні козацькі, про кріпацтво, чумацькі, рекрутські й солдатські, бурлацькі (наймитські), стрілецькі.

Козацькі пісні. Козацтво виникло в XV-XVI столітті. Протягом усієї історії козацтва виникали і поширювалися пісні, що супроводжували козаків у їхніх походах, відображали битви, нелегкий побут, оспівували героїв та засуджували зрадників. Ці пісні дістали назву козацьких. Від історичних відрізняються тим, що в них відображені не конкретні події та видатні особи, а життя рядових козаків, виведені типові для цього середовища персонажі. Основні теми таких творів: боротьба українського народу за незалежність, збереження національної самобутності, мужність захисників батьківщини, бої, перемоги, поразки, полонення, страждання і туга за рідною землею тощо. Наприклад, у козацькій пісні “Ой на горі та й женці жнуть” звучить мотив проводів Війська Запорозького, яке очолюють Сагайдачний і Дорошенко, що ведуть “військо запорозьке хорошенько”. У пісні “Розлилися круті бережечки” йдеться про боротьбу з польською шляхтою як із зовнішніми ворогами. Калина виступає традиційним народним символом України. Козаки співають про свою готовність виступити на оборону рідного краю, який “засмутився” від постійної наруги та знущань з боку шляхти.

Пісні про кріпацтво. Кріпацтво особливого розмаху набрало за часів панування польської шляхти (XIV-XVII ст.). Унаслідок визвольної війни 1648-1654 рр., коли Україна стала відносно самостійною державою, кріпацтво дещо послабшало, проте з посиленням колонізації України російським царатом зростав і кріпосний гніт. Кріпаки часто виступали проти своїх гнобителів. Про це складено чимало пісень, зокрема про месників за народні кривди - Олексу Довбуша, Устима Кармалюка, Лук'яна Кобилицю та ін. Однак більшість кріпаків хоч і ненавиділа своїх панів, але мусила їм коритися. Свій палкий протест проти кріпацтва, прагнення до волі, тяжкі душевні муки вони виливали в численних піснях.

Рекрутські та солдатські пісні. Наприкінці XVII століття в Україні, коли царський уряд ліквідував козацькі війська, було запроваджено рекрутчину. Селяни та міщани повинні були виставляти від своїх громад певну кількість рекрутів. У кріпацьких селах до рекрутів віддавав сам пан, вибираючи найнепокірніших, переважно молодь. У XVIII столітті служба в армії була практично довічною: якщо рекрут не гинув у війську, то повертався додому старим чи калікою. У XIX столітті у війську служили 25 років. Термін служби зменшувався (пізніше до 5 років), але умови перебування у війську майже не змінювалися: щоденна виснажлива муштра, багатогодинні стояння на варті, жорстокі покарання за найменшу провину,убоге й одноманітне харчування, холод і бруд у казармах, тяжкі походи, криваві бої, поранення й каліцтва - усе це робило життя рекрутів нестерпним. До цього додавалися тривоги за долю рідних, туга за домівкою, безнадійність та безвихідь. Такою була тематика рекрутських пісень.

Наймитські та бурлацькі пісні. Наймитство та бурлацтво були поширені в Україні ще з XVI-XVII століть. Члени вбогих родин наймитували в селах та містах, ходили в південні степи на строкову службу у весняний та літній час. Працювали від світання до смеркання, у неділю та свята. Доля заробітчан була трагічна. Через бідність, як правило, не могли мати сім'ю. До них ставились як до найбільш упосліджених людей, їх зневажали, пригнічували. Особливо нестерпним було становище жінок і дівчат, самою природою призначених бути матерями, турбуватися про дітей, родину. Важка праця, постійна самотність, духовна пригніченість призводили до хвороб і ранньої смерті. Свої болі й печалі заробітчани виливали в численних піснях, сумних і зворушливих.

Стрілецькі пісні. Після розгрому в 1775 році Запорозької Січі Україна близько ста п'ятдесяти років не мала власної армії. Відродження її почалося з першого добровільного товариства “Січ” у селі Завалля. Незабаром таких спортивно-військових організацій налічувалося вже понад тисячу. Коли спалахнула перша світова війна, на основі цієї організації було утворено легіон під назвою Українські Січові Стрільці (УСС), який налічував 2500 юнаків. Це було військове об'єднання, яке захищало спочатку інтереси Австро-Угорщини і воювало в складі цісарської армії проти Росії, а потім під час українсько-польської війни відстоювало незалежність Західноукраїнської республіки (ЗУHP). Де б не перебували січові стрільці, відразу починалася культурно- освітня робота. Створювали вони курси української мови, театральні гуртки, читальні. Серед легіонерів було чимало воїнів з вищою освітою і студентів, а також художників, учених, письменників, артистів. Незмінним музичним інструментом, який супроводжував їх у походах, була гітара. Протягом двох десятиліть виникло багато стрілецьких пісень. Складалися вони і самими воїнами, і поетами, що воювали в складі легіону (Л.Лепкий, Р.Купчинський), а музику писав композитор М.Гайворонський. Ці пісні поширювалися і серед мирного населення, стаючи народними (“Ой у лузі червона калина”, “Повіяв вітер степовий”, “Ой та зажурились стрільці січовії” тощо).

Родинно-побутова лірика

У родинно-побутових піснях відтворено всі найважливіші вияви сімейного життя. Основні їх теми такі: щасливе й нещасливе подружнє життя, вірність і зрада, удівство, сирітство, трагічні випадки, перебування на чужині, стосунки між членами родини (між батьками і дітьми, братами і сестрами, свекрухою і невісткою, мачухою та нерідними дітьми тощо). Різновидами родинно-побутових пісень є колискові, танцювальні, жартівливі тощо. Особливо численні пісня про кохання і події, що пов'язані з ним (закоханість, побачення, вірність, зрада, суперництво, ревнощі, розлучення з милим (милою), тугу за коханим (коханою) та ін.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.