Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Сон (У всякого своя доля) (1845) - сатирична ліро-епічна поема
Тарас Шевченко (1814 - 1861) - Другий період творчості (1843-1847)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Твір написано після першої подорожі в Україну. До цього додалися безпосередні враження від життя тодішньої столиці Росії з її розкошами і марнотратством багачів та жалюгідним животінням “недобитків православних”. Сам Шевченко сказав про свій задум так: “Возвратясь в Малороссию, ... я увидел нищету и ужасное угнетение крестьян помещиками, посессорами и экономами-шляхтичами, и всё это делалось и делается именем государя и правительства”. А ще думав поет про долю перших борців з тиранією - декабристів.

Увесь цей матеріал можна було об'єднати тільки особливим поетичним прийомом. Таким став прийом сну. Саме він дав можливість поетові протягом доби побувати в Україні, Сибіру, Петербурзі, побачити страждання й розпусту, жертовність і визиск, героїзм і ницість. Форма сну звільняла від обов'язку робити довгі переходи, вмотивовувати вчинки й описувати подробиці подорожі, дозволяла говорити тільки про найтиповіше.

У підзаголовку Т.Шевченко назвав поему “Сон” “комедією”, маючи на увазі сатиричний характер відображення дійсності, його антицарське га антикріпосницьке спрямування. Це перший в українській літературі твір політичної сатири. Сатиричними засобами виступають гротеск, сарказм, іронія.

І. Франко назвав поему “Сон” “сміливим маніфестом слова проти темного царства... за всі теперішні й минулі кривди України”.

Композиція поеми дуже своєрідна: кожна розповідь про нове місце перебування автора у його подорожі чергується з ліричними відступами, в яких міститься пряма оцінка побаченого, тобто авторський висновок. Самі зображені картини велетенської імперії неоднорідні, а часто й контрастні: чудова українська природа й злиденне життя кріпаків, глухі сибірські нетрі та дзвін кайданів під землею, розбійники і політичні засланці впереміш, похмурий “город” та ілюмінація в царському палаці. Але й тут немає бодай натяку на якусь, навіть примарну рівність: є більші й менші, а над усіма - “медвідь” - цар.

Починається твір з ліричного вступу, в якому подано узагальнену картину загарбницьких воєн, соціального паразитизму, фальшивого служіння “отечеству” з боку можновладців і повного збайдужіння всіх інших:

У всякого своя доля І свій світ широкий:

Той мурує, той руйнує.

Ой неситим оком

За край світа зазирає —

Чи нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

Показавши далі всіх тих, що немилосердно обдирають трудящих, поет виводить узагальнений образ пана-хижака, який свою батьківщину (“отечество”) “так любить, Так за ним бідкує, Так із його, сердешного, Кров, як воду, точить”.

Але більшість так званої “інтелігенції” не протестує, мовчить, покірно зносячи наругу та знущання, “Як ягнята: “Нехай, каже, Може, так і треба”.

Ще далі Шевченко кидає палкий протест проти суспільного ладу, який заснований на гнобленні людини людиною:

Схаменіться:

Усі на сім світі –

І царята, і старчата –

Адамові діти.

Після цього вступу поет говорить, що йому приснився “сон напричуд дивний”: “так буцім сова летить лугами, берегами, та нетрями ...”; за нею полинув він сам і побачив картини життя в різних місцях Російської імперії.

Спочатку автор змальовує на фоні прекрасної української природи (розкішні темні гаї з солов'ями, степи і лани, що мліють під сонечком, рясні сади в дрібній росі, верби і тополі, що тихенько перешіптуються з вітром - справжній рай, повитий красою) жахливу картину під'яремного животіння кріпаків:

Латану свитину з каліки знімають,

З шкурою знімають, — бо нічим обуть

Княжат недорослих; а он розпинають

Вдову за подушне...

... А онде під тином

Опухла дитина, голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне...

Далі він переноситься в Сибір, на каторгу, і чує, як “загули кайдани під землею”. Каторжники “із нор золото виносять, щоб пельку залити неситому”. І тут серед злодіїв і розбишак, справжніх злочинців, “штемпованих” і “катованих”, бачить герой борців за волю й поступ, покараних царською владою, - декабристів, яких називає “царями волі”:

Цар всесвітній, цар волі, цар,

Штемпом увінчаний!

В луці, в каторзі не просить.

Не плаче, не стогне!

Раз добром нагріте серце

Вік не прохолоне!

Це люди, які не скорились перед катами - Миколою І та його підручними. Поет схиляється перед постаттю незламного борця і твердо вірить, що його революційні ідеї знайдуть дорогу до людських сердець.

І знов летить ліричний герой за совою. Перед ним розстилаються міста. А потім перед його очима з'являється “город безкраїй” та царські палати в ньому. Суворий реалізм зображення України та Сибіру переходить у гротеск при змалюванні царського палацу й царевого оточення. Звісно, найбільше дісталося цареві - високому, сердитому, посинілому від пиятики, ведмедеві, що уособлює насильство й беззаконня. Усі придворні - похідні від нього, вони отримують тільки дулі й ляпаси, згідно зі своїми рангами та посадами. “Недобитки православні” (тобто натовп на вулицях), які є останніми, не мають більше кого вдарити, тому їм залишається хіба що кричати “ура!”:

... цар підходить

До найстаршого... та в пику

Його як затопить!

Облизався неборака

Та меншого в пузо –

Аж загуло! ... А той собі

Ще меншого туза

Межи плечі: той меншого,

А менший малого,

А той дрібних...

Тут використано прийом гротеску: побиття починається з найстаршого і, перебігаючи по менших чинах, закінчується на простих смертних. Цю символічну картину, яка характеризує сваволю царя і його підручних, І. Франко назвав картиною “генерального мордобитія”.

Шевченко хоче викрити хижацьку суть влади не тільки Миколи І, а й узагалі всякої царської влади. Він робить у поемі кілька викривальних згадок про декого з попередніх російських царів: поет оглядає Петербург і бачить пам'ятник Петру І, на якому зроблено напис: “Первому вторая”. З цього приводу він згадує Петра І і Катерину II. Спиняючись на історії будівництва Петербурга, Шевченко зазначає, що при цьому загинуло багато козаків та кріпаків. Згадано й страдника-гетьмана Павла Полуботка, якого за наказом Петра І було закатовано в Петропавлівській фортеці.

Окремо слід сказати про царицю. Її зображено найсаркастичніше, з найбільшим гротеском: “Мов опеньок засушений, Тонка, довгонога, Та ще, на лихо, сердешне, хита головою”. Для повної зневаги автор уживає по відношенню до цариці прикметник-ештет середнього роду - сердешне. Саме характеристика царя й цариці в цій поемі дала підстави для жорстокого вироку поетові в справі Кирило-Мефодіївського братства.

Гостро висміює Шевченко і панів-придворних, які “мов кабани годовані - Пикаті, пузаті!..”, і “блюдолизів*, що пнуться, аби якось доступитися до царя й цариці і добитися від них якоїсь милості, і чиновників, що займаються здирництвом і хабарництвом. Є в поемі образ “землячка”, якого зустрів поет у царському палаці: це нікчемна людина, що забула батька-матір, зреклася рідної мови, хоча до ладу й чужої не вивчила, і продалася за російський “рубль”, а от тепер пропонує свої послуги ліричному герою, аби тільки той не поскупився “полтинкою”.

Надзвичайно багата мовна палітра поеми: від найніжнішої, найпоетичнішої лексики при змалюванні української природи до грубих слів і зумисне брутального колориту при зображенні царського двору.

Ідею поеми висловлено в її останній частині: “медведик” — цар порозганяв усіх придворних і залишився сам. Позбавлений їхньої підтримки, опори, став схожий на нікчемне кошеня. Отже, досить позбавити монарха оточення, як він позбудеться влади і зникне сама монархія.

Поема “Сон” - “це перша спроба дати великий, загальний... образ народного горя і кривди. Ніколи досі українська поезія не спромоглася на таке відважне, сильне, живе слово, повне жалю й болю, гніву й обурення, туги і їдкої, гіркої сатири” (Б. Лепкий).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.