Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Кавказ (1845) - гнівна інвектива проти колонізаторської політики російського царизму
Тарас Шевченко (1814 - 1861) - Другий період творчості (1843-1847)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Безпосереднім поштовхом до написання поеми стала звістка про загибель у так званій даргинській експедиції в бою з черкесами Шевченкового друга художника Якова де Бальмена - ілюстратора рукописного “Кобзаря”. Поет добре знав, хто й для чого посилав на Кавказ вільнолюбних інтелігентів у військових мундирах, тому в очах Шевченка убивцею “Якова доброго” і таких, як він, є російський царизм. Присвячена поема “Искреннему моему Якову де Бальмену”.

З'ясування глибинних причин смерті друга, викриття вбивць, через яких “море розлилось” крові по всій імперії, викриття політичного лицемірства російського царату становить зміст твору. Тут наявні ораторські прийоми, зміна інтонацій, ритміки, настроїв, народні голосіння та іронія. І якщо в поемі “Сон” автор викриває самодержавну Росію з позицій селянина та інтелігента, то в поемі “Кавказ” таке викриття йде вже з позицій представника всіх поневолених Росією народів. Отже, своїм ідейним виміром “Кавказ” ширший від “Сну”: “обидві поеми — це оскарження темного царства за теперішні й минулі кривди України, тільки “Сон” - оскарження з більш ... українського становища, а “Кавказ” побудований на ширшій ... загальнолюдській основі”. (І. Франко.)

Оспівуючи боротьбу вільнолюбних горців, Шевченко згадує жертовного титана Прометея прикутого колись до скелі в горах Кавказу. Твір починається картиною гірського пейзажу. На тлі його орел терзає свою жертву - вічно живе серце Прометея, котрий подарував людям вогонь. Прометей незнищенний, як незнищенний і вогонь, який він боронить. І вогонь, і сам Прометей уособлюють безсмертя народу, велич його духу:

За горами гори, хмарою повиті,

Засіяні горем, кровію политі.

Споконвіку Прометея

Там орел карає.

Що день Божий, довбе ребра

І серце розбиває.

Розбиває, та не вип'є

Живущої крові, -

Воно знову оживає

І сміється знову.

Отже, образ Прометея стає символом незнищенності, нескореності народу, невмирущості його прагнень його прагнень до волі, незламності.

Картина терзання породжує в поета безліч почуттів і думок: чому безсилі ті, до кого автор зараховує і себе, називаючи їх “нам”, і не можуть виступити на поєдинок зі злом? Чому “во славу батюшкам-царям” проливаються ріки крові та сліз? Чому “од молдованина до фінна На всіх язиках все мовчить”? Чому можна продавати або програвати в карти “Людей ... не негрів ... а таких Таки хрещених ... но простих”? Боляче визнавати, що безправним людям, доведеним до відчаю, залишається лише одне:

Нам тільки плакать, плакать, плакать,

І хліб насущний замісить

Кровавим потом і сяьозами.

Кати знущаються над нами,

А правда наша гола спить.

Головна частина поеми - це монолог російського колонізатора, звернений до горця. Колонізатор облудно запевняє, що хліб і хату в черкеса ніхто не забере, а його самого “не поведе ... в кайданах”, брехливо обіцяє дружбу та багато дечому навчити. У пориві захоплення самим собою загарбник вихваляється своєю культурою, християнськими чеснотами, а насправді демонструє тільки власне варварство:

До нас в науку! Ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми Християне; храми. Школи,

Усе добро, сам бог у нас!

Нам тілько сакля очі коле ...

Царську Росію поет змальовує як величезну тюрму народів: “А тюрмі А люду!.. Що й лічить!” Провідниками загарбницької політики є царська влада, клас поміщиків та духовенство. Викриває поет також панів-лібералів, які називали себе народолюбцями, а трудящих - братами. За їхні брехливі запевняння у любові до ближнього Шевченко характеризує їх як суєсловів та лицемірів: “Ви любите на братові шкуру, а не душу!”

Опорою кріпосницько-колонізаторських порядків, яка виправдовувала грабіжницькі дії царизму та поміщиків, була православна церква, що била “неутомленнії поклони” за царя та його прибічників. Проповідуючи “не убий”, вони освячували масове вбивство, благословляючи царські війська на справу закабаления народів. Її ганебну допомогу в грабіжницькій політиці царизму автор змальовує з великою сатиричною силою, показуючи, як насправді “просвіщали” народ служителі церкви, яку “науку” несли духовні “цивілізатори” забитим, “непросвіщенним” і темним дальнім окраїнам безмежної Росії:

Храми, каплиці і ікони,

І ставники, і мирри дим,

І перед образом твоїм

Неутомленнії поклони.

За кражу, за войну, за кров.

Щоб братню кров пролити, просять,

І потім в дар тобі приносять

З пожару вкрадений покров!

Байдуже і царю, і церкві, що ця політика здійснюється ціною багатьох тисяч людських жертв, ціною глибокого народного горя:

Лягло костьми

Людей муштрованих чимало,

А сльоз, а крові!

Напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми і внуками, втопить

В сльозах удов'їх.

Закінчується поема щирим зверненням Шевченка до загиблого друга, що поліг не за рідну Україну, “А за її ката довелось пролить Кров добру, не чорну. Довелось запить з московської чаші московську отруту!” Отже, вбивцею його друга є не горці, а царат.

Тема поеми “Кавказ” - показ та викриття загарбницької політики російського самодержавства, реакційної ролі церкви й прогнилої дворянської моралі, осуд злиднів, безправ'я, насильства, продажності, темноти, рабства - усього, що було притаманне царській імперії.

Ідея твору - співчуття поневоленим, підтримка мужньої боротьби горців, утвердження безсмертя народу, заклик до об'єднання зусиль поневолених народів для боротьби проти спільного ворога - російського царату.

Твір “Кавказ” має лаконічну форму, що досягається стислістю вислову та фраз, багато з яких стали афоризмами: “Борітеся - поборете!”; “Розбиває, та не вип'є живущої крові”; “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”; “Кати знущаються над нами, а правда наша п'яна спить”; “До нас в науку!”; “Од молдованина до фінна на всіх язиках все мовчить, бо благоденствує! ”

“По силі, вибуховості, безпосередності “Кавказ” не має рівного собі твору. Ця поема валить, трощить, палить, вбиває іронією, морозить правдою, сліпить блискавками порівнянь ...” (Б. Лепкий).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.