Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

І мертвим, і живим... (1845) - послання,в якому затавровано кріпосництво й лібералізм
Тарас Шевченко (1814 - 1861) - Другий період творчості (1843-1847)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Шевченко Тарас

Твір написано у формі звернення до української еліти.

Повна назва - “І мертвим, і живим, і ненарожденннм землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнеє посланіє”. Твір написано в день двадцятиріччя повстання декабристів.

Епіграф узято зі Святого письма: “Коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той не правдомовець”. Він допомагає глибше зрозуміти головну думку послання: автор бачив, як не збігаються слова інтелігенції, освічених верств українців про її любов до народу, до “меншого” брата з реальним станом речей - з жахливим становищем селян-кріпаків, приречених на вимирання.

Поема починається ліричним вступом філософського характеру, але сам вступ незвичайний, своєрідний: поет протиставляє себе і свої переживання байдужості інших людей. Його особистий біль - то біль за Україну, за пригноблених, за потоптану мораль, за зневажену віру в Бога, тобто за все те, що посіяли злі люди в Україні:

Тілько я, мов окаянний,

І день, і ніч плачу

На розпуттях велелюдних,

І ніхто не бачить,

І не бачить, і не знає –

Оглухли, не чують;

Кайданами міняються.

Правдою торгують,

І господа зневажають, —

Людей запрягають

В тяжкі ярма, орють лихо,

Лихом засівають...

Шевченко як справжній пророк свого народу малює картину нерадісних жнив у майбутньому й закликає недолюдків, дітей юродивих схаменутися. Він нещадно таврує, представників нікчемного українського панства і прозирає крізь віки у час, коли відбудеться ще ніким не бачений суд і сини проклянуть батьків за те, що ті відцуралися власної історії та рідної мови:

А що вродить? Побачите,

Які будуть жнива!

Схаменіться, недолюди,

Діти юродиві!

“В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля”, - пише Шевченко, тобто, вважає, що український народ має всі підстави для формування своєї самостійної держави й культури. Тому він різко засуджує тих дворян, які шукають передової культури на чужині, відгороджуючись від рідного народу. Шукати чогось кращого, на думку автора, слід не в “чужому краю”, а на рідній землі, яку треба любити всіма помислами своїми, бо нема на світі іншої України, “немає другого Дніпра”. Поетові болить, що, приїжджаючи з-за кордону, пани привозять в Україну “великих слов велику силу, та й більш нічого”, і знову заповзято продовжують дерти “шкуру з братів незрячих, гречкосіїв”. Тому він вибухає спопеляючим гнівом:

Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались.

Щоб там і здихали, де ви порос чи!

Далі поему продовжує мотив заклику до боротьби проти царату, яка постає в образі страшного біблійного суду - селянської революції. Мов грізна пересторога звучать слова: “Розкуються незабаром заковані люде, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори! І потече сторіками кров у синє море ...”

Продовжує послання діалог між паном і ліричним героєм. Тема його - самобутність культури українського народу та її роль у визволенні з-під ярма самодержавства. Поет висміює слов'янофільські прагнення українського панства, яке нехтувало українською мовою, зневажало рідну культуру. Обурювало Кобзаря і те, що навіть німецькі та польські вчені, створили праці з історії козаччини, а вітчизняних це не цікавило. Це дало право йому написати, що “німець історію нам нашу розкаже”.

Гнівить автора і брехлива підробка історії України, яку трактували як “поему вільного народу”. Для Шевченка таке розуміння неприйнятне, окрадене. Він закликає уважно перечитати її заново та вивчити, не минаючи жодної події, лише тоді його сучасники й нащадки зможуть відповісти на питання: “що ми? Чиї сини? яких батьків? Ким? за що закуті?”

Обстоюючи “свою мудрість”, Шевченко, проте, не виявляє обмеженості й закликає:

Учітеся, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

У кінці поеми автор звертається до інтелігенції із закликом обняти найменшого брата, бо вірить, що серед неї є люди, які віддадуть народові всі свої сили й знання. І коли така інтелігенція піде назустріч народу, тоді настане справжня, а не облудна соціальна й національна воля:

І забудеться самотня   І світ ясний, невсчірній

Давняя година.    Тихо засіяє...

І оживе добра слава.    Обніміться ж, брати мої,

Слава України,   Молю вас, благаю!

Послання “І мертвим, і живим” - це повністю вмотивована характеристика України в усіх трьох часових вимірах: минулому, сучасному і майбутньому. “Шевченко звертається тут з докорами до своїх земляків за те, що удержують кріпацький устрій, що не люблять рідного краю, що на чужині шукають для себе вдоволення, не творять власної культури, що не вчаться так, як треба, ще не мають власного погляду на рідну справу, що фальшиво тлумачать історію рідного народу, що гірше ворога свою рідну матір розпинають. А наприкінці три накази: вчіться, пізнайте правду і обніміть найменшого брата, або, іншими словами: просвіта, наука й братерство - це ліки на тяжку національну недугу”. (Б. Лепкий).

Творчість другого періоду відобразила ті зміни, які сталися у світогляді поета: тепер він твердо переконаний, що звільнитися від національного й соціального поневолення трудящі можуть лише самі і лише шляхом повстання. У доробку Шевченка з'являються твори політичного звучання, які поширювалися нелегально. Новий зміст вимагав від поета нової форми, і Шевченко створює не знаний ще досі різновид поеми - сатиричну. За ті півтора року, як Шевченко закінчив науку і відвідав Україну, він виріс і визначився як особистість і громадянин. Такого поета не було досі в Україні. Це вже був не український кобзар, що оспівував славу й недолю рідного краю, це був справжній викривач людей неситих, пророк, що прийшов благовістили любов, правду і згоду.

У подальшій творчості Шевченка періоду заслання вирізняють два періоди: 1847-1850 рр.(Оренбург. Кос-Арал) і 1850-1857 рр. (Новопетрівське укріплення). За перший період було написано 100 віршів та 7 поем: “Княжна”, “Москалева криниця”, “Варнак”, “Царі”, “Марина”, “Сотник”, “Петрусь”. А за другий період було написано всього 1(!) вірш - “Мій Боже милий, знову лихо!” та перероблено “Москалеву криницю”.

Тематично невольнича лірика Шевченка - це автобіографічні та соціально-побутові твори. Головний образ поезій цього періоду - воля. Звучання творів здебільшого оптимістичне. Немає і гадки про каяття, про осуд діяльності, за яку постраждав. Чимало поезій - роздуми про різні сторони людського життя, про сенс, мету життя людини, про силу рідного слова (“Ну що б, здавалося, слова ...”), про лицемірство та людську підступність тощо. У ряді творів Шевченко гостро картає царів та їхніх сатрапів (поема “Царі”). На засланні поет знову звертається до історичного минулого України (“Іржавець”, “Чернець”). Дуже багато поезій присвячує жінкам, дівчатам-сиротам, наймичкам (“Хустина”, “Закувала зозуленька”, “Титарівна”, “У тієї Катерини” тощо). Немало таких творів, що правдиво показують і гнівно таврують кріпосників та їхню моральну розбещеність (“І виріс я на чужині”, “Княжна”).

Шевченківський вірш - це група віршових розмірів, побудованих на народній чотирискладовій стопі, що була удосконалена Т. Шевченком. Розміри шевченківського вірша відрізняються між собою за кількістю складів, яка є обов'язковою постійною ознакою кожного з них: 14-складник, 11-складник, 10-складник тощо.

Найпоширенішим віршовим розміром є 14-складовий вірш: (4+4+6) х 2, тобто це коломийковий вірш. Інколи кожний з двох рядків цього вірша Шевченко ділить на два окремих рядки (4+4+6) і утворює чотирирядкову строфу:

Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Часто 14-складові строфи чергуються з 11- й 12-складовими рядками, які мають вільне розміщення наголосів і внутрішню риму:

Бач на що здалися карі оченята:

Щоб під чужим тином сльози виливать!..

Хто спитає, привітає

милого в світі...

Часто трапляються вільні переходи від одного розміру до іншого в межах того самого твору.

Шевченкові 11-і 12-складові вірші астрофічні і мають перенесення, а римування мають перехресне, парне і кільцеве.

Т.Г. Шевченко став основоположником нової української літератури. Його діяльність увела українське письменство до гурту світових літератур і поставила його на новий шлях, давши свіжі мотиви та нові форми поезії. Високі ідеали добра, правди і волі, рівності й братерства він підніс на небачену ще в ті часи висоту. Шевченко став апостолом правди не тільки для свого рідного краю, а й для всього людства. У сфері етичних ідеалів нічого вищого не знав Шевченко над правду. Велика муза Шевченкова переросла тогочасні літератури- вимоги, яким не відповідав його здоровий реалізм, де без жодних прикрас на привселюдне обговорення було виставлено усі болячки існуючого громадського ладу. І духом своїм, і формою, і мовою поезія Шевченка на той час була надто радикальною.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.