Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Чорна рада. Хроніка 1863 року (1857) - перший український історичний роман - ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ (1819 - 1897)
Пантелеймон Куліш (1819 - 1897)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Куліш Пантелеймон

Це роман-хроніка, тобто складний за побудовою і великий за обсягом епічний твір, у якому розкривається історія широко охоплених суспільних та родинних подій за певний проміжок часу.

Історичною основою роману “Чорна рада” послужили справжні події, які відбулися в Ніжині 1663 року і завершилися перемогою кошового Запорозької Січі Івана Брюховецького над наказним гетьманом Якимом Сомком. Це були складні часи II половини XVII століття після смерті Богдана Хмельницького - період Руїни, коли на Лівобережній Україні розгорнулася запекла боротьба за гетьманську булаву. Козацька старшина висувала гетьманом полковника Якима Сомка, який і був обраний наказним гетьманом на старшинській раді в Козельці. Проте Москва не затвердила його обрання. Прості козаки та селянство підтримувало кандидатуру Брюховецького, який обіцяв народові деяке полегшення. 27-28 червня 1663 року в Ніжині відбулася рада, названа “чорною”, оскільки вирішальними виборцями була “чернь” - прості люди. На ній гетьманом і було обрано Брюховецького, який пізніше, звичайно ж, не дотримався своїх обіцянок. Період Руїни постає в романі Куліша символом деградації козацької епохи. Саме ганебний, а не героїчний момент в історії України письменник вибирає навмисне, щоб допомогти зрозуміти нащадкам, що розрізненість і міжусобиці гублять державу. Така історична основа роману.

Окрім названих героїв, у творі діє ще одна історична постать - ніжинський полковник Васюта, а також полковник Шрам (прізвище Чепурний), який мав прототипа - Івана Поповича. Інші персонажі - його син Петро, Кирило Тур, Леся, старий запорожець Пугач, Василь Невільник тощо - плід фантазії письменника.

У романі дві сюжетні лінії — суспільна і любовна.

Суспільна лінія має такий вигляд:

1) ліричний вступ - розповідь про полковника-попа Шрама та визвольну боротьбу в Україні:

2) експозиція - приїзд Шрама з сином на хутір Череваня; історія Василя Невольника; розмова з Божим чоловіком; дорога до Києва; сварка з міщанами;

3) зав'язка - зустріч і розмова із Сомком;

4) розвиток дії - повідомлення про зраду трьох Сомкових полковників, бунт косарів на хуторі Гвинтовки; розмова з Пугачем, у таборі в Сомка, зрада писаря Вуяхевича;

5) кульмінація - Чорна рада в Ніжині;

6) розвиток дії - селянський бунт; бенкет Брюховецького з московськими боярами в Ніжині; Іванець зраджує козацькі традиції; Брюховецький наймає вбивцю для Сомка; Кирило Тур намагається врятувати життя Сомкові ціною власного життя;

7) розв'язка - страта Сомка і Васюти, героїчна смерть старого Шрама.

Любовна лінія має такий вигляд:

1) експозиція - приїзд Петра з батьком на хутір Череваня;

2) зав'язка - знайомство Петра з Лесею та Череванихою;

3) розвиток дії - поїздка до Києва, розмова Петра з матір'ю Лесі, віщий сон Череванихи; Кирило Тур залицяється до Лесі; зустріч Лесі із Сомком; Кирило Тур викрадає Лесю;

4) кульмінація - Петро наздоганяє викрадача Кирила Тура, б'ється з ним і отримує тяжке поранення;

3) розвиток дій - Леся з матір'ю доглядають пораненого хлопця; Леся і Петро закохуються одне в одного, Гвинтовка сватає Лесю та Вуяхевича;

6) розв'язка - Петро повертається на хутір, Леся і Петро одружуються.

“Чорна рада” - роман багатопроблемний. Головна проблема твору - боротьба за владу, а фактично - за напрям розвитку українського суспільства й самої України як держави. Різні суспільні кола уявляють цей розвиток по-різному, однак усе розмаїття поглядів зводиться врешті-решт до двох напрямів. Поборники першого бачили Україну централізованою державою з міцною і заможною старшиною, яка уособлює сильну виконавську владу, де слово гетьмана - закон, веління старшини - обов'язкове, де народ не матиме змоги прямо й безпосередньо впливати на дії влади. Прихильники другого напряму хотіли бачити Україну демократичною республікою, де гетьмана можна буде обрати й переобрати, де старшина не матиме особливих привілеїв, а народ (чернь) зможе повсякчас коригувати дії владних структур. В умовах зубожіння народу і збагачення козацької старшини під час і після воєн народні маси приваблював саме другий напрям розвитку України.

Ідею сильної влади підтримували тільки державно мислячі люди, а їх навіть у середовищі старшини було небагато: це згадані вже Сомко й Васю- та, а також полковник Шрам, його син Петро та курінний отаман Кирило Тур. Серед старшини було чимало збайдужілих обивателів, які встигли “обрости” розкішними хуторами, хотіли сидіти вдома, їсти хліб-сіль з упокоєм і вже мало цікавилися політикою (Черевані, життєвим гаслом якого стали слова: “Нехай там хоть догори ногами Ніжень перевернуть. Моя хата скраю, я нічого не знаю”); були перевертні й лицеміри, що приєднувалися до сильніших (Гвинтовка); усе більше плодилося підступних, зрадливих і нечесних, зате надміру амбітних людців (оточення Брюховецького). Саме вони стали руйнівною силою державності.

Симпатії автора на боці перших: Сомка, Васюти, Шрама. Саме їхня державницька позиція і щира турбота про долю України близька Пантелеймону Кулішу. Узагалі, історичне минуле України, зокрема події чорної ради 1663 року, автор розглядає з позицій козацької старшини. Не меншою любов'ю наділений і Кирило Тур. Ось його портрет: “Сам опасистий; довга, густа чуприна, піднявшись перше вгору, спадала за вухо, як кінська грива; уси довгі, униз позакручувані аж на жупан ізвисали; очі так і грають, а чорні, густії брови аж геть піднялися над тими очима”. Це волелюбна натура, горда, сповнена почуття козацького побратимства, щирої вірності товаришеві, запорозького завзяття. Отож, автор виступає не проти запорожців як таких, а проти запорозьких “низів, черні” - тих, для кого право обирати і переобирати, а також власне благополуччя стало важливішим за інтереси держави. Саме вони (козацькі низи і міська чернь) легко вірили обіцянкам балакунів і демагогів, подібних Івану Брюховецькому, котрі запобігали перед простолюдинами напередодні виборів, а потім, використавши їх у своїх інтересах, брали владу в руки і ставали нікчемними правителями: “Обдули ми дурне мужицтво, обдули міщан, обдули й старих дундуків”, — говорить Брюховецький, отримавши булаву.

Та Сомка, Шрама-батька і Петра Шраменка письменник теж не ідеалізує. Турбуючись про державу, вони не забувають і про власні інтереси, але ведуть себе все ж таки стриманіше, ніж їхні політичні противники. Так, полковник і священик Шрам не захоплював землі і маєтки, як тії старшини, не прагнув до збагачення. Натомість хотів “зложити докупи обидва береги Дніпрові” і позводити “усюди правії суди, школи, академії, друкарні”, підняти “Вкраїну вгору” і розвеселити “душі тих великих київських Ярославів і Мономахів”, через що на Правобережжі воював проти Тетері, а на Лівобережжя приїхав, аби підтримати Сомка. Старий Шрам віддає себе в руки запеклого ворога Тетері, щоб врятувати місто Паволоч від розправи. Сомко, програвши двобій за булаву, не приймає жертви від Кирила Тура і не хоче рятувати власне життя ціною волі Кирила, і не тільки тому, що йому шкода славного запорожця, а й через те, що не хоче нового братовбивства й кровопролиття. І хоч образ Сомка дещо ідеалізований, та все-таки викликає щирі симпатії та співчуття, особливо велич сили духу цього державного діяча, який прагнув “зложити докупи обидва береги Дніпрові, щоб ... обидва приклонились під одну булаву! - ... і буде велика одностайна Україна”.

Кирило Тур, не змігши визволити з неволі Сомка, рятує від напасті сім'ю Череванів, а сам їде в Чорногорію воювати проти турків, бо в Україні, де править Іванець, важко знайти місце чесному козакові. Козацькі звичаї, честь, воля, рівність та незалежність - такі ідеали курінного отамана Кирила Тура, хоч він часто діє всупереч їм, ідучи за покликом серця.

Особливо важливим для розкриття авторського задуму є образ Божого чоловіка, у якому втілено ідеали гуманізму, мудрості, моральної досконалості. Насамперед впадає в око його безкорисливість: ходив він “у латаній свитині і без чобіт, а грошей носив повні кишені”. Кулішів кобзар - це не старець і не жебрак, а патріот, воїн Божий, ходяча совість народу. Мирське життя для Божого чоловіка нічого не значить, він поза соціальними станами, вище політики й міжусобиць, тому жодного разу не стає виразником інтересів якоїсь окремої групи. Свою сліпоту він вважає не каліцтвом, а Божим знаменням. Він дивується і осуджує тих кобзарів, які за чарку горілки поробилися придворними музикантами. Кобзар не приходить на Ніжинську раду, але після неї наче виринає із забуття на Череваневому хуторі. По- філософськи мудро пояснює старець осиротілому Петру, що це тільки так здається, ніби зло підім'яло під себе добро.

З-поміж носіїв народної моралі найближче до Божого чоловіка стоїть старий запорожець Пугач, січовик, який на своєму віку не раз був кошовим отаманом. Але якщо Божий чоловік дуже обережний у висновках, то Пугач наївний, мов дитина. Він виступає носієм і хранителем традицій і звичаїв Січі, користується великою популярністю серед козацтва, береже його честь, закони рівності й волі. Спираючись на його авторитет, добився булави Брюховецький, а полковницького пірнача - Гвинтовка. Та пізніше Пугач стає їм непотрібним, вони навіть сміються з нього. Цікаво, що Пугач, ще не розпізнавши в Брюховецькому зрадника, бачить у ньому покруча, який кине під ноги одвічну січову мораль.

Ідейне навантаження має і образ Василя Невольника. Це зламана неволею, а пізніше прислужництвом особистість. У часи молодості він був одним із найкмітливіших козаків, знав грамоту й Дніпрові гирла. Доля зробила з колишнього лицаря страдника. Добровільне прийняте рабство в Череваня доконало Василя до решти: “Був собі дідусь такий мізерний, мов зараз тілько з неволі випущений: невеличкий, похилий, очі йому позападали і наче до чого придивляються, а губи якось покривились, що ти б сказав - він і зроду не сміявся”.

Юне козацтво в романі, оповите романтикою, представлене образом Петра Шраменка. Він молодий, прагне слави, звитяги та самоствердження. Його моральні й політичні орієнтири гідні поваги й подиву. Він хоч і молодий, але вже встиг заявити про себе як вправний і доблесний козак, “переплив Случ під кулями... Пробравсь у лядський табір, убив хорунжого й корогв його приніс до гетьмана”.. Старий Шрам бажав виховати сина патріотом, і Петро, будучи в душі ліриком, усе-таки виростав людиною твердої вдачі, люблячим сином свого батька та України, який мріє “після панотцевої смерті йти на Запорожже да, поробивши власним коштом човни, з охочими козаками турецькі городи пліндровати і жизнь свою по-лицарськи на полі чи на морі за християнську віру положити”.

Ніжним серпанком оповитий образ української дівчини Лесі Череванівни. Вона щиро кохає Петра Шрама, не раз потрапляє в складні романтичні пригоди, виходжує пораненого Петра, а після всіх громів та негараздів, щасливо живе з ним на батьковому хуторі. Так на історичному матеріалі письменник проголошує свій ідеал хутірського житгя в єднанні з природою.

Серед найважливіших порушених проблем слід згадати ще й про такі:

-   взаємини між папством, старшиною і простолюдом (образи Сомка, Брюховецького, Череваня, Гвинтовки);

-   стосунки між Україною і Росією;

-   козацтво і його місце в історії (образ Кирила Тура, Петра Шрама, Пугача);

-   батьки й діти (образи Шрама і Шраменка, Кирила Тура і його рідних);

-   кохання і подружнє щастя (образи Лесі й Петра Шрама, Кирила Тура, Сомка);

-   роль державного діяча в суспільному житті (образ Сомка та Брюховецького);

-   патріотизм і незалежність держави (образ старого Шрама);

-   ставлення влади до народу (образ кобзаря, Шрама, Сомка, Пугача);

-   боротьба добра і зла (образи Сомка і Брюховецького, Шрама, Череваня і Гвинтівки);

-   людина і народна мораль (образ Брюховецького, Кирила Тура).

Оригінальним композиційним прийомом у романі “Чорна рада” є образ дороги, якою полковник Шрам і його син Петро їдуть із Правобережної України на Лівобережну - до наказного гетьмана Сомка. Усі події твору (зустрічі, словесні чи збройні сутички) так чи інакше пов'язані з нею. Дорога приводить до природних, невимушених випадкових зустрічей з багатьма людьми: тут і зневажена панством сільська біднота, й запорожці, й міщани, й увесь люд посполитий. У цих зустрічах вимальовується й основний конфлікт твору. Так, наприклад, з розмови з міщанами, що сталася під час виїзду Шрама до Києва, він довідується про незгоду між козаками-“кармазинниками” та міською біднотою, про намір її провести спільно з запорожцями “чорну раду”. Із цієї ж розмови довідуємося й про розстановку соціальних сил в Україні, погляди на її майбутнє. На звинувачення міщан полковник Шрам відповідає так: “Де в світі видано, щоб увесь люд жив при однаковому праві? Усякому своє: козакам - шабля, вам - безмін і терези, а поспільству - плуг та борона”. Це символічна дорога до майбутньої о України, ідучи якою кожний герой повинен пам'ятати ідею моральної чистоти й очищати душу від гріха та всякої скверни, бо тільки чисті душею і помислами люди можуть творити великі справи.

“Найкращим твором історичної прози в українській літературі” вважав роман П. Куліша І. Франко.

Ще один класик нашого письменства Т. Шевченко писав про твір П. Куліша: “Цю книгу скоро напам'ять буду читати. Вона мені так чарівно живо нагадала мою прекрасну бідну Україну, що я немов з живими бесідую з її сліпими лірниками і кобзарями. Пречудова і вельми благородна праця! Брильянт в сучасній історичній літературі”.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.