Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Хіба ревуть воли, як ясла повні (Пропаща сила) - соціально-психологічний роман-епопея з народного життя
Панас Мирний (1849 - 1920)
Література кінця ХVIII-початку ХХ століття

Всі публікації щодо:
Мирний Панас

Соціально-психологічний роман - великий і складний за будовою епічний твір виразної соціальної проблематики, у якому найдокладніше, найглибше передано почуття, переживання і настрої героїв. Першим в українській літературі соціально-психологічним романом був твір “ Люборацькі” А. Свидницького.

Історію написання докладно розповів сам автор у нарисі “Подоріжжя од Полтави до Гадячого”, який видрукувала львівська “Правда” 1874 року. Візник розповів П.Рудченкові про знаменитого на всю Полтаву розбійника Василя Гнидку, який зі своєю ватагою вчинив низку злочинів, останнім стало вбивство цілої сім'ї, включаючи немовля. Василя Гнидку автор називає в нарисі “безталанною дитиною свого віку, скаліченим виродком свого побиту - пригніченого усяким панством... Тут устає таке питання: не я задавлю, так мене задавлять! І кидається чоловік, як звірина, на все, купається в крові людській і знаходить в тім свою утіху, пораду для свого серця”.

Потім була створена повість “Чіпка”, в основу якої автор поклав сюжет попереднього нарису, а Василь Гнидка став прототипом образу Чіпки. Уже в першій редакції повісті Панас Мирний досить широко показав українське пореформене село. Другу редакцію повісті Мирний розпочав, прочитавши критичні зауваження брата Івана Білика. Повість перероблялася не один раз, а останні редакції (п'ята і шоста) були зроблені вже в співавторстві двох братів. В одній із редакцій твір одержав назву “Пропаща сила”, а вже остання називалася “Хіба ревуть воли, як ясла повні?”. Така зміна назви внесла в заголовок злободенне соціальне питания. Саме тому вважають, що твір має двох авторів (другим став рідний брат Панаса Мирного Іван (псевдонім - Іван Білик). Це він порадив розширити рамки твору, увівши передісторію села Піски (друга частина), яку в основному сам же і написав. Завдяки цій частині роман став хронікою. Твір дещо програв у композиційній стрункості, але виграв в історичній повноті.

Працю над романом було закінчено 1875 року. Уперше роман було надруковано 1880 року в Женеві. При перевиданні твору в Україні автори змушені були повернути йому попередній варіант назви (“Пропаща сила”) (1905). Це був перший в історії української прози “роман з народного життя”, у якому “змальовано майже столітню історію українського села”. (І. Франко.)

Головна ідея роману сконцентрована в його назві. “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” - перефразований вислів із біблійної книги Іова. Твір присвячено показу активного шукання правди, разом із протестом, бунтом проти того соціального укладу, що правді не тільки не сприяв, а, навпаки, скрізь сіяв кривду й помагав їй верховодити в житті.

Композиція. Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні” - “будинок з багатьма прибудовами і надбудовами”. (О.Білецький.) Твір складається з чотирьох частин, кожна з яких поділяється на розділи. Тридцять розділів становлять зовнішню структуру твору. Кожна частина має завершений зміст.

І частина. Особливістю композиції є те, що перша частина починається розділом “Польова царівна”, в якому читач знайомиться з уже дорослим Чіпкою, знайомить з його першим коханням. Далі автор розповідає про дитинство та юність Чіпки. Закінчується вона знайомством з долею Грицька Чупруненка, друга дитинства Чіпчиного. Розділ дещо сюжетно чужорідний у загальній структурі розділу, бо відступає від основної лінії, але цілком умотивований психологічно: автор неначе протиставляє Грицька Чіпці, підказує, що чесною працею можна досягти набагато більше, ніж злодійством.

II чистина. В основному її писав Іван Білик. Тут зовсім відсутні епізоди з життя Чіпки, натомість розгортається історія села Піски, розповідається про закріпачення козацького села Катериною II, про панів Польських, які стали власниками цього села, про завзятого січовика Максима Ґудзя, який виборов своєму родові волю, та його родовід, а також про життя Миронового внука - Максима, який поступово скочується на розбійницький шлях. Саме тут простежується життя народу впродовж трьох поколінь. Такий екскурс у минуле затримує розвиток дії, порушує стрункість викладу, але розширює історичне тло.

III частина. Присвячена Чіпці. Розповідає про складну долю хлібороба, про боротьбу добра і зла, правди і кривди, про невміння Чіпки відстояти своє, заробити грошей, щоб купити землю, як це зробив Грицько, і про повільне, але неухильне скочування його в прірву злочинства.

IV частина. Підсумовує пройдений життєвий шлях Чіпки, Максима, панів Польських і дає можливість читачам зробити повчальні висновки стосовно долі цих людей. В останніх двох частинах сплітаються всі сюжетні лінії, пов'язані з життям Чіпки, розв'язуються вузли соціальних та інтимно-особистих суперечностей.

Попри всю багатоплановість дії та її тривалість у часі, у романі є герой, що надає всьому матеріалові внутрішньої єдності, - це Чіпка Варениченко.

Характери дійових осіб розкриваються за принципом контрасту (наприклад, образ Чіпки і Грицька), є щось спільне в долі Чіпки і Максима (обидва марно загинули), проте впадає в око різка відмінність у їхньому бунтарстві. Ідея правди об'єднує образи Чіпки, Мотрі, Христі, Галі, але сама правда розуміється ними неоднаково. Усі трудівники переконливо протиставлені гнобителям.

Внутрішній стан героїв розкрито не лише в їхніх роздумах, поведінці, вчинках чи розповідях інших героїв. Як тло подій і як засіб індивідуалізації персонажів подаються у творі пейзажі. Описи природи, як правило, гармонують з настроями чи роздумами героїв (на тлі весняного поля відбувається зустріч Чіпки й Галі та зародження їхніх світлих почуттів, холодної зимової ночі Мотря стає свідком синового злочину).

Донесенню авторського задуму допомагають позасюжетні відступи, різноманітні за своїм характером і призначенням (ліричні, публіцистичні, сатиричні, філософські).

Сюжет. Головною сюжетною лінією є лінія Чіпки Варениченка. Такою ж важливою є лінія Максима Ґудзя. Обидва персонажі стояли перед вибором життєвої дороги, обидва обрали шлях легкої наживи, ледарства й аморальності.

Лінія Чіпки. Небажане народження дитини в Мотрі, постійні докори матері, відсутність страху та мук совісті в хлопчика, ненависть до матері, однолітків, Бородая та панів, які відправили батька в солдати, до громади, яка не погодилася, аби замість діда У ласа пастушив Чіпка; перевиховання

землею, спроба стати чесним господарем, почуття власної гідності; знайомство з Галею; утрата землі (зав'язка); пошуки правди, деградація, пияцтво, убивство сторожа, знущання над матір'ю, тимчасові проблиски свідомості, намагання оборонити правду (захист діда Уласа від козаків, каяття), утворення банди, життя заради наживи, повернення до моральних устоїв, шлюб з Галею, пошуки справедливості для всієї громади, служба у земстві, вигнання із земства (розвиток подій); повна деградація і вбивство (кульмінація); Чіпка - каторжник (розв'язка).

Лінія Максима Ґудзя. Дитинство під опікою діда Мирона, дитячі ігри й мрії, “війна” з генеральшею, шалена юність (зав'язка); армія, знайомство з гулящою Явдошкою і її вплив на Максима, нереалізований подвиг під час війни (кульмінація); страх перед смертю, повернення додому, неспроможність жити за законами громадськості, Максим - хуторянин, утворення банди і головування в ній; ганебна і страшна смерть (розв'язка).

Другорядними сюжетними лініями є лінія Мотрі Жуківни (Чіпчиної матері), Івана Варениченка (його батька), Явдошки, Василя Пороха, панів Польських.

Роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні” багатопроблемний. Серед основних можна назвати такі:

-   проблема народної моралі;

-   проблема батьків і дітей;

-   проблема добра і зла;

-   проблема землі й достатку;

-   проблема кріпацької неволі;

-   проблема “пропащої сили”;

-   проблема жінки в сім'ї;

-   проблема любові й сімейного щастя;

-   проблема праці.

Образ Чіпка. Чіпка постає правдошукачем, що стає злочинцем, убивцею і гине, не здобувши нічого. Перший варіант назви (“Пропаща сила”) відображав справжню сутність цього образу: Чіпка Варениченко - пропаща сила, бо, повний замірів, він якось непомітно для себе заплутавсь у нетрях життя, загруз у драговині нерозважних суперечностей і всю свою енергію, розум та хист віддав справі нерозумного протесту, поставивши себе таким чином поза спільністю тих людей, що несуть творче начало у житті. Роман має широкий розмах, автори починають свою розповідь здалеку, показують, якою духовною спадщиною наділили нашого героя предки, на якому соціальному ґрунті він виріс. Змалечку вже прокидалась “невеличка злість у його невеличкому серці” і разом з питанням “Де правда?” та браком відповіді на нього виростала в злість велику у великому серці. Не знайшов Чіпка жаданої правди ні в громаді, ні в державних установах, ні навіть у родинному житті. “Немає тепер нічого, ані-ні. Пропало, все пропало! І добро, і душа пропала, бо немає правди на світі”, - каже він після однієї із спроб відшукати справедливість. Шукання правди поступово набуває негативних рис, обернувшись у протест проти кривди, у помсту кривдникам, що переростає в принципове нехтування всього громадського ладу, народної моралі. “Коли є правда, то для всіх хай буде рівна; коли нема, то всім нема!.. Усі налягли на нашу шию, всім бажається поїздити на ній. Пан - як пан: він тільки своє діло знає - панське. Коли б до нас старші над панами правдивіше були - і пан був би не той.. І пан, і старші - одна біда”. Ця соціальна кривда розростається згодом у Чіпки в якусь абсолютну кривду, що цілий світ зжерла, усіх людей посіла: “Куди не глянь, де не кинь - усюди кривда та й кривда! Коли б можна - ввесь би цей світ виполонив, а виростив новий! Тоді б, може, й правда настала!” - до такого максималізму виросла ста маленька спершу злість, що зародилася в невеличкому серці. Схильність до протесту, продиктована самою злістю й керована ігноруванням моральних принципів, робить із Чіпки свідомого бунтівника проти всіх існуючих норм ненависного ладу. “Хіба ми ріжемо? - виправдовується він перед закидом про душогубство. - Ми тільки рівняємо багатих з бідними”. Чіпка уже не зважає на те, що не тільки багаті підвертаються під ніж, яким орудує його злість та нехтування законами елементарного людського співжиття. Чіпка гине не тільки фізично, а, що значно страшніше, гине морально. І питання, яким його опекла востаннє нещасна дружина: “Так оце та правда?” - було найстрашнішим іспитом для нього, найважчим осудом.

Образ Чіпки подано в розвитку. Ми дізнаємося про нього так повно і докладно, як не дізналися про жодного іншого персонажа української літератури. Кожен вчинок його цілком умотивований. Він озлоблюється, бо зазнає чимало образ і моральних страждань у дитинстві та юності (“безбатченко”, “байстрюк”, “виродок” - так називали його діти й дорослі). Дружба з Матнею, Лушнею і Пацюком, крадіжки з панської комори вмотивовані тим, що в Чіпки забрали землю. Сама ж ідея “половинити нажите чужими руками добро” з'являється після грабіжницької реформи 1861 року й кривавої розправи над селянським бунтом, серед учасників якого був і Чіпка. І якщо після чергового просвітління в поведінці героя настає остаточний крутий поворот (цього разу вже до прямого розбою), то й це є наслідком не якоїсь вродженої нездорової пристрасті, а глибокого розчарування Чіпки суспільством, у якому всевладні пани та їхні посіпаки, що чинять необмежену кривду селянам. Автори роману поглиблюють мотивацію дій і вчинків Чіпки ще й суто психологічними факторами - вродженими рисами характеру: м'якістю, ліризмом натури, вразливістю (у тому числі й до горя) - від матері та баби; вибуховістю, неспокійною бунтарською вдачею — від батька. І все ж вчинки головного героя можна завжди тільки пояснити, але ніколи і ні в жодному разі виправдати. Бо ж не підлягає виправданню грабунок, розбій та дикунське вирізування таких же селян лише за те, що вони багатші за нього. У Чіпки була альтернатива, про яку завжди говорила мати, до якої палко закликала Галя, - чесна праця.

Товариш його дитинства Грицько уберіг себе від таких вчинків не тому, що був кращим за Чіпку, а через те, що завжди стояв осторонь будь-яких суспільних подій, працював клято лише заради власного збагачення, наживався за рахунок своїх колишніх друзів (того ж таки Чіпки, у якого погодився задарма забрати пшеницю). Навіть Грицькова дружина Христя більше

поважала Чіпку, ніж свого чоловіка, за щирість його натури й співчуття до інших - тобто за ті риси характеру, яких був позбавлений Грицько. Фактично Грицько не стільки протистоїть Чіпці, скільки відтіняє його образ. Злому світові насильства й наживи протиставлені баба Оришка, дід Улас, мати Чіпки Мотря, “польова царівна” Галя - “розбишацька дочка” і розбишацька дружина. Її образ є одним із найпоетичніших жіночих образів в українській літературі. Її відчайдушний протест проти розбійництва Чіпки теж вмотивований психологічно.

Максим Ґудзь. Внук запорожця Максим перейняв від діда неспокійну, бурхливу вдачу, а відраза діда до підневільного існування глибоко запала в хлоп'яче серце. “Палкий, як порох, сміливий, як голодний вовк”, Максим був заводієм у парубоцькій компанії. Та вся його ініціативність проривається у свавільних діях, за що Максима віддали в солдати. У казармі знаходив відраду в пиятиці, бешкетах та брехні. Правда, якось потрапила йому до рук граматика, за якою самотужки опанував азбуку й навчився читати. Усякими засобами Максим прагне до збагачення, до цього спонукала вся армійська система. До рідного села повернувся через тридцять років з неабиякими грошима та заслугами. Але серед людей жити так і не призвичаївся, тому оселився на хуторі, що незабаром став пристановищем злодіїв та розбишак. Максим, який так і не знайшов гідного застосування своєму розуму та енергії, згодом був поранений у одному із чергових грабежів і вмер у страшних муках.

Мотря — одна з найтрагічніших жіночих постатей в українській літературі. Нестерпно тяжке жилося їй, ошуканій двужоном Іваном Вареником, у невимовному убожестві та через неприязне ставлення односельців. Аж помолодшала жінка, коли після смерті якогось далекого родича отримала землю в спадок. Та недовго усміхалося щастя: землю забрали, знищивши всяку надію на краще життя. Зазнала горя й страждань, коли від безнадії гірко запив син, завдаючи Мотрі кривд та образ. Коли Чіпка знов узявся за господарювання та одружився з Галею, Мотря аж сплакувала од радощів. Але скоро нагло переривається куце материнське щастя, бо знову горілка заливає очі синові, і Мотря вже воліє швидше вмерти. Не знісши кривавих розбишацтв сина, Мотря сама викриває його злочини, бо, вихована народними етичними нормами, не змогла далі мовчати. Образ Мотрі символізує справедливість і людське сумління.

Ідеєю шукання правди освітлені образи Христі й Галі. Сирота змалку, Христя вийшла заміж за Грицька, відчула радість праці на себе, спокій родинного затишку. Вона переймається стражданнями інших людей. Усім серцем сприймає вона Чіпчині слова про людську недолю. Саме вона першою побачила в Чіпці не гультіпаку та волоцюгу, зрозумівши, що то недоля та лихо зламали добру людину. Важкі будні селянського життя, щоденні хатні турботи, догляд за дітьми втягують її в звичайне для мільйонів жінок існування, проте серце жінки завжди залишалося добрим та чуйним.

Образ Галі розкрито в інтимно-побутовому плані. Ця красуня, “польова царівна”, що зачарувала Чіпку з першої зустрічі, а потім стала його дружиною, зросла в злодійській сім'ї. Але зло, що оточувало її з дитинства, не

спотворило душі. Добра, щира, ніжна, вона й Чіпці на якийсь час допомагає повернутися до чесної хліборобської праці. Та занадто слабкою виявилася молода жінка для боротьби з брутальними умовами існування. Чіпка врешті- решт знову опиняється серед злодіїв та грабіжників. Усвідомивши своє безсилля порятувати чоловікову душу, наклала на себе руки. Галя теж прагнула правди, але сприймала її як чесність, доброту, щирість. Глибшого, соціального значення вона в це поняття не вкладала.

Для глибшого усвідомлення ідеї роману велике значення має образ панів Польських (генерал, генеральша та один із їхніх дітей - син Василь Семенович, якому в спадок дісталося се то). Скасування кріпацтва не тільки не підірвало їхньої могутності, навпаки - цей рід ще більше розрісся й зумів прибрати до своїх рук усю владу в повіті та окрузі. Цікава тут часова паралель: кріпакові пана Польського Іванові Варенику зіпсували життя, запроторивши його довічно у москалі. Вільному селянинові Чіпці Варениченкові знівечив долю один із нащадків панського роду, усунувши його із земської управи і назавжди убивши прагнення чесно послужити громаді.

У творі нищівно викривається й бюрократичне чиновництво, його паразитизм, система продажництва й хабарництва, сваволі й лицемірства (секретар мирового суду Чижик, чиновник - п'яничка Шавкун тощо).

У   романі братів Рудченків “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” на повний голос заговорило життя українського суспільства складної перехідної доби. Реальна дійсність подається в ньому у найрізноманітніших виявах - соціальному, національному, історичному, побутовому.

“Саме духовна анемія робила вчорашнє козацтво “пропащою силою”, і воно, подібно до Чіпки... або вдавалося до анархічного бунту, деградувало до антисоціальної діяльності, або, як мати Чіпки та Галя, сублімувало енергію лише для збереження сім'ї, пристосовувалося до обставин”. (П. Кононенко.)

Творчість Панаса Мирного дістала високу оцінку його сучасників. І. Франко назвав роман “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” “одним із перлів нашої повістевої літератури”. І. Нечуй-Левицький розглядав цей роман і як твір історичний (маючи на увазі II частину - історію села Піски) і вказував, що після Шевченкових “Гайдамаків” роман має “найбільшу вартість і значення”.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.