Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Повість Тіні забутих предків (1911) - величний гімн красі життя
Михайлo Коцюбинський (1864-1913)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Коцюбинський Михайло

Історія створення. Улітку 1911 року, повертаючись з острова Капрі, де лікувався, М.Коцюбинський вирішив здійснити свою мрію і відвідати Карпати. Короткі попередні відвідини гуцульського селища Криворівні в 1910 році не дали достатніх вражень для написання омріяного твору, тому в липні 1911 року, вдруге прибувши до Криворівні, письменник вивчає життя гуцулів, їхні звичаї, побут, фольклор, говірку, записує назви рослин. Відчуття казковості карпатського життя не полишає його. Скрізь він спостерігає природу, а в центрі неї - людину, гуцула - здорового, як гірське повітря, легкого, як потік у своєму бігу.

Назва твору далася не зразу. М. Коцюбинський перебирає 13 варіантів. Найважливіше, що йому хотілося підкреслити в назві, - це таємничість і казковість Карпат, показати їх як своєрідний загадковий куточок, острівець зі своїм, не схожим на звичайний, світом. Так з'явилася назва “Тіні забутих предків”.

Сюжет повісті розвивається в психологічному ключі через показ етапів у житті Івана Палійчука. Перед нами проходять картини його дитинства, отроцтва, юності, освітлені легендарними віруваннями батьків та односельців. Поступово в повісті окреслюється тема зародження приязні пастушка Іванка до дівчинки-ровесниці з ворожого роду Гутенюків Марічки, що переростає в глибоке й щире почуття кохання. Не судилося щастя закоханим: коли Іван літував у полонині, сталася трагедія: при переході річки Черемош бурхливі хвилі несподіваної повені накрили Марічку, вона загинула. Іван довго не вірив у смерть коханої, уважав, що це “штуки Гутенюків”, які не хотіли віддавати за нього Марічку. Він уперто розшукував її і знайшов тіло загиблої дівчини нижче по річці. Після цього зник із села на кілька років, так що ніхто й не вірив, що він є де-небудь живий. Але Іван з'явився-таки, худий, знесилений і змарнілий, не схожий сам на себе. Одружився з нелюбою Палагною, почав ґаздувати, але це не принесло його душі ані розради, ані заспокоєння. Його дружина не може замінити втраченої Марічки. Вічне кохання до неї живе в його душі і спливає на поверхню чудними образами. Час від часу туга вибиває Івана зі звичайного ритму життя (“ годі він кидав роботу і десь пропадав”). Спогади про кохану починають приходити все частіше. Радість, якою сповнюється в цей час серце, віщує щось недобре. Оцей непереборний смуток за Марічкою і призводить його до передчасної смерті: його психічний стан поступово змінюється, урешті він втрачає відчуття реальності і переходить у світ абсолютного марення, а потім, утративши пильність, гине від зіткнення з дикою гірською природою.

У такому поданні сюжет повісті перегукується з трагедією В.Шекспіра “Ромео і Джульетта”. Як Монтеккі та Капулетті, ворогують між собою роди Палійчуків та Гутенюків. В обох ворогуючих родах є діти, що кохають одне одного. Давня ворожнеча сімей стає на заваді їхнього щастя. Герої обох творів трагічно гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Але при очевидній схожості творів головна колізія у них - смерть - різна: у Шекспіра герої гинуть через випадкову неузгодженість; у Коцюбинського Марічка гине випадково, а Іван - через несилу перенести смерть коханої

Особливості композиції. У повісті “Тіні забутих предків” незримо сплітаються дійсність і вигадка, реальне й фантастичне. Фольклорна стихія органічно ввійшла у твір Коцюбинського, стала не тільки матеріалом повісті, її основою, а допомогла втілити авторський задум: зазирнути в душу гуцула, заглибитися в його психологію Доля Івана і Марічки, їхнє високе і світле кохання розкриваються в органічному зв'язку з неповторною карпатською природою, оповитою самобутніми легендами й віруваннями, що створені гуцулами впродовж віків їхнього нелегкого життя поруч з нерозгаданими таємницями навколишньої дійсності.

Фантастичний елемент з'являється вже з перших слів оповіді: неспокій новонародженого Іванка забобонна мати пояснює народними віруваннями. Іванко підростає. Його школа - то гори, життя в них, ті таємниці, якими вони сповнені: “Коли Іванкові минуло сім літ.., він знав вже багато... Знав, що на світі панує нечиста сила ...” Оте категоричне “знав”, а не, приміром, “думав”, “уявляв”, показує, що для хлопчика всі ті фантастичні уявлення були реальними (!). Це були знання про світ, який гуцули по-іншому і не уявляли. І, як правило, таємничі сили були далеко не прихильні до гуцулів: “Всякі злі духи заповнювали скелі, ліси, провалля, хати й загороди та чигають на християнина або на маржинку, щоб зробити їм шкоду”.

Коцюбинський убачав джерела міфологічних уявлень не тільки в давній традиції, що йде від пращурів, айв особливостях самої гірської природи та способу життя серед неї. У дорослому віці фантастичні уявлення не зникають, а набувають інших форм. Наприклад, віра в силу вогню є найдавнішою в гуцулів. Коли Іван з'являється серед вівчарів на полонині, вони саме видобувають вогонь (до речі, старим, язичницьким способом), і доки не видобули його, не відповідали на Іванове вітання “Слава Ісусу”. І це не примха, а свідоме обожнення вогню (ватри). Кожна важлива справа на полонині супроводжується ворожінням, ритуальними діями, що надають їм таємничості (приготування сиру). Пісня гуцулів теж дихає первісною дикою природою. Іванкові довго не давалася справжня музика. Але одного разу він почув її від щезника, і мелодія, яку хлопець довго шукав, сама прийшла до нього. Так автор продовжує велику і невичерпну тему - єдність людини і світу, людини і природи.

Зустрічаємося в повісті і з своєрідним дуалізмом (визнанням двох творчих начал — доброго і злого) гуцулів. Християнська мораль дивним чином переломилася у свідомості гуцулів: вони вірять, що світ створили бог і чорт, причому чорт, за їхніми повір'ями, був початком усього: “Що є на світі - мудрощі, штудерація всяка, то все від нього, від сатани. А бог лише крав та давав людям”.

Цікавим є епізод, у якому змальовано смерть Івана, коли на його мертвих устах “грала загадкова усмішка смерті”. Палагна, яка не була вірною Іванові, файно голосить за вмерлим. Але через деякий час уболівань за померлим звучить питання: “Чи не багато вже суму мала бідна душа?” Так чи інакше, а гуцули вважають, що душа має полишати землю веселою, щоб там, на тому світі, вже не знати горя. На похороні Івана селяни починають грища. Під впливом їхніх веселощів і мертве обличчя небіжчика ніби починає загадково усміхатися.

Це один із останніх творів М.Коцюбинського. Повість, написана під впливом глибокого захоплення Гуцульщиною, стала одним із кращих творів про чарівний світ поетичної краси карпатських горян.

“Тіні забутих предків” охоплює невеличкий проміжок часу, який дорівнює життю головного героя Івана Палійчука від його народження до смерті. Але проекція часу у творі ширша. Він складається з трьох часових площин:

1) сучасна оповіді дійсність (гуцульське село кінця XIX - початку XX століття);

2) пізнє середньовіччя, коли ідеал кохання був поставлений понад життя і пронизував усе існування людини (перегук із твором Шекспіра);

3) період язичництва (вірування гуцулів).

Проблеми, порушені в повісті М. Коцюбинським, є воістину вічними:

—   життя і смерть;

—   людина і природа;

—   кохання і ненависть;

—   язичництво і християнство.

“В боротьбі проти “смітника”, в бунті проти “мертвого спокою калюжі”, в протесті проти знечищування життя людського дрібним, непотрібним, злочинним навіть з його погляду грузом - у цьому й полягає увесь зміст літературної творчості Коцюбинського. А поза цим ще й людське горе може грати на струнах його душі і від того тільки вищими й чистішими тонами вона озивається, як і в кожного правдивого художника”. (С.Єфремов.)







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.