Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Земля
Ольга Кобилянська (1863-1942)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Кобилянська Ольга

Соціально-психологічна повість, яка була завершена в 1901 році, а в 1902 році надрукована в журналі “Літературно-науковий вісник”.

Історія написання.

Повість має реальну основу: братовбивство через батьківську спадщину, яке сталося 1894 року в селі Димці в родині Жижіянів, з якою була особисто знайома Ольга Кобилянська. В автобіографічному нарисі “Про саму себе” вона писала: “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала - ох, як хвилями ридала!”

Тема повісті — трагедія братовбивства, що сталася в родині селянина Івоніки Федорчука.

Тому паралель з біблійною історією про братовбивство очевидна: є у творі Авель, що сумлінно виконує Боже призначення: “В поті лиця свого будеш їсти хліб твій”; є й Каїн, що в жертву Богові може принести те, що вбив під час своїх походів до лісу.

Провідна ідея повісті — пошук причин братовбивства.

Однією із композиційних особливостей повісті “Земля” є принцип контрасту: життя - смерть, село - місто, земля - ліс, Михайло - Сава, Анна — Рахіра, Докія — Домніка.

Найголовніші проблеми, порушені у творі, - людина і земля, злочин і кара, батьки і діти, людська доля і фатум.

Сюжет. У центрі уваги письменниці - доля родини Федорчуків (Івоніки, його дружини Марійки, старшого сина Михайла та молодшого Сави). Основна сюжетна лінія - переживання батьків Івоніки та Марійки за синів - Михайла та Саву. З цією лінією пов'язані дві інші - кохання Михайла й Анни, кохання Саьи й Рахіри.

Івоніка й Марійка Федорчуки замолоду тяжко бідували, невтомно “ходили коло землі”, перш ніж стали заможними ґаздами. Старший син Михайло в усьому допомагає батькам, за нього мріє вийти заміж кожна дівчина з їхнього села, але він кохає бідну наймичку Анну. Сава кохає Рахіру, свою двоюрідну сестру. Батьки засуджують сина за намір одружитися з двоюрідною сестрою по матері.

Михайла забирають до війська, де він ледве зносить страшні знущання офіцерів. Вистояти і не зламатися йому допомагає моральна підтримка батька. Анна чекає від Михайла дитину, а він - слушної нагоди, аби сказати батькам про свій намір одружитися з Анною. Дізнавшись, що Анна при надії, Рахіра напала на неї, але дістала рішучу відсіч. Сава обіцяє відомстити Лнні. Якось Сава і Михайло йдуть до лісу за деревом, аби полагодити пліт. Наступного дня Михайла знайшли в лісі вбитим. Це кульмінація твору. Івоніка відразу підозрює у вбивстві Саву, але, боячись втратити ще одного сина, ховає кулю, якою було вбито Михайла, від слідчої комісії. Пі ц час похорону Марійка проганяє Анну від Михайлової труни. Саву таки арештували, але випустили за браком доказів. Марійка дізналася, хто вбив Михайла, і зненавиділа Саву. Саві землі не дали. Анна народила хлопчиків-близнюків, але старі Федорчуки не прийняли ні її, ні Михайлових дітей. Івоніка почав втрачати віру в те, що він господар землі, почуваючи себе її рабом. В останніх розділах розповідається про Анну, яка вийшла заміж за Петра і народила йому сина. Івоніка вирішив підтримати Анну, яка хоче відірвати сина від землі, давши йому освіту, і відписав на хлопчика Михайлів спадок.

Образи.

Івоніка - вірний слуга землі, який приносить їй в жертву всі свої думки й чуття і пов'язаний з нею довічно, поза нею він не мислить свогс існування. Праця на землі - це його священний обов'язок і найбільша втіха. Івоніка шанує дружину і до безтями любить своїх дітей Але попри це, старий Федорчук був надзвичайно суворим до Сани, чим викликав у молодшого сина постійний спротив.

Івоніка Федорчук - мудрий і розважливий чоловік. Душевну рівновагу цієї людини порушує тільки раз пророчий сон про Михайла. Саме сон породжує в завжди покірного, доброго ґазди незвичний для нього стан душі: “Все знялось в його душі до пімсти. Його дитину, над якою дрижав, тіло і кров, суть життя його, над ним так збиткуватися? Хто мав право до того?.. Його залізні руки... заворушилися...” Але бажання помсти згасає перед обов'язком перед землею, а його руки знову беруться до роботи.

Марійка Федорчук - роботяща, любляча мати і віддана дружина. Вона імпульсивна, у своїх вчинках покладається на інтуїцію. Марійка жорстока й нетерпима у ставленні до Анни, адже та бідна і не має ні землі, ні грошей. Вона не захотіла прийняти Михайлових дітей, чим прирекла себе на гірку старість без онуків, що, безумовно, стало для неї спокутою скоєного гріха.

Івоніка Федорчук, як і Марійка, - уособлення цінностей народної моралі. Обидва побожно ставляться до землі, невтомне працюють на ній, люблять своїх дітей.

Найближче до образу Івоніки стоїть образ його старшого сина Михайла. Від батька він успадкував уміння “ходити коло землі”, любов до неї, лагідність, стриманість, терпіння. Він відданий слуга землі, смисл свого життя бачить тільки в праці на ній. Саме зв'язок із землею дає йому відчуття радості і впевненості. Проте не завжди земля є повноправним господарем його душі: він покохав бідну наймичку Анну, у якої немає ні грошей, ні землі, через що вона не цікавить жодного парубка в селі. Михайло покохав Анну за її моральні якості, а не матеріальні статки, уособленням яких на селі є тільки земля. У розмові з Анною Михайло висловлює думку про те, що можна жити і без землі: живуть же люди в місті. Але він тут же додає: “Це я просто так кажу...” Розуміючи, що й без землі можна жити, парубок навіть уявити себе не може і не хоче в тому “безземельному житті”. Стосунки Михайла із землею надзвичайно гармонійні: земля для нього і джерело матеріального достатку, і джерело духовної насолоди. Попри все, хлопець має слабку волю, що призводить до страшної депресії, коли парубок перебував у війську. А ще він нерішучий, що позначилося на подальшій долі Анни та їхніх дітей.

Молодший син Івоніки Сава землі не любить. Навіть для матеріального забезпечення він не хоче працювати на ній. “Держіться вашої землі, а я зроблю, що мені схочеться!” - каже він. Сава не визнає взагалі ніякої влади: ні влади батьків, ні влади звичаїв, ні влади громади, ні влади землі. Хлопець не хоче чути ні про які норми співжиття. Він керується тільки своїми інстинктами, серед яких - підсвідомий інстинкт убивати: то він безцільно стріляє горобців, то вбиває на льоту пташку, то, вхопивши камінь, точним ударом убиває зайця. Сава навіть не може пояснити, навіщо він це робить, бо на батькове запитання: “Пощо ти вбив зайця?”, відповідає: “Бо так!”

Улюблений колір хлопця - чорний (колір темних сил, містики). Навіть мудрий Івоніка, бажаючи збагнути проблему Сави, зрозуміти сина, говорить про якісь надприродні сили, що заволоділи душею сина: “Кров страшна, в яку вступив Сава, але те, що затягнуло його в ту кров, чи не було воно в тисячу разів страшніше? Що се було? Звідки походило? Він чув силу якоїсь незнаної могутності... Відчував насліпо, неясно існування ще якогось іншого світу, крім того, що його знав”. Але на відміну від Михайла, Сава рішучий і має сильну волю.

Єднає братів розуміння важливості землі та праці на ній у житті селянина.

Анна — проста сільська дівчина, наймичка. Вона єдиний персонаж, у якого із землею відсутні будь-які зв'язки. Своє кохання із “хазяйським” сином вона жодної миті не пов'язує з думкою про набуття землі й статків. Її кохання до Михайла чисте, не заплямоване навіть натяком на меркантильність. Земля не має над нею ніякої влади. Анна має надзвичайно сильне інтуїтивне відчуття, яким жінка керується в житті. Вона довірлива і наївна, вразлива до всього, що можна назвати містичним. Знаючи про своє щастя, Анна боїться зробити крок назустріч, аби тільки не прогнівити долю. Саме Анна побачила мару з “сусіднього” лісу, яка нібито насувалася на Михайла, і розтлумачила це як віщування лиха. Лише після загибелі коханого, утрати дітей і поневірянь Анна робить спробу вирватися із власних жахів: вона вирішила відіслати сина в місто, аби дати йому можливість побачити інше, можливо, краще життя.

Доля Анни - це трагедія шляхетної, чутливої душі в жорстоких умовах тогочасного села.

Рахіра - Савина коханка. Вона прагне землі постійно. Федорчукова земля переслідує її в усіх зажерливих думках і подальших планах на життя. Сава і Рахіра — утілення духовної деградації людини.

Символіка твору.

У повісті “Земля” Ольга Кобилянська вперше в українській літературі втілила засади європейського символізму, наділивши твір містицизмом, таїною надприродного.

Символізм (знак, прикмета, ознака) - літературний напрям кінця XIX - початку XX століття, основною рисою якого є те, що конкретний образ перетворюється на багатозначний символ. Виник у Франції як заперечення естетики реалізму та натуралізму. Основне ядро французького символізму становлять Шарль Бодлер, Артюр Рембо і Стефан Малларме.

Єдиною метою письменника є не називання предмета, а натяк на нього. Саме мистецтво натяку, абсолютне володіння цим таїнством і створює символ. Символічний образ у творах завжди багатозначний. Його невизначеність знаменує існування невидимих, фатальних сил. У творчості символістів співіснує явне і таємне, органічно поєднується очевидне і приховане. Символ народжується там, де неможливо зобразити предмет. Він покликаний виразити алегоричне й невимовлене шляхом відповідності між двома світами - світом зовнішнім і світом мрій та ідеалів. Це поєднання реального та ірреального - основа символічного світосприйняття. Символісти висунули ідею самоцінності мистецтва, його суверенітету. На їхню думку, мистецтво не повинно мати ніяких соціальних зобов'язань і завдань. Саме мистецтво, а не дійсність є первинним, і не мистецтво наслідує життя, а навпаки.

У цілому напрям символізму спричинив появу таких шкіл, як акмеїзм, футуризм, уплинув на поетику експресіонізму та сюрреалізму, запровадив вільний вірш, збагатив зображальний арсенал.

Символічними у повісті є образи землі, “сусіднього” лісу, обірвана струна, незрозумілий страх Анни перед лісом, пророчий сон Івоніки, передбачення ворожки щодо Марійки, свічка, кров із рани Михайла, вітер і сніговий вихор тощо.

Уперше озвучено думку про владу фатуму над долею людини в епізоді з обірваною на весіллі у Парасинки струною: “Ходи, Анно, погуляємо! Промовив (Михайло) несміливо й подав їй руку. Вона підняла руки, щоб подати їх йому, та в тій хвилі вмовкла музика. Голосним зойком урвалася струна, і все зупинилось на місці”. Образ-символ обірваної струни накладається на долі Михайла й Анни і стає пророчим: їм так і не судилося поєднатися.

У повісті згадано кілька лісів: великий, “майже безмежний великан” “ліс панський”; кілька лісків, які “гордовито глядять на збіжжя, що хвилює довкіл них” і “сусідній” ліс, найбільший і найтаємничіший з-поміж інших.

“Сусідній” ліс є самостійним, діючим персонажем. Він утілює чужу, ворожу людям силу: “Сусідній” лісок, що визвірювався неустанно на рівнину села своїми темними очима, закутався в миготливу темряву і ждав”. Від початку повісті аж до трагічної загибелі Михайла і моральної смерті Сави, цей ліс “чигає” на людей, “манить”, “притягує” їх до себе, “слідкує” за ними й постійно “вичікує” чогось. Анна панічно боїться цього лісу, його притягальної страшної сили. А ось Сава почувається в лісі комфортно. Та і Рахіра, що постійно підживлює в Саві його інстинкти, живе якраз біля цього лісу.

Отже, “сусідній” ліс - це втілення темних смертоносних інстинктів людської душі, антилюдське начало в людині, і якщо воно перемагає, то людина здатна скоїти злочин, у тому числі й убивство.

Змінює Ольга Кобилянська і трактування образу землі, наділяючи його містичними рисами. Земля завжди вважалася годувальницею, символом жіночого начала, материнства. У повісті акцент робиться на зверхності землі стосовно людей. Саме земля постійно нагадує про себе символічними знаками, породжує передчуття і забобони, примушує людей виконувати всі її бажання.

Символічним є і сон Івоніки Федорчука, який надає твору особливої стилістики, тяжіння до умовності, притчевості. Картина сну розташована в середині твору і визначає кульмінаційний момент повісті. Через пророчий сон реалізуються переживання Івоніки Федорчука, важка тривога, страх, передчуття неминучого.

“Одна свічка, що горіла в головах умерлого, впала, покотилася саме до ніг Сави і тут згасла”, указує всім присутнім на вбивцю і символізує смерть Савиної душі - світлі сили не можуть встояти перед його чорним нутром.

“З виразом дикого, відражаючого перестраху” в очах відсахнулося від Сави в останні хвилини життя скалічене теля - улюблене звіря Сави. Чи не тому, що, вмираючи, побачило в очах Сави визріле рішення вбити рідного брата?

Загинувши, Михайло залишає па поталу громади і своєї мадері вагітну Анну. Та незабаром, під час похорону, ніби намагаючись зупинити матір від безпідставних нападів на Анну, він подає знак - із його рани якимось незбагненним чином, попри всі закони науки, витікає кров.

Образ сніжного вихору, який ударив Івоніку в груди, коли той знаходився в бурдеї, пригнічений батько пояснив по-своєму: це Михайло приходив попрощатися із ним.

Відчуттям страху перед невідомим, передчуттям смерті, що весь час чигає на людей, Ольга Кобилянська наділяє два образи — Івоніку і Анну, яких вона робить духовно вищими за інших селян.

“Битва”).







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.