Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Contra spem spero! (1890) - оптимістична віра у своє поетичне призначення
Леся Українка (1871 - 1913)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Українка Леся

18 травня 1890 року Леся писала братові Михайлу в Київ: “Любий Миша! ... От і знову беруся здіймати “сізіфів камінь” догори! Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого нового безнадійно-надійного життя: “Я на гору круту крем'яную Буду камінь важенький здіймать І, несучи вагу ту страшную, Буду пісню веселу співать”... Тепер знов ходжу на двох милицях, що болять ноги в ступнях, та ще й спина болить гірш, ніж перше... Пишу маленькі віршики для власної втіхи ...”

За таких обставин і настроїв збентеженої душі написано цей вірш, у якому кожний рядок - то крик наболілого серця й намагання вирватися із залізних обіймів хвороби.

Отже, імпульсом до створення поезії стало загострення в авторки хвороби, проте подолання особистої недуги переросло в утвердження готовності офірувати себе боротьбі проти кривди.

Леся Українка усвідомлювала, що її шлях як української поетеси буде нелегкий. Але наперекір долі, зловіщим осіннім хмарам і лютим зимовим морозам вона висловлює несхитне бажання мужньо стати на боротьбу, йти “на гору круту крем'яную” і нести “камінь важкий” нелегкої долі, сіяти на морозі квітки, поливати їх жагучими сльозами, аби вони зійшли навіть у лютий холод. Поетеса свідома великого покликання українського поета в суспільстві, де українське слово було гнане, де “кора льодовая міцна” покривала “сумний переліг” української культури. Свою місію вона вбачає у важкій справі розвою України, служінні суспільним темам, громадянським завданням:

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей,

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Таку програму дій ставить перед собою поетеса в цій поезії. Тому вірш і звучить як своєрідний гімн життю, як заклик до подвижництва, до самовідданої боротьби проти гніту і насильства, проти тьми і смерті:

Так! Я буду крізь сльози сміятись.

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Творчості Лесі Українки притаманна поетика символізму. Присутня вона і у вірші “Contra spem spero!”. Символ - це поєднання іманентного (внутрішня якість якого-небудь предмета) з трансцендентним (те, що виходить за межі цього предмета). Конкретний, сприйманий органами чуття образ набуває глибинного, багатозначного, абстрактного змісту. Символічними у “Contra spem spero!” є образи, поєднані в пари за принципом контрасту, - осені і весни, сумного перелогу і барвистих квіток, льодової кори і гарячих сліз, важкого каменя і веселої пісні, темної ночі і провідної зірки. Вони тлумачаться багатозначно, тому що кожна пара символів - контрастна, побудована на антитезі й може розшифровуватися як через творчу долю Лесі Українки, так і через переживання кожного конкретного читача. Та при всій різноплановості у трактування цих образів беззаперечним є те, що рядки поезії сповнені мужністю, оптимізмом та вірою в добро. Оптимістичний мотив поезії утверджується і всіма художніми засобами: від категоричного “Ні!” на початку до рішучого “Так!” в останній строфі.

Від Шевченкового “Поховайте та вставайте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сієї слабосилої, хворої дівчини ...” (І.Франко.)