Українська література. Довідник, тестові завдання. Повний повторювальний курс, підготовка до зовнішнього незалежного оцінювання та державної підсумкової атестації - Куриліна О.В. 2020

Лісова пісня (1911) - драма-феєрія
Леся Українка (1871 - 1913)
Література ХХ століття

Всі публікації щодо:
Українка Леся

“Лісова пісня” народилася в Кутаїсі, де Леся мешкала разом зі своїм чоловіком. Спогади про рідний край переносили її в ті далекі часи, коли вона, ще малою, відвідувала з родиною волинські села Жаборицю, Колодяжне, Чекну, Скулин, урочище Нечимне. Найчастіше згадувалося триденне гостювання в дядька Лева в Нечинному та його фантастичні оповідки “про всяку “силу” лісову, водяну, польову та про її звичаї та стосунки між собою і людьми”. Тепер усі ті розповіді повернулися до Лесі, немов бажаючи, щоб вона увічнила їх, дала їм безсмертя. У листі до матері від 2 січня 1912 року Леся Українка зазначала, що “Лісова пісня” з'явилася в результаті спогаду про дитинство, проведене на Волині: “Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними”.

Леся Українка згадувала про це так: “Писала я її дуже недовго, десять - дванадцять днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій, але після неї я була хвора і досить довго “приходила до пам'яті”.

Отже, джерелом написання драми стала народна творчість, легенди, повір'я, пісні Волині.

Жанрова специфіка твору. “Лісова пісня” - це драма-феєрія, тобто драма, у якій відбуваються неймовірні, незвичайні перетворення, а поряд з людьми діють постаті, створені їхньою уявою.

Французький термін феєрія є похідним від слова фея, тобто чарівниця. У прямому розумінні це слово означає театр чи циркову виставу на основі міфічного, казкового сюжету.

Водночас у творі є всі ознаки драми: драматичний конфлікт - суперечність між високим призначенням людини та нікчемними, принизливими умовами її існування; розв'язується конфлікт на побутовому матеріалі; присутні тут і сповнені високих поривань та сильних пристрастей головні герої (Мавка, Лук&ш); поряд з драматичними (зрада Лукаша і страждання Мавки) і трагічними подіями (загибель Мавки, життєва катастрофа Лукаша) є події сатиричні (сварки в сім'ї Лукаша), гумористичні (витівки Перелесника), ліричні (перша зустріч Лукаша і Мавки, гра Лукаша на сопілці, кінцева сцена).

У драмі також використано засоби, властиві казкам:

-   антропоморфізм (сопілка, що промовляє людським голосом);

-   перетворення людей на звірів;

-   алегоричні образи Долі, Злиднів тощо.

Драма “Лісова пісня” носить неоромантичний характер: зображує людей у незвичних умовах; розкриває духовну велич людини; створена на основі фольклорних сюжетів; протестує проти гноблення особистості; має екзотичні пейзажі; мова драми піднесена та емоційна.

Отже, за жанром “Лісова пісня” - це драма-феєрія, драма-казка.

Тема твору. “Лісова пісня” - це гімн єднанню людини й природи, щира лірично-трагедійна драма - пісня про велич духовного, про порив людини до щастя, про складні та болісні шляхи шукання того щастя, про можливості реалізації високої мрії.

Композиція драми. Найхарактернішою особливістю композиції є органічне переплетення життя двох світів - природи і людини.

Майже всіх неказкових персонажів узято з життя, їх авторка спостерігала в побуті. Це такі персонажі: Лукаш, дядько Лев, мати Лукаша, Килина з хлопчиками.

Казкове царство змальоване так, як його вигадала людська фантазія і як воно викристалізувалося за багато сторіч. Тут теж є правда і кривда, добро і зло, гарне й погане. Серед казкових персонажів є добрі й злі. Вони нерідко навіть ворогують між собою. Але Леся Українка не пішла за традицією у відтворенні образів демонології, яка панувала тоді в слов'янському мистецтві. Вона відмовилася подавати своїх персонажів карикатурно-потворними і страхітливими. (“Чому слов'янські боги конче мусять бути косолапими, кривоносими потворами - всі?”). Лісові істоти у творі такі: Мавка, Лісовик, Водяник, Перелесник, Русалка водяна, Той, що греблі рве, Той, що в скалі сидить, Русалка польова, Пропасниця, Потерчата, Куць, Злидні.

Світ природи і людей контактує, переплітається. Це дає можливість їх зіставляти, порівнювати, помічати спільне і відмінне, що створює умови для зародження і розвитку конфлікту.

Композиційно драма складається з прологу й трьох дій, які співвіднесені з певною порою року. Пори року співзвучні сюжету, тому, як розвиваються

стосунки Мавки і Лукаша. Природа немовби відображає емоційний стан героїв: її розквіт і завмирання віддзеркалюють щасливий злет і згасання любові в Лукаша, Мавчину тугу. Коло пір року є виразом філософської ідеї повторення, минущості і водночас вічного в житті:

-   пролог - провесна;

-   І дія - весна;

-   II дія - літо;

-   III дія - осінь, що переходить у зиму.

Музика також є не тільки супроводом подій, а й символом у творі. Мавка спочатку не бачить Лукаша, лише чує його гру на сопілці - з цього починається її кохання. Ніжна мелодія сопілки символізує найкращу частину роздвоєної душі Лукаша. Коли завмирає музика - завмирає і любов у юначому серці. Спів сопілки - це не тільки образ краси душі, кохання, а ще й узагальнений символ мистецтва, про яке так глибоко розмірковує Мавка:

Не зневажай душі своєї цвіту,

бо з нього виросло кохання наше!

Той цвіт від папороті чарівніший —

він скарби творить, а не відкриває.

Дія прологу. Змальовано ранню провесінь, коли тільки-тільки починає прокидатися природа (ліс та озеро) від зимового сну. Тут відбувається перше знайомство з другорядними персонажами драми.

I дія. Весна. Уперше зустрічаються Мавка і Лукаш, між ними зароджується почуття кохання, розкривається патетика їхніх душ. Мавка пробуджується від гри Лукашевої сопілки. Проста мелодія перевертає Мавчину душу; перший поцілунок Мавки і Лукаша. Незвідане досі почуття окрилює Мавку, приносить болісні страждання. Бона розкриває свою душу, звертаючись до рідної природи. У цю мить Мавка переповнена щастям. Монолог Мавки наприкінці І дії увесь ніби зітканий із запитань і відповідей, її тривожать два почуття - надія і сумнів, а закінчується такими словами: “Що ж мені суджено - щастя чи мука? ”

II   дія. Це пора пізнього літа. Вона символізує наростання переживань героїні, посилення її душевних страждань. У цій частині світ високої духовності стикається з меркантильним світом. Під впливом матері, її брутальним тиском Лукаш утрачає щирість, привітність у стосунках з коханою. Мавці нелегко зрозуміти приховану сутність людських взаємин. Відчуваючи, але не розуміючи причин сум'яття Лукаша, визрівання його зради, Мавка просить його не зневажати “душі своєї цвіту”. Саме вона побачила в Лукашеві те, чого не мали вони, казкові істоти, сама Мавка - здатності до творчості:

... тільки смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорівнятись...

Мавка під впливом людей та бажання будь-що врятувати своє кохання прагне змінити себе: вона йде до людей, у сім'ю Лукаша, намагається призвичаїтися до людських законів життя. Але дочка лісу не може осягнути їх, не має сили протистояти їхній подеколи абсурдності. Утративши віру в людей, вона продовжує цінувати своє почуття, яке тримає її на світі, дає сили протистояти смерті:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

III   дія. Осінь. Ця дія кладе край стражданням Мавки. Лісовик перетворює Лукаша на вовкулаку. Мавка знаходить “теє слово чарівне, що й озвірілих в люди повертає”. Вона повертає Лукашеві людську подобу. Такий вчинок свідчить про жертовність Мавки - вона прагне допомогти тому, хто схибив, помилився, власне, зашкодив їй. Заклята Килиною (ще один, який показує, що в людині приховане темне єство), Мавка перетворюється на вербу. Коли Килина хоче її зрубати, Перелесник злітає з неба і обіймає її полум'ям, таким чином рятуючи Мавку. Після цього Мавка з'являється перед Лукашем в алегоричній постаті Долі. Вона вказує йому на вербову сопілку даючи останній шанс спокутувати свою провину: він збавив Мавку тіла, але може дати душу, якої не мала жодна лісова істота. Кінцевий монолог Мавки хоч і журний, та оптимістичний. Це спів про невмирущість духовного, про вічність краси (“стане початком тоді мій кінець”).

Так у драмі торжествує ідея нездоланності життя, невмирущості мрій людини.

Конфлікт драми. В основі композиції лежить гострий соціально-психологічний конфлікт: суперечність між мрією та дійсністю, невідповідність дійсності ідеалам життя героя.

У цей конфлікт втягнуто два світи:

-   темний жорстокий, де панує користолюбство й насилля, хоч виник він не зі злої волі людини, а тільки з умов повсякденних клопотів існування;

-   романтичний, ідеалізований, сповнений людяності, любові й краси.

Образи.

Мавка уособлює мрію поетеси про людину майбутнього - цілісну, пристрасну, з глибокими, щирими почуттями, здатну на самопожертву, яка живе гармонійним життям з природою, у злагоді із самою собою. Основні її риси - волелюбність, стійкість у випробуваннях, пристрасна любов до життя, ніжність, поетичність, емоційне світосприйняття, романтична мрійливість. Велич Мавки - у її боротьбі за людину, за її звільнення від згубної моралі.

Лукаш — це людина сучасного поетесі суспільства, його роздирають протиріччя й суперечності. Він здатний по-справжньому кохати, творити прекрасне, однак у повсякденному житті Лукаш губить цвіт своєї душі, зраджує Мавку та й самого себе, одружується з Килиною - моторною, хитрою молодицею, яка має “корову тульського заводу”. Двоїстість, непевність, хисткість людської вдачі втілені в образі Лукаша. Ці риси призводять до загибелі не лише саму людину, а й світ, у якому вона живе, близьких, якими вона дорожить.

Мовностилістичні прийоми, використані в “Лісовій пісні”, близькі до фольклорних:

-   епітети (сльози дрібнії, розмова люба);

-   емоційно насичена лексика, утворена за допомогою суфіксів здрібнілості (ніченька, паниченьку);

-   епітети-прикладки (сон-трава, квітоньки-зірниченьки, верба-вдовиця);

-   емоційно забарвлені порівняння (хижа, наче рись, як лис у пастці, як панна, як голуби);

-   широко вживається прийом інверсії, що підсилює сприймання образу і переносить смислову вагу на словозначення (“тепер він вовкулака дикий”, “хай прагне крові людської”, “не вгасить муки злої”).

У драмі-феєрії використані також народні повір'я, замовляння, казки. Вони стають поетичним засобом створення образу дядька Лева, у якому втілена народна мудрість. Дядько Лев знає, “де хрест покласти, де осику вбити, де тричі плюнути та й годі”. Водночас він шанує тих лісовиків, які допомагають людям. Старий знає багато казок: “Про Царівну - хвилю”, “Про Білого Полянина”, “Про Трьомсина”, “Про Оха-Чудотворця”, також розуміється на замовляннях.

Іван Франко: “Без страху перебільшення можна сказати, що твору, рівного красі “Лісової пісні”, не тільки в українській та російській літературі, айв європейській зараз нема. В форму чудової казки влила Леся українка вічну, нев'янучу ідею: трагедія високої душі. Душі високій, натхненній схотілося щастя, а щастя тулиться так близько до землі! І бідна Мавка покохала селянського хлопця Лукаша, бо його сопілка так співала, як не співала і весна... Для свого кохання Мавка забула все. Покинула рідний ліс, волю, красу, зробилася служебкою і не заробила ласки Лукаша, бо груба проза життя перемогла натхненну душу Мавки. Мавка зів'яла... Згоріла від кохання і від горя, але не нарікає на свого любого Лукаша: він занапастив її і разом з тим дав їй життя: “Ти душу дав мені, як гострий ніж Дає вербовій тихій гілці голос”. Сю вічну ідею, сей непогоджений конфлікт вплела Леся Українка у вінок народної поезії, слов'янської міфології”.







На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.