Ефективна підготовка до ЗНО учнів 10-11 класів

Література XX ст.

IV. Література XX ст.

Модерністські течії в українській літературі

Неоромантизм (від грецьк. „новий”, фр. „романтичний”) - стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою „новоромантизмом”. Генетично пов'язана з романтизмом.

Характерні риси:

— прагнення розірвати ідеал з дійсністю;

— уславлення індивідуальної й суспільної свободи;

— піднесення постаті визначного героя, йога порив у майбутнє;

— відкинувши раціоцентризм, неоромантики, на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання;

— у центрі - яскрава неповторна особистість, а не маса;

— герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;

— зовнішні події (також і соціальні) відступають на задній план;

— неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;

— відмова від типізації, натомість застосування символізму.

Символізм (від фр. „умовний знак”, „прикмета”, „ознака”) - стильова тенденція модернізму, що виникла у Франції в 70-х роках XIX ст., в українській літературі поширилася на початку XX ст. Головним художнім засобом є символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця (символ - поза межами чуттєвого сприймання, дає право тлумачити його по-своєму).

Характерні риси:

— протест проти консервативної і регламентованої суспільної моралі;

— естетизм (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);

— культ екзотичних і заборонених тем;

— хвороблива увага до позасвідомого;

— спроби вирватися за рамки повсякденного, прив'язаного до матеріальності буття, зазирнути до „світу в собі”.

Український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі.

Імпресіонізм (від фр. „враження”) - стильова тенденція модернізму, заснована на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.

Характерні риси:

— зображується не сам предмет, а враження від нього („Бачити, відчувати, виражати в цьому все мистецтво”);

— орієнтир на почуття, а не на розум;

— відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;

— часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

— герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме „пасивною” здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;

— найпоширеніший жанр імпресіонізму - новела.

Український імпресіонізм мав лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а. нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.

Експресіонізм (від фр. „вираження”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується передачею загостреного суб'єктивного світобачення митця напругою його переживань та емоцій, бурхливою реакцією на антигуманні суспільні явища.

Характерні риси:

— зацікавленість глибинними психічними процесами;

— заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;

— оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як наприклад глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;

— суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.

Неореалізм (від грецьк. „новий”, „речовий”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується (порівняно із класицизмом) глибоким психологізмом і ліризмом, філософським осмисленням життя, поєднанням з документальною достовірністю зображення.

Характерні риси:

— поглиблений психологізм у творах;

— заглиблення у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільною оточення;

— внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;

— зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об'єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.

Неокласицизм (від грецьк. „новий”, „зразковий”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується поверненням до вічних законів мистецтва, орієнтиром на кращі здобутки античності, інтелектуалізм, використанням зразків античної культури і культури епохи Відродження, естетизмом, аристократизмом духу, гармонією між розумом і почуттями, несприйняттям радянської дійсності (комуністичної ідеології - всього, що призвело до падіння рівня духовності).

Характерні риси:

— використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;

— принцип неокласиків: „На теми, що нові, античний вірш складаймо”;

— проголошення гасел „чистого” мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;

— оспівування земних насолод;

— прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;

— надання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці;

— характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.

Футуризм (від англ. „майбутній”) - формалістичний напрям у літературі, що виник як різновид італійського авангардизму. Принципи: „Ліквідація мистецтва є наше мистецтво”; „Набутки розуму, а не душі та серця”, заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва створенням нового стилю. Мають місце ознаки тоталітаризму (у цьому - антимодернізм).

Характерні риси:

— заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей);

— прагнення до новацій, бунтівливості, порушення традицій;

— культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста);

— переплетіння документального матеріалу з фантастикою;

— у поезії - руйнування загальноприйнятих норм мови, використання „слів на свободі”.