Всі публікації щодо:
Історія літератури
Ефективна підготовка до ЗНО учнів 10-11 класів
Література XX ст.
IV. Література XX ст.
Період |
Течія |
Представники |
Кінець XIX – початок XX ст., XX ст. |
модернізм |
|
Течії: — неоромантизм (новоромантизм) |
О. Кобилянська (психологічна проза), Леся Українка, А. Тесленко, Марко Черемшина, Олександр Олесь, М. Вороний та ін. |
|
— символізм |
Б. Лепкий, О. Слісаренко, Т. Осьмачка (рання поезія), М. Євшан, М. Сріблянський, Г. Чупринка,П. Тичина, М. Вороний та ін. |
|
— імпресіонізм |
М. Коцюбинський, Г. Журба, Г. Михайличенко, Г. Косинка, Є. Плужник, М. Черемшина, О. Кобилянська (частково), М. Хвильовий та ін. |
|
— експресіонізм |
В. Стефаник, О. Туринський (повість „Поза межами болю”), М. Куліш („97”), проза М. Хвильового, Ю. Липи, Т. Осьмачки та ін. |
|
— неореалізм |
В. Винниченко, В. Підмогильний, Б. Антоненко-Давидович, Григорій Тютюнник та ін. |
|
— неокласицизм |
„П’ятірне гроно” неокласиків: М. Зеров, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Освальд Бургардт (Юрій Клен), М. Рильський. Поети „празької школи” та ін. |
|
— футуризм |
М. Семенко, Я. Савченко, В. Поліщук та ін. |
Модерністські течії в українській літературі
Неоромантизм (від грецьк. „новий”, фр. „романтичний”) - стильова течія модернізму, що виникла в українській літературі на початку XX ст., названа Лесею Українкою „новоромантизмом”. Генетично пов’язана з романтизмом.
Характерні риси:
— прагнення розірвати ідеал з дійсністю;
— уславлення індивідуальної й суспільної свободи;
— піднесення постаті визначного героя, йога порив у майбутнє;
— відкинувши раціоцентризм, неоромантики, на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання;
— у центрі - яскрава неповторна особистість, а не маса;
— герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю у всьому характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів;
— зовнішні події (також і соціальні) відступають на задній план;
— неоромантики часто вдаються до умовних, фантастичних образів, ситуацій, сюжетів;
— відмова від типізації, натомість застосування символізму.
Символізм (від фр. „умовний знак”, „прикмета”, „ознака”) - стильова тенденція модернізму, що виникла у Франції в 70-х роках XIX ст., в українській літературі поширилася на початку XX ст. Головним художнім засобом є символ як спосіб вираження незбагненної суті явищ життя та індивідуальних уявлень митця (символ - поза межами чуттєвого сприймання, дає право тлумачити його по-своєму).
Характерні риси:
— протест проти консервативної і регламентованої суспільної моралі;
— естетизм (захоплення витонченою поетичною формою і недооцінка змісту);
— культ екзотичних і заборонених тем;
— хвороблива увага до позасвідомого;
— спроби вирватися за рамки повсякденного, прив’язаного до матеріальності буття, зазирнути до „світу в собі”.
Український символізм міцно переплетений з неоромантизмом, практично неможливо визначити, який з двох стилів домінує у тому чи іншому творі.
Імпресіонізм (від фр. „враження”) - стильова тенденція модернізму, заснована на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.
Характерні риси:
— зображується не сам предмет, а враження від нього („Бачити, відчувати, виражати в цьому все мистецтво”);
— орієнтир на почуття, а не на розум;
— відмова від ідеалізації: ставлячи перед собою завдання зафіксувати реальні моменти, імпресіоністи найчастіше заперечували поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній у конкретній реальності;
— часопростір ущільнюється і подрібнюється, предметом мистецької зацікавленості стає не послідовна зміна подій і явищ (фабула), не соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;
— герой імпресіоністичного твору цікавий не так своєю активністю, спрямованою на перетворення зовнішнього світу, як саме „пасивною” здатністю сприймати, реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером вражень;
— найпоширеніший жанр імпресіонізму - новела.
Український імпресіонізм мав лірико-романтичне забарвлення, що зближувало його (а. нерідко й змішувало зовсім) з неоромантизмом та символізмом.
Експресіонізм (від фр. „вираження”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується передачею загостреного суб’єктивного світобачення митця напругою його переживань та емоцій, бурхливою реакцією на антигуманні суспільні явища.
Характерні риси:
— зацікавленість глибинними психічними процесами;
— заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
— оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як наприклад глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
— суб’єктивізм і зацікавленість громадянською темою.
Неореалізм (від грецьк. „новий”, „речовий”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується (порівняно із класицизмом) глибоким психологізмом і ліризмом, філософським осмисленням життя, поєднанням з документальною достовірністю зображення.
Характерні риси:
— поглиблений психологізм у творах;
— заглиблення у внутрішній світ персонажа для самодостатнього осмислення його як людини, пізнання її ірраціональної сутності незалежно від суспільною оточення;
— внутрішні психологічні чи зовнішні соціальні суперечності у творах цього стилю виступають (переважно на підтекстовому рівні) як вияви понадчасового, метафізичного конфлікту добра і зла, світла і темряви;
— зазвичай автори не пропонують читачам простих, однозначних вирішень психологічних колізій, намагаються зрозуміти і об’єктивно подати позицію кожної зі сторін досліджуваного конфлікту.
Неокласицизм (від грецьк. „новий”, „зразковий”) - стильова тенденція модернізму, що характеризується поверненням до вічних законів мистецтва, орієнтиром на кращі здобутки античності, інтелектуалізм, використанням зразків античної культури і культури епохи Відродження, естетизмом, аристократизмом духу, гармонією між розумом і почуттями, несприйняттям радянської дійсності (комуністичної ідеології - всього, що призвело до падіння рівня духовності).
Характерні риси:
— використання античних тем і сюжетів, міфологічних образів і мотивів;
— принцип неокласиків: „На теми, що нові, античний вірш складаймо”;
— проголошення гасел „чистого” мистецтва та культу позбавленої суспільного змісту художньої форми;
— оспівування земних насолод;
— прагнення наслідувати мистецтво минулих епох;
— надання переваги історико-культурній та морально-психологічній проблематиці;
— характерні жанри: сонет, олександрина, терцина, октава, рондо тощо.
Футуризм (від англ. „майбутній”) - формалістичний напрям у літературі, що виник як різновид італійського авангардизму. Принципи: „Ліквідація мистецтва є наше мистецтво”; „Набутки розуму, а не душі та серця”, заперечення реалізму, відкидання класичної спадщини, руйнування традицій і прийомів старого мистецтва створенням нового стилю. Мають місце ознаки тоталітаризму (у цьому - антимодернізм).
Характерні риси:
— заперечення традиційної культури (особливо її моральних і художніх цінностей);
— прагнення до новацій, бунтівливості, порушення традицій;
— культивування урбанізму (естетика машинної індустрії і великого міста);
— переплетіння документального матеріалу з фантастикою;
— у поезії - руйнування загальноприйнятих норм мови, використання „слів на свободі”.