ТЕМА 9. ВОЛОДИМИР ВИННИЧЕНКО. "ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК"

Цікава історія з життя письменника.

Художня розповідь про дивовижного хлопчика Федька, його життя і пригоди, стосунки з однолітками. Щедрий на добро внутрішній світ героя. Федько як особистість.

ТЛ: епічний твір, головний герой, другорядні герої.

ГЕНЕЗИС І РОДОВІ ОЗНАКИ ЕПОСУ

ВИВЧЕННЯ ЕПІЧНИХ ТВОРІВ НА УРОКАХ ЛІТЕРАТУРИ

ТЕКСТИ

ФЕДЬКО-ХАЛАМИДНИК

ІНШІ ТВОРИ АВТОРА

Цікаві посилання

Герой твору

Персонаж, або Герой літературного твору — 1 Постать людини, зображена письменником у художньому творі, загальна назва будь-якої дійової особи кожного літературного жанру. 2. Олюднені, оживлені образи речей, явищ природи, звірів у казках, байках, притчах та деяких інших жанрах.

Інша назва – персонаж. Дійова особа в художньому творі, змальована широко і всебічно, у зв’язках із соціальним, національним та історичним контекстом. Розрізняють головних та другорядних героїв твору. Іноді героїв твору поділяють на позитивних і негативних, проте цей поділ є дуже умовним, особливо в сучасній літературі.

Дещо із скарбниці спогадів про власне дитинство згодом відіб'ється і на сторінках прозових творів Володимира Винниченка. Оповіді його матері, зафіксовані Розалією Яківною Винниченко, дають підстави припустити, що в пору свого отроцтва Володимир був схожий на ... Федька - халамидника з однойменного оповідання, написаного Винниченком десь у 30-літньому віці.

Чимось він виділявся з-посеред своїх ровесників. Мав надзвичайно чітку пам'ять. Рано навчився читати, - сталося це непомітно для його рідних. Можливо, що першим "букварем" для цього були принесені братом Андрієм (робітником друкарні) афіші, з яких він граючись, вирізав літери і клеїв на стінку, питаючись у дорослих, що то за буква.

Сусідських дітей "тримав ... трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий." [8;14]

Курити почав, ще будучи дитиною. Надзвичайно любив волю, повітря, рух. Був гордим, збитошним, незалежним у вчинках і рішеннях, правдолюбцем.

Такий портрет великою мірою збігається з рисами того характеру, який постає на сторінках оповідання "Федько - халамидник". Сумлінний краєзнавець знайде в цьому творі чимало елисаветградських прикмет. Річка неподалік від будинку, де мешкає родина Федька; базарний місток, що весною зносить крига; паровий млин, з-за якого "сонце хитро виглядає", церква - все це поставало й перед очима малого Володимира Винниченка, коли він біг на берег Інгулу зі своєї Солдатської вулиці. Не випадкова й така деталь: батько Федька працює в міській друкарня - ми вже знаємо, що працівником друкарні був старший брат Володимира Винниченка.

А головне - сам Федько, хлопчик із числа тих, про кого кажуть: заводій, ватажок, шибеник. "Спокій був його ворогом", - у цьому, читаючи оповідання, можна переконатися багато разів. Федько теж тримає своїх ровесників "трохи в терорі". То відбере в них паперового змія, щоб подражнити хлопців, то спокушає ризикованими забавами ніжного й смирного Толю (сина хазяїна будинку, де батьки Федька знімають квартиру), то поб'ється з кимось...

Деякі подробиці, що стосуються Федькових звичок, зустрічаються і в спогадах про Володимира Винниченка, - тим самим підтверджується їхня достеменність. Федько сидить у себе на воротях, як "Соловей - Розбійник на дереві, і дивиться. Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі, і там ніби скринька така зроблена. У тій скриньці й засада Федька." Це - з оповідання про "халамидника".

А ось рядок із спогадів, що виглядають як коментар до цитованого фрагмента: "над ворітьми подвір'я була дерев'яна скриня, в якій любив сидіти малий та слідкувати за тим, що робилося навкруги, не будучи помічений ніким. І коли хтось із дітей вертався з чимось їстівним, за чим посилала чужа мати, то малий Володимир, граючись у Солов'я - Розбійника, зненацька вистрибував зі своєї схованки й вимагав данини. Він ніколи не забирав усього, а тільки невелику частину. І це не від жадності до ласощів, але для того, щоб показати свою силу, владність. Коли бідний данник починав плакати, Соловей Розбійник вертав йому відібране, давав потиличника й відпускав." [8;15]

І разом з тим, цей "Соловей - Розбійник" - Федько - надзвичайно приваблює своєю гордою вдачею, великодушністю, готовністю в скрутну хвилину махнути рукою на себе самого заради товаришів, яких він "не любить видавати". Або, згадаймо, з якою гідністю приймає він тяжку батькову кару за свої більші й менші гріхи. Федько, пише автор, "не як всі діти поводиться". В його характері й справді є щось неординарне. Відчайдушність, зухвалий виклик, загальноприйнятим звичаям і звичкам (внаслідок чого оточення сприймає його як "жахливу дитину"), правдолюбство, якась зворушлива людяність, що криється за екстравагантними вчинками...

Читача оповідання може вразити Федькова мати: якимось холодом віє від її постаті, від слів, які вона кидає синові. Зрозуміло, що вона боїться злої волі хазяїна будинку, який будь-коли може вигнати помешканців з квартири, але все-таки..."Мужиченя", "мурло ти репане", "з свинопасами тобі гратися а не з благородними дітьми"... А до всіх цих прокльонів ще й невдоволення тим, що батько б'є Федька, явно жаліючи малого. Чи не правда, перед нами образ, який виламується з традиційного ряду (якщо мати на увазі те, як любовно змальовано матерів Кармелюка, Чіпки, "маленького грішника" Дмитрика у відомих творах Марка Вовчка, Панаса Мирного, Михайла Коцюбинського). Що все це означає, коли йдеться про твір, у якому стільки автобіографічних рис? Хтозна.