Аналіз художніх творів з української літератури

Тичина Павло “Пам’яті тридцяти”

Всі публікації щодо:
Тичина Павло

В основу твору «Пам’яті тридцяти» покладено дійсні події, що відбулися 29 січня 1918 року. Проти регулярної більшовицької армії виступили юні патріоти-українці. Загиблих у бою під Кругами юнаків поховали в Києві на Аскольдовій могилі.

Вид лірики: громадянська.

Жанр твору: вірш-реквієм.

Провідний мотив твору. У творі «Пам’яті тридцяти» П. Тичина зобразив приклад самопожертви молодих патріотів заради Батьківщини, утвердив ідею патріотизму й гуманізму, засудив жорстокість, терор і класову ненависть.

Композиція твору. Вірш має кільцеву композицію. Поезія «Пам’яті тридцяти» складається з п’яти строф. Поезія починається й закінчується рядками: «На Аскольдовій могилі поховали їх».

Образи твору. Ліричний герой — це збірний образ тридцяти юних захисників України, які загинули, захищаючи незалежність Батьківщини. Це тридцять мучеників, цвіт нації. У творі багато образів-символів: сонце, вітер, Дніпро. Символічним є й образ Каїна, який підняв руку на патріотів рідної землі.

Мовні засоби твору. У творі використано такі художні засоби:

епітети «славних, молодих», «український цвіт», «кривава дорога», «коханий край» окреслюють смисловий візерунок вірша;

метафори: «квітне сонце, грає вітер», «рука посміла знятись», «вмерли в Новім Заповіті»;

риторичні оклики «на Аскольдовій могилі український цвіт!», «Боже, покарай!» допомагають зрозуміти ідею вірша — показати подвиг патріотів України;

риторичні питання «На кого посміла знятись зрадника рука?», «На кого завзявся Каїн?» передають оцінку ліричним героєм того, що відбулося; рефрен: «На Аскольдовій могилі».

Версифікація твору. Римування: перехресне; римуються окремі звуки: їх — молодих, цвіт — світ, рука — ріка, покарай — край, святих — їх.

Твір написано тристопним-чотиристопним хореєм із пірихієм та усіченими

стопами.

На Аскольдовій могилі Поховали їх —

Тридцять мучнів українців Славних, молодих…

Вірш П. Тичини «Пам’яті тридцяти» — глибоко психологічний твір. Автор тужить за вбитим цвітом нації, оплакує смерть борців за волю, підводить читача до думки, що щастя на крові не збудуєш. У розпачі автор вигукує: «Боже, покарай!» — і цей вигук про покарання летить у вічність, адже тільки Бог може карати й милувати.