Аналіз художніх творів з української літератури

Франко Іван “Безмежнеє поле”

Всі публікації щодо:
Франко Іван

У вірші «Безмежнеє поле» І. Франко змальовує алегоричну картину життя — безмежного поля, що простягається в «сніжному завої». Ліричний герой мріє про волю, але в його самотньому житті є лише кінь і сердечні болі — життєві негаразди.

Вид лірики: медитативна лірика.

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив. У вірші «Безмежнеє поле» ліричний герой відчуває сум через те, що він самотній («Я сам серед себе»), і тільки крилатий кінь — поетичний талант — дає йому змогу подолати відчай і жаль.

Композиція твору. Вірш «Безмежнеє поле» — це тільки дві строфи. У першій автор подає картину життя — безмежного сніжного поля, серед якого самотній вершник і відчуття нестерпного сердечного болю. Отже, центральний образ — це образ-символ безмежного поля — алегорична картина життя. Ліричний герой страждає від самотності, але в нього є крилатий кінь, який допоможе втекти від болю, що наповнює душу й серце поета.

Мовні засоби твору. У вірші «Безмежнеє поле» автор використовує риторичне звертання («Неси ж мене, коню, по чистому полю»), як у кращих фольклорних взірцях. Про зв’язок із фольклором свідчить і використання характерної лексики (наприклад, нестягнена форма прикметників — «безмежнеє», «нестерпнії»), порівняння («Як вихор, що тутка гуляє»), до слова «поле» додає два прикметники, що в контексті виконують роль епітетів, художніх означень: «безмежнеє», «чисте». Ці епітети у поєднанні з метафорою («дай… обширу») ніби підкреслюють безмір простору, серед якого герой почувається самотнім («Я сам серед тебе»). Звідси й відчуття болю — емоційний стрижень вірша.

Версифікація твору. Віршовий розмір: чотиристопний амфібрахій чергується з тристопним.

Безмежнеє поле в сніжному завою. Ох, дай мені обширу й волі!

Я сам серед тебе, лиш кінь піді мною І в серці нестерпнії болі.

У невеличкому, на дві строфи, творі І. Франко зумів передати картину життя самотнього чоловіка, його невеселий настрій, почуття розпачу через свою самотність і не менш сильне почуття надії, що ніколи не залишає творчу людину.

«Ой ти, дівчино, з горіха зерня»

Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» увійшов до поетичної збірки «Зів’яле листя». Покладений на музику композитором Анатолієм Кос-Анатольським, твір став українською піснею, яку часто називають народною. Франко, описуючи

красу дівчини, використав фольклорні тропи й фігури, властиві народній пісні, а тому, за словами Марії Загайкевич, цей твір «почав втрачати своє авторство і виконуватися як народна пісня».

Вид лірики: інтимна.

Жанр твору: сонет.

Тема вірша — кохання до дівчини.

Провідний мотив твору. Ліричний герой, звертаючись до коханої дівчини низкою риторичних питань і риторичних окликів, висловлює свої почуття. У творі виразно чується захоплення красою дівчини й розпач від того, що кохання стало для нього скрутою.

Композиція твору. Вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» розпочинається низкою риторичних питань. Це монолог закоханого до безтями юнака, настрій якого коливається від безмежної надії до безнадійного розпачу.

Ліричний герой безнадійно закоханий у дівчину, яка не відповідає на почуття юнака. Про дівчину ми дізнаємося з характеристики, яку дає коханій ліричний герой: вона маленька — «з горіха зерня», а серце — «колюче терня», устонька — «тиха молитва», а слово — «гостре, як бритва», у неї очі — «темніші ночі», але «хто в них задивиться, й сонця не хоче», бо її чари запалюють «серце пожаром».

Мовні засоби твору. Із дев’яти речень вірша «Ой, ти, дівчино, з горіха зерня» чотири — це риторичні питання, три — риторичні оклики. Крім цих поетичних фігур у творі поет використав такі поетичні засоби: епітети (колюче терня, тиха молитва); антитеза (усміх — скрута, радощі — горе); метафори (очі «сяють тим ча- ром», що «запалює серце пожаром»); лексичну анафору («Ой ти, дівчино»); порівняння («слово гостре, як бритва», «серце бентежить, як буря люта»).

Версифікація твору. Віршовий розмір: п’ятистопний хорей із полегшеною стопою (пірихієм).

Ой ти, дівчино, з горіха зерня,

Чом твоє серденько — колюче терня? Чом твої устонька — тиха молитва,

А твоє слово остре, як бритва?

В останніх рядках перебивка ритму (по-іншому наголошена друга стопа), як це буває у фольклорних джерелах. Це свідчить про спорідненість вірша з традицією народної пісні.

Римування: суміжне.

Ідея твору — показати почуття палкого кохання до дівчини, у якій поєднано вуста — «тиха молитва» та слово «гостре, як бритва». Вона така, як є, але саме таку й може кохати герой до відчаю («загублю душу»). Кохання — завжди надія.

«Чого являєшся нені у сні?»

Вірш «Чого являєшся мені у сні?» увійшов до славетної збірки «Зів’яле листя». Покладений на музику композитором К. Данькевичем, він став популярним романсом, нове життя якому дав сучасний популярний співак В. Козловський.

Вид лірики: інтимна.

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив твору — невимовні страждання закоханого серця, адже кохання це нерозділене, воно не знаходить відгуку в серці дівчини.

Композиція твору. Вірш «Чого являєшся мені у сні?» — монолог закоханого ліричного героя. Він починається риторичними питаннями, у яких герой звіряється в коханні й не розуміє, чого уста коханої німі, чого вона минає його, навіть не кивнувши головою.

Образи твору. Ліричний герой вірша «Чого являєшся мені у сні?» висловлює .свої почуття до дівчини, яка ігнорує чоловіка, хоча добре знає про його почуття.

Образ коханої вимальовується через епітет «чудові очі ті ясні» і порівняння «немов криниці дно студене».

Щоб посилити виразність художнього мовлення, поет використав прийом градації: «який докір, яке страждання, яке несповнене бажання…», «хоч знаєш, знаєш, добре знаєш…»

Яскравого художнього означення надають предметам мовлення епітети: «чудові, ясні, сумні очі»; «уста німі»; «диво золоте»; «щастя молоде»; «гріх бажаний, страшний».

Версифікація твору. Центральним прийомом є ритмічне звертання, яке підсилюється вживанням анафори («чого являєшся…», «чого звертаєш…»).

Віршовий розмір: чотиристопний ямб із полегшеною стопою (пірихієм).

Свідомо винесене в окремий рядок слово вписується у загальний ритм і виявляє смисловий наголос.

Ідея твору — показати у вірші-монолозі закоханого серця розпач від нероз- діленого кохання і примарну надію ліричного героя на відгук у серці дівчини на його почуття. Він намагається вирвати її образ із свого серця, бо любов завдає йому страждань, але почуття сильніше за його волю.