Аналіз художніх творів з української літератури

Українка Леся “Contra spem spero!”

Всі публікації щодо:
Українка Леся

Вірш «Без надії сподіваюсь» Леся Українка написала, коли їй було всього дев’ятнадцять років. Саме в цей час життя поставило її перед вибором: підкоритися тяжкій хворобі чи перемогти. І мужня дівчина стала на нелегкий шлях боротьби з фізичними стражданнями, щоб жити повноцінним життям. У листі до брата, який відомий в літературі як Михайло Обачний, Леся писала: «Любий Миша! От і знов беруся здіймати «сізіфовий камінь» догори!.. Позволь при сій нагоді навести тобі цитату з мого безнадійно-надійного вірша:

Я на гору круту, крем’яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Вид лірики: особиста (філософська).

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив твору — заперечення тужливих мотивів, вияв оптимістичних надій молодості на краще майбутнє, упевненість у власних силах.

Композиція твору. Твір складається із семи строф. Увесь вірш побудований на антитезах. Художні протиставлення звучать як афоризми. Вірш має кільцеву композицію.

На початку рядки:

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись.

Жити хочу! Геть думи сумні!

У кінці дещо змінені:

Так! Я буду крізь сльози сміятись,

Буду жити! Геть думи сумні!

Мовні засоби твору. У творі використано риторичні оклики: «Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота!», «Жити хочу! Геть думи сумні!»;

риторичне питання: «Чи то так у жалю, в голосінні / Проминуть молодії літа?»; епітети: «весна золота», «молодії літа», «барвисті квітки», «сльози гіркі», «кора льодовая, міцна», «весела весна», «зірка провідна», «ясна владарка темних ночей»;

розгорнуті метафори («Я на вбогім, сумнім перелозі / Буду сіять барвисті квітки, / Буду сіять квітки на морозі, / Буду лить на них сльози гіркі. / Я на гору круту

крем’яную / Буду камінь важкий підіймать…») допомагають більш емоційно точно зрозуміти і глибину відчаю, і силу надії, і глибину безнадії, яку належить подолати ліричній героїні;

алегорії: «вбогий, сумний переліг», «крута гора», «важкий камінь» — життєві випробування; «квітки на морозі» — художні твори;

оксиморон: «крізь сльози сміятись», «серед лиха співати пісні»; рефрени («Жити хочу! Геть думи сумні!», «Буду жити! Геть думи сумні!» дозволяють виділити головний мотив — спротив обставинам, рішучість у боротьбі;

анафору: «Я на вбогім, сумнім перелозі / Буду сіять барвисті квітки, / Буду сіять квітки на морозі, / Буду лить на них сльози гіркі»;

символічні образи: «льодова кора», «крута, крем’яна гора», «темна ніч» — уособлюють суспільні відносини; «барвисті квітки», «весела весна», «зірка провідна» — уособлюють визволення.

Версифікація твору. Тип римування: перехресне.

Віршовий розмір: тристопний анапест.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні Проминуть молодії літа?

Вірш «Contra spem spero!» — це своєрідна програма дій, гімн життю і боротьбі. Людина повстала проти фізичної недуги і виграла цю боротьбу, а Україна отримала геніальну поетесу Лесю Українку.

«І все-таки до тебе думка лине…»

Поезія «І все-таки до тебе думка лине…» входить до циклу «Невільничі пісні».

Вірш написано 1895 року після повернення письменниці з Болгарії, де вона гостювала в дядька Михайла Драгоманова. За кордоном у Лесі не раз виникала думка більше не повертатися на батьківщину, де повно горя й сліз. Але щоразу перед її очима поставав рідний край, і тоді поетеса готова була не лити сльози, а боротися за кращу долю рідного народу.

Вірш «І все-таки до тебе думка лине…» — це результат болючих роздумів поетеси про долю рідного краю. І хоча батьківщина занепащена, нещасна, але й така вона для Лесі найкраща. Від безсилля ллються сльози, але поетеса соромиться їх і готова стати до боротьби.

Вид лірики: громадянська.

Жанр твору: ліричний вірш-медитація.

Провідний мотив твору — це вболівання за долю рідного народу.

Композиція твору. Вірш «І все-таки до тебе думка лине…» складається всього з дванадцяти рядків, але твір наповнений думками й почуттями, яких би вистачило на велику поему. Твір починається ностальгічними мотивами, бо поетеса далеко від рідної землі. Вона сумує за батьківщиною, зі сльозами на очах згадує про лихо й насилля, що панують там. Вірш закінчується пристрасним запереченням ридань, відмовою лити сльози. «Доволі вже їм литись!» — вигукує поетеса.

Образи твору. Вірш «І все-таки до тебе думка лине…» — автобіографічний Твір, у якому поетеса висловила власні почуття до рідного краю. Лірична героїня, перебуваючи за кордоном, не може без сліз згадувати батьківщину, але соромиться тих сліз і закликає боротися за краще майбутнє.

Мовні засоби твору. Сльози — ключове слово у вірші, однак значення щоразу увиразнюється: у ліричної героїні «у грудях серце з туги, з жалю гине», однак вона соромиться сліз, яких «вже вилито немало».

У поезії «І все-таки до тебе думка лине…» використано такі художні засоби:

епітети: «занепащений, нещасний край»;

метафори («думка лине», «серце з туги, з жалю гине», «очі бачили скрізь лихо і насилля», «очі над ним ридали») передають послідовність думки й почуття;

гіпербола («країна ціла може в них втопитись») містить мотивацію рішення боротися;

образ-символ «сльози» змальовує стан суспільства.

Версифікація твору. Твір написано ямбом із полегшеною стопою (пірихіем). Третій рядок кожної строфи короткий, що створює незвичайний ритм, який ніби налаштовує на особливу значимість четвертого рядка. Відтак за цими рядками можна скласти суть вірша: «У грудях серце з туги, з жалю гине… Та сором сліз, що ллються від безсилля… Що сльози там, де навіть крові мало!»

Римування твору: кільцеве — абба.

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю, Як я тебе згадаю,

У грудях серце з туги, з жалю гине.

Леся Українка у вірші «І все-таки до тебе думка лине…» зі сльозами на очах згадує нужденний і зганьблений рідний край. І в далекому краю вона не хоче забувати мальовниче Поділля, ліси й озера Волині, синій Славутич, та разом із тим вона заперечує ридання й сльози: «Доволі вже їм литись!» І у вірші звучить заклик діяти!

«То be or not to be»

Вірш написано за мотивами відомого гамлетівського монологу «Бути чи не бути», але у вірші Лесі Українки трагедія Гамлета переноситься в іншу площину — бути чи не бути поетом, як втілити свою мрію в потрібні й зрозумілі образи. Поетеса вірить у силу слова, і ця віра надає їй сили.

Вид лірики: громадянська.

Жанр твору: ліричний вірш.

Провідний мотив твору. У творі письменниця звертається до музи за порадою, як жити, коли навколо самі пущі, кручі, темні води, шляхів нема, поплутані стежинки йдуть у безвість. Куди має податися, яким шляхом має йти людина, яка не здатна зв’язати свої струни душі і творчості?

Композиція твору. Твір побудовано у вигляді великого монологу, наповненого риторичними питаннями та риторичними окликами. Вірш зримо поділяється на чотири частини, яким можна дати заголовки із тексту:

1. «Стій, серце, стій! не бийся так шалено».

2. «Дивись: навколо нас великі перелоги…»

3. «Куди мені податись у просторі?»

4. «Барвисті крила широким помахом угору здійнялись…»

Образи твору. Вірш має виразно автобіографічний характер, а тому в ньому головний образ — це сама поетеса. У творі згадується муза, яка має спрямувати творчість поетеси, стук сокири в пущі, орлиний клекіт, камінь, що зривається з кручі й падає у воду зневіри, викликаючи круги тремтячі.

Мовні засоби твору. У творі використано такі мовні засоби: епітети: «порожній простір», «муза винозора», «очі безсмертні», «великая порада», «великі перелоги», «поплутані стежинки», «дикі пущі», «високі кручі», «темні, тихі води», «орлиний клекіт», «круг тремтячий», «дикі нетрі», «простор безмежний», «ясна блискавиця», «золотий вінець», «барвисті крила»;

метафори: «не літай так буйно», «не бий крильми», «стежинки йдуть на безвість», «тихі води все стоять мовчазно», «з ліри скувати рало», «струнами крила прив’язати», «в диких нетрях пробивать дорогу», «вхопити з хмари ясну блискавицю», «злинути орлицею високо», «зірвати з зірки золотий вінець», «запалати світлом опівночі»;

риторичні питання: у творі п’ять риторичних питань;

риторичні оклики: у творі п’ять риторичних окликів;

риторичні звертання: «стій, серце, стій», «вгамуйся, думко», «ти, музо винозора, не сліпи», «скажи мені, пораднице надземна», «мовчиш ти, горда музо», «о чарівнице, стій»;

асонанс: «і дикі пущі, і високі кручі, і темні, тихі води»;

порівняння: «світло миттю згасне, як метеор», «я впаду, неначе камінь».

Версифікація твору. Тип римування: білий вірш.

Вірш написано п’ятистопним ямбом.

Стій, серце, стій! не бийся так шалено. Вгамуйся, думко, не літай так буйно!

Не бий крильми в порожньому просторі.

«Бути чи не бути», — ось питання, що хвилює багатьох людей, які замислюються, як жити, який шлях обрати. Леся Українка готова нести вінець митця, який служить народу. Усі її думки пов’язані з романтичним пориванням до неба. Вона готова «з своєї ліри скувати рало», бути поряд із тими людьми, які орють переліг, сіють зерна правди, й ждати жнив, та не для себе, а для всього загалу.