Всі публікації щодо:
Теорія літератури

Неокласики та літературна ситуація в українській літературі початку ХХ ст

На сучасному етапі дослідження літературної ситуації в українській літературі початку ХХ ст. особливу увагу слід звернути на аналіз взаємин між неокласиками, лідером яких був М.К. Зеров та різними літературними угрупуваннями, зокрема ВАПЛІТЕ.

Революція в своєму літературному і комуністичному аспекті мала великий вплив на літературу України. На думку Миколи Зерова в той час в літературі України під впливом Росії і Заходу мало місце „двовладдя“ неореалізму та неоромантизму [3;20]. Щодо неокласиків, то вони ніколи не були формально організованою групою. Зеров, який був у 1918 році редактором журналу „Книгар“ і потім став професором літератури, підкреслював, що „ми повинні протестувати проти гуртківства і гурткового патріотизму, гурткової виключності в наших літературних відносинах... Притаманність до гуртка як критерій істини – проти такого критерію істини у всякому разі ми повинні протестувати“ [8;22].

Велика кількість літературних гуртків, груп та організацій була викликана тогочасною культурною політикою партії. Українська інтелігенція прагнула до національного самовизначення. Більшовики ж розуміли важливість доктрини й теорії для того щоб навіть не допустити думки про будь-які спроби здобуття незалежності, навіть літературної. В Україні, як і в Росії мала місце заангажованість літератури. Радвлада сприймала літературу і мистецтво як засіб пропаганди серед мас. Було кинуто гасло про „масовізм“ в літературі. Ленін твердив у 1920 році, що „мистецтво належить народові. Його коріння повинні сягати робочих мас. Воно мусить бути зрозуміле масам... Воно мусить висловлювати і підносити думки і мрії мас...“ [12;17] Деяку прихильність і толерантність до політики радвлади української інтелігенції викликав декрет про „українізацію“ України, який став законом у 1924 році. Українська інтелігенція, хоч обережно, привітала „українізацію“ і вірила, що вона принесе практичну користь. Пролетарські письменники в таких літературних організаціях, як „Гарт“ та „Плуг“ закликали до „масовізму“ і віддавали перше місце членам комуністичної партії, комсомольцям і робітникам від верстату без огляду на їхню мистецьку кваліфікацію. Всі намагались дійти до справжньої марксистської теорії, до дійсно пролетарської літератури. Вже саме зосередження лише на теорії і організації прикривало вбогість самої літературної творчості. Зеров писав про це так: „Дуже мало літературної освіти, а через те і вміння вчитися на літературних зразках, випробовувати різні стилі, уміння емансипуватися від впливу художньої індивідуальності сильнійшого майстра, різьбити з себе оригінальну літературну постать“ [4;40].

Однією з найважливіших літературних організацій України 20их років була ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури), яку було засновано в листопаді 1925 року. Серед її членів були такі видатні українські письменники: Бажан, Хвильовий, Куліш, Сосюра, Панч та ін. Платформа ваплітян була елітарною і не погоджувалася з партійним закликом „культура в маси“. Головною метою нової організації стало осягнення якості, а не кількості, та піднесення культурного рівня України: „... Щоб бути письменником, треба розуміти свої завдання й відповідальність. Ми ще юнаки в розумінню знання, ми навіть в деякій мірі невігласи... Тож берімося за все це. Вчімся, вчімся і вчімся...“ [2;9]. Це повністю перекликалося з думками Миколи Зерова, який був свідомий відсталості української поезії. „Ні для кого не секрет, - писав він, - що наші поети, за кількома нечисленними винятками, дуже мало вчаться і дуже мало працюють над технікою слова.“ [5;146].

Однією з найбільш яскравих постатей тогочасної української літератури був керівник ВАПЛІТЕ Микола Хвильовий. У 1925 і 1926 рр. твори Хвильового мали майже революційний характер, і вони спричинили дебати, так звану „літературну дискусію“, та спровокували комуністичну партію до різкого їх засудження. Свою програму Хвильовий виклав у „Думках проти течії“: „Організаційна і громадська робота письменника лежить, перш за все, в його творах по-друге – в профспілці, по-третє – у живому спілкуванні з масами. ... Словом, однині наше одне із чергових гасел не „дайош кількість – хто більше“, а „дайош якість“. Треба відтворити знищений художній критерій“ [10;70-76].

Прагнення до збільшення художньої вартості літератури привернули увагу „неокласиків“ до ВАПЛІТЕ, хоча в той час ідеологія „неокласиків“ вважалася „дрібнобуржуазною“. „Вапліте, зошит перший“ вмістив дві статті, присвячені „неокласикам“. Одна з них колишнього футуриста Олекси Слісаренка, була своїм змістом неприхильна до „неокласиків“ [9;19]. Автором другої статті був Досвітній, і в ній йшлося про те, що „неокласицизм не можна розглядати як „нашого ворога“ [2;9].

Щодо Зерова і „неокласиків“, то одним з основних чинників, що привернули їх увагу до ВАПЛІТЕ була орієнтація на культурні здобутки Європи, навіть не тогочасної, а Європи Гете, Дарвіна, Байрона, Ньютона, Маркса і т.д. Але на думку Зерова статті Хвильового не досить чітко формулювали чого саме хоче він від тогочасного української літератури, він просто протиставляє слово „Європа“ слову „Просвіта“. І це дало привід для літературної дискусії.

Не дивлячись на деякі протиріччя, Зеров в цілому підтримував твердження Хвильового. Він підтримував поради Хвильового молодим поетам ховати свої твори, поки не напишуть чогось дійсно цінного і талановитого. Зеров, як і Хвильовий не прагнув сліпо наслідувати Європу, він писав, що перебороти Європу ми можемо тільки опанувавши її здобутки. І інтерес українських літераторів має полягати в тім, щоб іти в чолі, а не в „хвості“, припадати до джерел, а не брати від передатчиків, розглядатися в нотах, а не переймати, як малі діти, з голосу. А це вимагає праці і щирості в навчанні.

Літературні теорії Хвильового і Зерова мали багато спільного, але це лише на перший погляд. Основною відмінністю в їх поглядах було те що Зеров та інші „неокласики“ стояли осторонь будь-яких політичних відносин. Їхнім життям була література. Вони вважали, що для розвитку літератури потрібні три речі: 1. Засвоєння величного досвіду всесвітнього письменства, тобто хороша літературна освіта письменника і вперта систематична робота коло перекладів. 2. Вияснення нашої української традиції і переоцінка нашого літературного надбання. 3. Мистецька вибагливість, підвищення технічних вимог до початкуючих письменників [7;580]. Хвильовий був настроєний більш радикально. На його думку, мусить розвиватися незалежно від російських впливів. Хвильовий не вірив в „українізацію“. Він писав, що український культурник „здібний тільки повторювати зади, мавпувати...“ [10]

Хоча доба розквіту української радянської літератури, була короткою, вона надзвичайно важлива в історії цієї літератури. І ми бачимо, що „неокласики“ відіграли в ній важливу роль. Гасло „до джерел“, „національна культура“ знайшли відгук в серцях української інтелігенції того часу.

Література

1. 1. Гром'як Р.Т., Ковалів Ю.І. та ін. Літературознавчий словник-довідник – К.: ВЦ „Академія“, 1997.

2. 2. Досвітній О. До розвитку письменницьких сил // Вапліте, зошит перший. – Харків, 1926.

3. 3. Зеров М. Нове українське письменство. – К.: Слово, 1924.

4. 4. Зеров Микола До джерел. – К.: Слово, 1926.

5. 5. Зеров Микола. Камена // Український засів. – 1943. -№4

6. 6. Зеров Микола Європа – Просвіта – Освіта - Лікнеп // Зеров М.К. Твори. - Т.2. –К.: Дніпро, 1990.

7. 7. Зеров Микола Євразійський ренесанс і пошехійські сосни // Зеров М.К. Твори. - Т.2. –К.: Дніпро, 1990.

8. 8. Клен Юрій. Спогади про неоклясиків. – Мюнхен: Українська видавнича спілка, 1947.

9. 9. Слісаренко О. В боротьбі за пролетарську естетику // Вапліте, зошит перший. – Харків, 1926.

10. 10. Хвильовий М. Апологети писаризму // Культура і побут. – 1926. – 28 березня.

11. 11. Хвильовий М. Думки проти течії // Культура і побут. – 1926. – 29 листопада.

12. 12. Zetkin K. Erinnerungen an Lenin. – Berlin: Dietz Verlag, 1957.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.