Матеріали для Нової української школи 1 клас - планування, розробки уроків, дидактичні та методичні матеріали, підручники та зошити

Стаття ЮРІЙ ЯНОВСЬКИЙ
Життєвий шлях Юрія Яновського

Народився 27 серпня 1902 р. в с. Майєровому на Єлисаветградщині в заможній селянській родині. До 5 років жив у діда Миколи, який мав 180 десятин землі, великий будинок, розкішний вишневий сад. Там пізнавав нехитру науку жити на цій землі. Дід любив онука надзвичайно. Ще першим учителем був сільський коваль і тесля, який „розповідав чимало пригод – власних і чужих", „знав безліч казок", навчив „любити дерево і людські руки біля нього", - як запише Яновський у своїх „Коментарях до книжок".

Коли підріс, віддали до монастирської школи, потім до земської в с.Нечаївка. Добру освіту здобув у Єлисаветградській реальній школі. На той час це був досить солідний середній навчальний заклад у повітовому місті. Його закінчили М.Садовський, П.Саксаганський, Г.Юра, Є.Маланюк, В.Винниченко...

Жив у родичів Вільчинський, аж поки після повернення з фронту батько купив у Єлисаветграді будиночок. То були часи революційних потрясінь в Україні. Перед очима Юрія відбулося чимало подій: мітинги на майдані, тачанки батька Махна, загони Шкуро, Григор'єва, Марусі Никифорової, червоні прапори, свист куль, залита кров'ю бруківка. Навіть довелося брати участь у санітарній дружині, організованій у класі. Ці події навіки вкарбувалися в пам'ять, живуть у повісті „Байгород".

З 10 років почав писати вірші російською мовою. Знала цю Юрину „таємницю" мама, якій так і не вдалося вберегти його перші дитячі рукописи.

Після закінчення з золотою медаллю „реали" служив у різних установах Єлисаветграда: статистичному бюро, робітничо-селянській інспекції, управлінні народної освіти. То було не дуже цікаво. Але з цим містом пов'язана і приємна подія: перше юначе кохання.

Із 1922 р. Ю.Яновський у Києві. Два роки провчився на електромеханічному факультеті Політехнічного інституту. Хотів бути морським інженером, будувати кораблі і пароплави. Підробляв собі тим, що з Подолу до Єврейського базару возив на собі дрова. Жив бідно: в ті роки не було в нього білизни і простирадла, укривався драним кожухом, жодного разу в кімнаті не топив. Однак був дуже гордим: „Я входив у життя в драних австрійських черевиках, у котрих взимку бувало повно снігу, міцно затиснувши олівець у руці, широко розплющивши очі на всі чуда світу, котрі малювала мені моя дурна уява".

Інженером не судилося стати. Зате вже там, у Політехнічному, почався його шлях у велику літературу.

1 травня 1922 року в газеті „Пролетарська правда" надруковано першого вірша „Море" (російською мовою за підписом Георгій Ней). Радості не було меж. Михайло Семенко, відомий київський поет, лідер футуристів, завідувач літ частини журналу „Більшовик" помітив нове ім'я, захотів познайомитися... Так і був Ю.Яновський залучений до літератури. 1924 р. газета „Більшовик" видрукує його українську поезію „Дзвін", автор стане позаштатним кореспондентом цієї газети. Там з'являтимуться нариси письменника.

Звичайно ж, бере участь у футуристичному русі, як член „Комун культу" і „Жовтня" відвідує різні зібрання й диспути. Саме тоді вчився позбуватися стереотипів і шаблонів, шукати власної стежки, вносити в оповідання і вірші свіжий дух, фантазувати, мріяти – вічний неспокій передався йому від патрона Михайла Семенка. В ті роки заприятелював із Миколою Бажаном – разом працювали репортерами.

Невдовзі М.Семенко виїхав до Харкова, очолив там сценарний відділ Всеукраїнського фото кіноуправління (ВУФК). Як і обіцяв, „перетягнув" туди М.Бажана і Ю.Яновського. Саме в Харкові, тодішній столиці кипіло літературно-мистецьке життя... Там були В.Еллан-Блакитний, О.Вишня, П.Тичина, М.Куліш... там близько зійшовся з О.Довженком, відчув у ньому споріднену душу. 1925 р. з'являється перша книжка оповідань Ю.Яновського „Мамутові бивні". Він стає редактором ВУФКу. Мистецтво кіно, яке щойно зароджувалося в Україні, вабить багатьох письменників. Сценарії пишуть і Яновський з Бажаном. 1926 р. за сценарієм Юрія Івановича навіть ставиться фільм „Гамбург".

Того ж року він уже в Одесі, на посаді головного редактора кінофабрики. Через його редакторський портфель пройшли фільми „Тарас Шевченко" і „Тарас Трясило" П.Чардиніна, „Борислав сміється" Й.Рони, „Вася-реформатор", „Сумка дипкур'єра" О.Довженка. По суті, Ю.Яновський був художнім керівником Одеського „Голівуду". На тлі загальної маси це була особистість яскрава, неординарна. Це стало однією з причин звільнення його з посади в серпні 1927 р.

Юрій Іванович їде до Харкова. Журнал „Вапліте" видруковує його повість „Байгород". 1928 р. з'являється книжка поезій „Прекрасна УТ" (Україна трудова", роман „Майстер корабля", який наробив чимало галасу серед тодішньої критики, особливо офіційної, партійної. Цей твір, а також цикл нарисів „Голівуд на березі Чорного моря" створена на основі досвіду роботи редактором кінофабрики.

Тоді ввійшла в його життя Тамара Шевченко, актриса театру „Березіль" Леся Курбаса. Через нелегкі випробування долі пронесли вони чистоту і ніжність перших зустрічей, оберігаючи від сторонніх очей під зовнішньою стриманістю і трохи дивним звертанням на „Ви". І хто знає, коли б зупинилося серце Юрія Яновського, якби поряд багато років не було Тамари Юріївни...

У 20-ті роки Ю.Яновський належав до тієї харківської молоді, що групувалася довкола М.Хвильового, підтримувала його сміливі заклики орієнтуватися на „психологічну Європу", прокладати самостійний шлях новій пролетарській літературі, плекати в собі творців, над усе цінувати мистецькі якості. Тим часом журнали друкують його новели – поступово до нього „приклеюється" тавро попутника, націоналіста, „хвильовіста". До ВУСППу (Всеукраїнська Спілка пролетарських письменників) його не приймають, на перший з'їзд він потрапить лише з гостьовим квитком.

Безперечно, все це болісно сприймалося і було підґрунтям для придушення в собі власного „я". Особливо пригнічувала різка, засудлива критика роману „Чотири шаблі". „Вчуся писати під Кириленка, то наука дуже тяжка. До нудоти. Спробуйте писати примітивно, швидко, не турбуючись глибиною психологічних і духовних мотивацій вчинків героїв, і побачите, як то тяжко. Звичайно, коли ви писали колись інакше...". Він говорив про „безстилля часу", панування агітки, втрату істинних вартостей.

Ю.Яновський працює над новим роман – майбутніми „Вершниками". А на Україні тим часом лютує голод. В червні-липні 1933 р. подорожує на навчальному вітрильнику „Товариш" по Чорному морю. Але невесела та подорож, його супроводжують „біль неминучості і творча тоска", мучасть спогади про самогубство М.Хвильвоого, яке сталося 13 травня.

1935 р. роман „Вершники" завершено, але його ігнорують в Україні: він же написаний „попутником", націоналістом Яновським, дарма, що вже були спроби реабілітації – до 15-річчя Жовтневої революції видано п'єсу „Завойовники".

„Вершники" друкуються уривками в перекладі П.Зенкевича російською мовою в Москві, а вже потім і в Україні. В столиці СРСР влаштовується спеціальний вечір для обговорення роману. Письменника визнають нарешті „своїм", приходить слава.

Невдовзі створює п'єсу „Дума про Британку", теж приурочену до 20-річчя Жовтневої революції. Вона навіть з успіхом іде на сценах московських, ленінградських, харківських та інших театрів. Багато подорожує Україною – в результаті спостережень передвоєнного села, але в рамках дозволеного ідеологічного контексту з'являється збірка новел „Короткі історії" (1940).

У 1939 р. Ю.Яновський переїздить до Києва, оселяється в письменницькому будинку, одержує орден Трудового Червоного Прапора. Офіційно визнаному письменнику довіряють посаду головного редактора журналу „Українська література" (із 1946 р. „Вітчизна"), який під час війни видавався в Уфі. Залучає до співпраці найкращу творчу інтелігенцію, друкує нові твори П.Тичини, М.Рильського, О.Довженка, І.Кочерги, свої.

У 1947 р. ЦК КП(б)У прийме постанову „Про журнал „Вітчизна" – Яновського звільнено з посади за націоналізм, міщансько-обивательські погляди, аполітичність, друк помилкових і порочних творів". Не догодив. Перед цим, 1946 р., як кореспондент „Правди України" бере участь у Нюрнберзькому судовому процесі – тоді ще його підтримувала „добра рука тодішнього „хазяїна" в Україні – першого секретаря М.Хрущова, але то було востаннє...

Відгриміли бої. На спустошеній українській землі запанував мир. Люди важкою працею відроджують життя, на їхню долю випадає аж надто труднощів і випробувань, але надія на краще додає їм сил. Такою була тема нового роману Ю.Яновського „Жива вода".

1947 р. журнал „Дніпро" друкує роман, повний його текст передається по радіо. Але невдовзі партійні рецензенти знаходять у ньому чимало хиб і недоліків. Збирається пленум Спілки письменників. У засіданні бере участь перший секретар ЦК Л.Каганович... На ньому, як писав Яновський у щоденнику, „поховали „Живу воду" метрів на десять під землю" – твір засуджено як „ідейно хибний", націоналістичний, наклепницький.

Зробив „за порадами товаришів" до 200 виправлень – і від роману нічого не залишилося. Тільки після смерті автора його надруковано під назвою „Мир". А поки що Яновський зазнає морального і матеріального тиску (позбавлений усяких засобів до існування, змушений продати речі, книги, щоб не голодувати).

Проте після цього знаходить у собі сили, пише цикл „Київські оповідання", які знову, як колись „Вершники" спочатку друкуються в Москві. В них оспівано героїзм і мужність радянських людей під час війни, який вселяла в них комуністична партія на чолі з Й.Сталіним... За „Київські оповідання" Яновському 1948 р. дали Державну премію СРСР.

Художник давно став невільником системи, правлячої ідеології, ним керували за принципом „батога і пряника". Так безкінечно тривати не могло...

16 лютого 1956 р. на сцені Київської російської драми ім. Л.Українки прем'єра п'єси Ю.Яновського „Дочка прокурора". Нестандартна трактова проблеми виховання, морально-етичні колізії – це забезпечило успіх на сценах багатьох театрів.

Скоро після прем'єри ішли вони вдвох з Тамарою Юріївною до головного режисера театру Романова на гостину. По дорозі Юрію Івановичу стало погано. Кілька днів лікарі боролися за його життя. Помер у важких муках 25 лютого 1954 р.


загрузка...