Тарас Шевченко і Сумщина

Всі публікації стосовно письменника: ТАРАС ШЕВЧЕНКО

На Сумщині багато міст і сіл, пов'язаних з іменем Великого Кобзаря . Висвітлення цієї теми є досить складним та багатогранним завданням.Воно торкається таких питань, як відображення подорожей в літературній та малярській творчості Шевченка, його особистих відносин з жителями та вихідцями з Сумщини, і відгуки про нього в місцевій народній творчості, а також вшанування пам'яті Шевченка на Сумщині.

Розробку теми „ Тарас Шевченко і Сумщина“ варто розпочати з висвітлення перебування великого поета в цьому краї за теперішнім адміністративним поділом.А бував він у ньому підчас усіх подорожей Україною.

Перша подорож Т.Г.Шевченка по Україні відбулася в 1843-1844 роках.Яким шляхом він їхав із Петербурга на батьківщину точно не відомо.Тоді молодий поет побував на Київщині,Чернігівщині й Полтавщині (з районів цих областей у 1939 році була утворена Сумська область).

Не раз зупинявся Кобзар у селі Андріївка (Гадяцького

повіту, Полтавської області, нині Роменського р-ну Сумської області) :

- 1843 рік у маєтку В.М.Репіна- рідного брата Варвари Репіної, з якою здружився в Яготині.Тут намалював портрет дітей В.М.Репіна.

- 1844-1845 - Шевченко гостюваву свого приятеля Капніста, де за переказами намалював пейзаж „Урочище Стінка“.Таку назву має густо вкрита мішаним лісом місцевість вздовж річки Артиполот, де полюбляв відпочивати Шевченко.

У лютому 1844 року Т.Шевченко разом з П.Кулішем (вихідцем із Шосткинського р-ну,Сумської області),одним із найближчих друзів поета, вперше відвідав Глухів.

Тут він цікавився численними історичними пам'ятками:

соборами, храмами, палацами.

Більше довелося побувати Шевченку на сумській землі під час другої подорожі по Україні в 1845-1847 роках.

Після закінчення Академії мистецтв у Петербурзі він їхав на батьківщину з метою влаштуватися на постійну роботу, але цей намір скасував арешт 1847р. та десятилітнє заслання за антикріпосницьку пропаганду.

У 1845 році, їдучи на Україну, в Глухові на тривалий час зупинявся поет.Він жив на хуторі В.О.Біляв-ського. Враження від подорожі до міста Кобзар згодом описав у автобіографічній повісті „Капитанша“: „ ...На самом косогоре, на фоне голубого неба, рисовалась ветряная мельница о шести крилах, а влево от мельницы,за пологой линей косогора, на самом горизонте в фиолетовом тумане едва заметно рисовался город Глухов...“, „...Погода стояла хоршая, улицы были почти сухи, и я пошёл шляться по городу, где стояла знаменитая Малоросийская коллегия и дворе гетьмана Скоропадского...“.

Того ж 1845 року Шевченко побував у Миклашев-ського – власника глухівського родовища каоліну,який, як

писав Шевченко „одной фарфоровой глины продаёт тысяч на сто в продолжение года“ („Капитанша“).

26 серпня 1859 року поет востаннє побував у Глу-хові. Про це згадує Федір Лазаревський у листі до матері: „...Потім зупинялися ще у Глухові у Дмитра Петровича...“. Дмитро Петрович Огієвський – чоловік сестри Лазарев-ського (приятеля Т.Г.Шевченка) працював у місті судовим засідателем.

Глухівці свято шанують пам'ять про перебування в мусті Шевченка.Його іменем названа одна з центральних вулиць Глухова. Село Чорториги Глухівського району перейменоване в Шевченкове.

З Глухова (1845р.) Тарас Шевченко виїхав на Кро-левець.Тут він затримався на кілька днів у повітового лікаря Ф.П.Рудзинського, де зайого проханням намалював портрет сина Йосипа. А 25 серпня 1859 року, їдучи з Гирівки до Москви, поет разом з братами Лазаревськими заночував у Кролевці в садибі Г.М.Огієвської.Йому виявили щирий прийом.Через деякий час Огієвська отримала від Шевченка „Кобзар“ здарчим написом.

Оскільки повітове начальство боялось поета, то на-

Казало виписати Шевченку подорожню.До Сєвська Кобзара проводив Федір Лазаревський.31 серпня городничих доповідав чернігівському губернатору, що Шевченко покинув Україну та поїхав по тракту на Москву. 4 трвня 1861 року Кролевець в останній раз бачив Т.Г.Ше- вченка: через місто провозили труну з прахом поета.

Бував Шевченко і у Ромнах. Влітку десь у 20-х числах липня поет відвідав Іллінський ярмарок.На ярмарку поет побачив виступ геніального артиста Карпа Соленика.Зачарований його грою, Шевченко записав у своєму „Журналі“: „...Він видався мені натуральнішим й елегантнішим за незрівняного Щепкіна“.Потім враження від ярмарку ще довго будили душу Кобзара та лягли на папір у повісті „Наймичка“, події якої розвиваються по-близу міста.Взагалі відвідини Ромен лишили помітний слід

у спогадах і творчості Шевченка.Про Ромни він згадує не лише в „Щоденнику“,а й у ряді художніх творів – поемах

„Великий льох“, „Княжна“, повістях „Наймичка“ та „Капитанша“ .

Під час третьої подорожі Україною (1859р.) від-

відав Шевченко село Лифине.Тут він зупинився у маєтку ліберального поміщика Д.О.Хрущова.На зустріч з давнім другом відразу ж поспішили з Лебедина брати Залеські, художник Мантейфель, лікар Одарченко, родич Лазаревських – Я.Т.Нерода.На спогад про зустріч Шевчен-ко подарував О.М.Залеському офорт „Приятелі“ з дарчим написом. Наталії Хрущовій вручив офорт „Вечір в Альбано

поблизу Рима“ та особисто переписав для неї вірш „Садок вишневий коло хати“.В Лифиному 7-го червня поет написав вірш „Ой на горі ромен цвіте“, а також створив кілька пейзажних малюнків – чарівні куточки з деревами, частина садиби з дубом, етюд „Дуб“.

З Лихвина Тарас Григорович їздив у Лебедин.

Не довго довелося побувати Кобзару в 1859 на Україні: за ним пильно стежили представники царської влади ; донощики тримали його під неослабним наглядом.

Врешті-решт бунтівному поетові в середині серпня запропонували негайно повернутися до Петербурга.І знову він був змушений покинути рідну землю, хоча й з твердим наміром повернутися, та нажаль поїздка 1859 року на Україну була останньою.Повернувся він у Петербург тяжко хворим.Несприятливий клімат столиці згубно діяв на підірване засланням здоров'я Шевченка. 10 березня поета не стало.

Друзі та шанувальники його таланту, зібравшись в день смерті Тараса Григоровича на квартирі Лазаревського, вирішили,відповідно до заповіту вирішили перевезти прах поета на батьківщину, тимчасово поховавши його на Смоленському кладовищі.На похорон Шевченка прибули майже всі письменники, митці, вчені і журналісти Петербурга.

Але, отримавши дозвіл на перевезення праху Т.Г.Ше- вченка на Україну, 26 квітня на його могилу прибули друзі та знайомі для того щоб викопати домовину та відправити на батьківщину поета.

З Петербурга до Москви труну відправили залізни- цею, а з Москви до Києва везли кіньми тим поштовим тра- ктатом, яким Тарас Шевченко їхав востаннє відвідати батьківщину.Прах поета скрізь зустрічали селяни, робітники, учителі та учні гімназії.

Таким був останній шлях Тараса Шевченко на Україну.