Письменники нашого краю: Марія Футор (Івано-Франківськ)

Серед тисяч доріг є такі, що найбільше

тривожать.

Серед тисяч людей – найщиріших таки

я знайшла.

Я подяку несу. Поможи їм у творчості

Боже.

Бо таки то талант, коли серце в

роботі співа.

Марія Фуштор.

Є багато мальовничих куточків, неповторних краєвидів і дивних принад на нашій покутські землі. І нема ніде миліш, скільки б не шукав землиці, ніж та, де босими ногами протоптана стежина до воріт. Де падає тобі до ніг, до рук пухнастий, такий чарівний тополиний цвіт.

„І лишень тут старенька вишня пахне літом.

Й витьохкують кохання солов'ї.

Тут, як ніде, гойдає трави ніжно вітер

А в ячменях волошки голубі

Там у садку за хатою криниця,

А в ній вода цілюща і жива.

І пахне м'ята, як життя живиця,

Що спогадами в серці ожива.“

А тополі, тополі... Як і двадцять літ назад, заворожують своєю стриманою музикою зеленого листу. Стоять у зажурі і чекають, чекають... і шелестять, розказуючи всім далеку і таку близьку історію одного життя. Життя Марії Фуштор 26 червня 1966 року в с. Ганьківці, Снятинського району, Івано-Франківської області. В ранні роки помер батько, тому сім'ї довелось тяжко. Крім Марії було ще чотири брати, і всі вони залишились на маминих руках. Серед усіх п'ятьох вона була середущою, старший брат Василь – інвалід першої групи з народження, менший брат Микола, та найменші брати – близнюки, яким виповнилось лише два роки, в той час коли помер батько. Навчалася в ганьківській середній школі. Одними з найулюбленіших педагогів у шкільні роки були вчителі-філологи Дмитро Васильович Довганюк та Ольга Іванівна Франчук, які прищепили її любов до мови, до поезії і багато допомогли у написанні віршів. Залишатись собою – то, певно, і є крапкою відліку на самому початку життя, на котру хотілося б обіпертися. Але кожній людині завжди хотілося хоч трохи бути схожою на когось. Марія Фуштор не виняток. Ще з перших років навчання вона захопилась читанням книжок. Облюбувала новели В.Стефаника, багато разів перечитувала Лесю Українку, Т.Шевченка, а також любила читати С.Єсеніна, О.Пушкіна, Л.Толстого. переживаючи з шевченковими героями, вона пізнавала світ їх очима. Їх долі ставали її, їх жалі – її жалями. Переживаючи, вона раділа з того, що серце ніжне і чутливе дісталося саме їй. Після школи навчалася в Благовєщенському сільськогосподарському технікумі, який закінчила з відзнакою. Всі ці роки не переставала писати вірші.

Заміжня. Має двох доньок Світлану та Оксану. Менша донька Світлана також має талант до написання віршів, які друкувалися в районній газеті „Голос Покуття“.

Перед тим як друкуватися Марія Фуштор брала активну участь у різних літературних вечорах на яких демонструвала свій талант ширшій аудиторії. На літературному вечорі у Зібранівській школі я була присутня. Марія читала вірші. Було таке враження, що до шкільної світлиці прибули пахощі поля, материнська ласка... Слова були духмяні, мов бузок. Зворушила щирість і ніжність авторки. І у розмові до рідної неньки, і у збереженні отчого краю. Все писане йшло з щедрої глибини душі.

У 1994 р. вийшла друком її перша книжка – „Заспівайте мені, моя мамо.“ Це збірка поезій. Друку книжки посприяли Яків Маміствалов, художник Емануїл Храпко, Володимир Карий та Мирослав Попадюк. Він є редактором газети „Голос Покуття“, якому спочатку і занесла Марія Фуштор свій літературний надбанок. „Перечитував і проймався повагою до поетеси. Бо слово її, виплекане на вітцівській землі, там десь з краєчку Покутського краю, простою жінкою-селянкою, було чисте як ранкова роса, і цілюще, як джерельні краплини... Воно хвилювало, робило людей кращими, добрішими і чуйнішими.“

Весна надворі, і усе цвіте,

І молодіють зранені життям...

Лише би лишилось в людях щось святе –

За ті хвилини я усе віддам.

Свою працю Марія дарує рідній ненці, якої вже нема. „Молитва матері“ – заспів книги:

О, мамо, мамо! Квіти відцвітають,

І сива осінь дивиться в вікно...

Для вас я, мамо, ці рядки складаю,

Та вам їх не почути все одно.

Людська доброта осяває всю книгу поетеси. Марія засвідчує свою любов до рідної матері, матері-землі, матері-України. Мати і Україна – два нероздільні поняття, що домінують у книзі. І велика любов до них, до людей – ще одне визначальне в Маріїному слові.

Рідний краю! Моя україно!

Незрівнянна у щедрій красі! –

Ти велична, ти вільна, єдина,

А ми діти до згину твої.

Її поезіям притаманна напруга, динаміка думки, які межують з мужньою громадянськістю, моральною чистотою, глибокою пристрастю.

Жіночим ліризмом і ніжністю пройнятий третій розділ книги „Квіти надії“.

Присядь зі мною на хвилину,

Послухай музику дощу...

Яка краса! І я до днини

Тебе уже не відпущу.

А дощ вистукує по хаті

І вже по ринві дзюркотить.

Музики – хмари пелехаті.

Враз зупинилися на мить.

У неї розширене коло тем і літературних прийомів. Людські стосунки і почуття, морально-етичне і загальнолюдське, душевні поривання і замрії проходять через авторське „я“. І у всьому – чистота і святість.

Нитка, яка єднає дітей і батьків, повинна бути світлою і мудрою: від добра – до добра, від любові світу – до любові дитини. Людська пам'ять – найдовша. Як ми поставимось до батьківських святинь, так поставляться до нас.

У книзі все звичне і тематичність, і змістова канва, і зображувальні засоби... Часто авторка віддається народній мовній стихії, використовує місцеві словесні варіанти.

Все то йде від народного, пісенного, Шевченкового:

Вечоріє, вечоріє –

Сонце за горою.

Коло броду тиху воду

Гладить ніч рукою.

Потемніли сині гори,

Сонце заховалось...

Тихий шепіт, наче морем,

Крони ся гойдали.

У 1998 р. була видана друга книжка Марії Фуштор, що називається „Мамина криниця.“ Ця книжка посвячена донькам:

„Моїм юним донечкам

Світлані та Оксані з посвятою.

Хай криниця маминої

Любові ніколи для вас не зміліє.“

З маминої криниці поетеса черпає найніжніші почуття до рідної землі і своїх щедрих краян.

Мамина криниця – то уособлення найвищих моральних цінностей людини. Поетеса звертається до джерел духовності рідного народу, до його історичних коренів.

Найчастіше в полі зору авторки перебуває доля жінки – коханої дружини, і найперше, матері та матері – України:

„Мені бракує матері любові,

О, як я хочу матері тепла.

І ніжності, що в лагідному слові,

І мудрості розумного чола.“

(„Я хочу матері тепла“).

Брак материнського тепла є найбільшою втратою. І тоді

На вітрі хвіртка боляче порипує,

Шумлять тополі сумно у дворі,

А тиша, як душа розп'ята, схлипує,

Що так болить, що так болить мені.

(„Мамина криниця“).

Рідне село, музика його пісні і праці, щедрі душі людей – поетична палітра нової книжки. Лірична героїня, з чистим сумлінням і щирістю, переповнена відповідальністю за свій час, за не завжди втішну реальність життя.

Твори Марії Фуштор цікаві своєю безпосередністю, оптимізмом, вони сповнені віри в перемогу добра і світла. („Не плач“).

Авторка тяжіє до філософського осмислення буття, намагається збагнути його нестримний плин, взаємозв'язок людини і природи, прагне „до гір торкнутися“, питає у „красенів білих“ – лелек: „чи добре їм було в чужій стороні?“, коли „небо стримано й урочисто починало дощем бриніти“...

Її твори емоційно насичені, пройняті творчим неспокоєм, оспівуванням складного світу сучасника. Терпкий смак неповторності і людського неспокою, морального вивершення переповнюють кращі поезії книги („Під сокири сад пустили“).

Аби „сумління не гризло душу“ моральним кредом поетеси є її великі попередники – Т.Шевченко, Леся Українка, В.Стефаник, Ю.Федькович.

Марія Фуштор – лірик. Основа її творчого неспокою – особисте переживання. Тож найбільшої майстерності вона досягає в ліричних мініатюрах, прозорих як джерельна вода („Чомусь говорять, що життя“).

Вірші поетеси охоплюють і вселюдські проблеми, і найінтимніші почуття, стверджують людяність, любов, красу, без яких „не проросте в душі зернина“. Світлі порухи людської душі розкрито у віршах „Де поділися твої слова?“, „Приснись мені“, „Я покличу тебе у ніч“, „Посиди зі мною“, „Подай руку мені“. По-своєму розкриває авторка і дитячий світ у поезіях „Весняночка“, „Чапля“, „Журавлик“, „Загляне тепле сонечко“, новорічній п'єсі „На балу у снігової королеви“.

Зараз Марія Фуштор проживає в Івано-Франківську де і творить свої шедеври, та видає книги.

...Кажуть, що поезія завжди приходить несподівано і безповоротно. Людина живе своєю працею... Але талант заставляє звідати муки і радості поетичної творчості.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.