Стаття - Наукова діяльність П.Житецького

4.01.1837 (23.12.1836) — 18(5).03.1911

Микола Лисенко назвав його „гросмейстером від філології». А Сергій Єфремов так писав про Житецького: „Видатний український вчений. Разом з тим був і живим, чутливим громадянином своєї батьківщини, який болів її болями, хто на собі відчув до певної міри її гірку долю... Його особистість, погляди і діяльність заслуговують якнайширшої популярності».

Перший історик української літературної мови, Павло Гнатович написав близько 30 праць, якісно новаторських і таких, що визначали дальший шлях розвитку української лінгвістики. Серед них, зокрема: „Енеїда» Котляревського в зв'язку з оглядом української літератури XVIII ст.», „Нарис літературної історії української мови в XVII ст.», „Про українські народні думи» та ін.

Видатний внесок П. Т. Житецького в Шевченкіану. Свого часу без нього не відбувався жодний захід, пов'язаний з виданням творів поета та вшануванням його пам'яті. Він консультував з питань орфографії празьке видання „Кобзаря» у двох томах (1876), підштовхнув А. Козачковського до написання спогадів про зустрічі з Т. Г. Шевченком, виступав на днях пам'яті поета, даючи оцінку його творчості. П. Житецького було обрано дійсним членом Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. З 1908 року — доктор філології.

Павло Житецький народився в Кременчуці в сім'ї священика. Вчився в Полтавській духовній семінарії, а потім у Київській духовній академії та Київському університеті, який закінчив 1864 року. Відтак читав курс російської мови і літератури в середніх і вищих закладах України та Росії. В 1880 — 1882 роках викладав у Петербурзькому університеті, потім повернувся до Києва, де раніше йому було відмовлено в кафедрі.

За видатні заслуги в галузі філології Петербурзька Академія наук у 1898 році обрала П. Г. Житецького своїм членом-кореспондентом. Незадовго до смерті й Київський університет визнав його гідним докторського ступеня гоноріс кауза, але, як писав С. Єфремов, „було вже пізно: сили пішли на боротьбу з житейськими незгодами». В 1903 — 1911 роках Павло Гнатович був почесним членом Полтавської ученої Архівної комісії. Помер у Києві, похований на Байковому кладовищі.

П. Г. Житецький розпочав свій літературний шлях 1862 року в журналі „Основа». Він автор численних праць з історії літератури, мови, фольклору. Крім згаданих, написав: „Опис Пересопницького рукопису» (1876), „Про мову і поетичний стиль народних малоросійських дум» (1892), „Нариси з історії поезії» (1898), „Енеїда» І. П. Котляревського й найдавніший список її» (окреме видання 1900 року вийшло з посвятою м. Полтаві) та ін. Ці праці є видатним внеском в українську науку і культуру.

Сучасники вважали, що як наукова величина П. Г. Житецький був використаний не повністю. Але широко розгорнувся його талант вихователя, „учителя вчителів», зокрема під час роботи в Колегії Павла Галагана. 1912 року в „Щорічнику» цього закладу С. Єфремов писав: „Його учні зберігали пам'ять про нього, як про світлого „учителя життя», який „заклав перші ростки свідомого ставлення до науки і життя».

Восени 1986 року в Полтаві (в приміщенні педінституту) відбулася наукова конференція з нагоди 150-річчя П. Г. Житецького. її учасниками були відомі вчені-мово-знавці А. Бурячок, М. Жовтобрюх, В. Чабаненко, В. Плачинда (автор монографії „Павло Гнатович Житецький», 1987) та ін.

Павло Житецький один з основоположників укр. мовознавства; йому належать глибокі дослідження з історії укр. мови, л-ри і фольклору (писав укр. мовою). Це, передусім, перша в укр. мовознавстві велика праця з істор. фонетики укр. мови „Нарис звукової історії малоруського наріччя» (1876), в якій поставлено і частково розв'язано ряд питань, зокрема про занепад редукованих ъ та ь, про звукову природу та перехід його в і тощо.

У розвідці „Опис Пересопницького рукопису XVI ст.» (1876) Ж. розкрив мовні та палеогр. особливості пам'ятки і виявив у її тексті багато рис живого нар. мовлення, показавши велике значення її для вивчення історії укр. літ. мови. Особливо цінними є праці з історії укр. літ. мови, що актуальні й в наш час: „Нарис літературної історії малоруського наріччя в XVII ст.» (1889) та „„Енеїда“ Котляревського і найдавніший список її у зв'язку з оглядом малоруської літератури XVIII ст.» (1900). В них учений дослідив функціонування у писемності 17-18 ст. двох типів старої літ. мови — слов'яно-української, що продовжувала церковнослов'ян. традицію, і книжної укр. мови, яка поєднувала стару писемну традицію з елементами живого нар. мовлення; розглянув процеси еволюції обох типів літ. мови на грунті їх взаємодії з народнорозм. мовою і занепад їх під впливом русифікації у 18 ст. Ж. першим показав значення „Енеїди» І. Котляревського для формування нової укр. літ. мови. Становлення нової літ.

Мови він розглядав у її зв язках із старою книжною і вбачав у мовно-літ. діяльності І. Котляревського розвиток традиції вживання живого нар. мовлення у низьких жанрах староукр. писемності. Досліджував також шляхи розвитку рос. літ. мови, її взаємозв'язки з українською („До історії літературної російської мови в XVIII ст.», 1903). Ж. виявляв інтерес до історії мовознавства (статті „Діалог Платона „Кратіл“», 1890; „Гумбольдт в історії філософського мовознавства», 1900, та ін.). У кількох літературозн. статтях і рецензіях порушував проблеми взаємозв'язків літ.-книжної та уснонар. традицій у старій укр. писемності.

Помітне'місце в історії укр. фольклористики зайняла праця Ж. „Думки про народні малоруські думи» (1893). У праці „Про переклади Євангелія малоруською мовою» (1905) Ж. здійснив наук. аналіз мови тогочасних укр. перекладів Євангелія з екскурсом в історію перекладів євангельських текстів укр. мовою. Автор шкільних підручників: „Теорія твору з хрестоматією» (1895), „Теорія поезії», „Нариси з історії поезії» (обидва — 1898), які не раз перевидавалися.

Брав активну участь у виробленні норм укр. правопису. Розроблена Ж. правописна система частково була використана в україномов. частині „Записок Юго-Западного отдела Русского географического общества» (1873-76), а також мала вплив на правопис „Словаря української мови» під ред. Б. Грінченка (1907-09). Допомагав в упорядкуванні й підготовці цього словника до друку.