Степан Григорович Пушин

Степан Григорович Пушин народився 26 січня 1944 року „ с. Вікторові, Галицького району, Івано-Франківської області в селянській родині. Середню освіту здобув у Вікторовській, Комарівській та Косівській середніх школах, спеціальну — в Тлумацькому сільськогосподарському технікумі та Літературному інституті в Москві. Навчається в докторантурі.

Трудову й творчу діяльність почав з п'ятнадцяти років. Працював рахівником і плановиком — економістом в колгоспах Косівського та Верховинського районів Івано-Франківської області. Служив у армії — після на журналістській роботі. був головою клубу творчої інтелігенції, керівником літстудії, асистентом, старшим викладачем, доцентом Київського та Прикарпатського університетів. Степан Пушик обирався Народним депутатом України (1940 — 1994 pp.). Належав до Народної Ради та Демблоку, голосував за суверенітет та Акт про проголошення незалежної України. У Верховній Ралі був членом Комісії культури й духовного відродження, а також — головою підкомісії парламенту.

Степан Пушик — член Спілки письменників України, українського ПЕН-клубу, Ради Спілки письменників, Президії Фонду культури, Головної Ради Всеукраїнського Товариства пам'яток історії та культури. Був головою оргкомітету по створенню обласного Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, яке очолював. * Член редколегії часописів „Дзвін”, „Березіль”, лауреат Державної премії (імені і. Г. Шевченка в галузі літератури, також премій імені М. Ірчана, О. Копиленка, ряду літературно-мистецьких конкурсів.

Поет, прозаїк, фольклорист, публіцист, літературознавець. Кандидат філологічних наук, доцент Прикарпатського“ університет у Імені Василя Стефаника.

Автор поетичних збірок „Молоді громи”, „Золотий Тік“, „Писаний камінь”. „Задума гір“ „Голивиця“, „Луни“, „Галич“, „Заплаканий промінь”, книжки вибраних віршів, поем і пісень „Храмолом”. Для дітей випустив збірки „Маленьке шпаченя”, „Золотий човник”.

Десятки ліричних творів Степана Пушика стали піснями, їх поклали на музику композитори А. Кос-Анатольськнй, В. Івасюк, О. Білаш, А. Пашкевич, Б. Шиптур, Б. Юрків, Б. Буєвський та інші. Окремим виданням вийшла збірка пісень, буклети „Співають гори”, „Любисток”, „Над горою місяць повен”, „Козак гуляє”, авдіо і грамзаписи.

Степан Пушик також автор романів, повістей, оповідань, нарисів, есе, літературознавчих розвідок, розвідок з міфології, історії, краєзнавства. Окремими книжками побачили світ „Страж-гора”, „Галицька брама“, „Ключ-зілля”, „Перо Золотого птаха”, „Дараби пливуть у легенду”. „Івано-Франківшина”, „Землі нев'януча краса. Івано-Франнівщина”. Цей перелік буде не повний, якщо не додати збірок зібраних і упорядкованих казок, легенд, переказів, приповідок, тостів. а саме: „Казки Підгір'я”, „Золота вежа”, „Срібні воли”, „Українські тости” та багатьох книжок виданих у співавторстві.

У співавторстві із В. Смоляком С. Пушик створив п'єсу за новелами Василя Стефаника „Земле моя”, яка з успіхом йшла на сцені [Івано-Франківського обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка та нову редакцію „Заплакані вікна” до 125-річчя письменника, прем'єра якої відбулася 4 травня 1996 року.

Цінним здобутком митця, як також перекладача є його переклад, реконструкція та розшифрування багатьох темних місць „Слова о полку Ігоревім”. Стаття про Степана Пушика та посилання на наукові дослідження ввійшли до п'ятитомної „Енциклопедії Слова о полку...”:, виданої в Санкт-Петербурзі 1995 року під редакцією Д. Лихачева.

Поет брав участь у створенні телесеріалів „Тарасові шляхи”. Карпатське літа”, „Живе джерело”. Він упорядкував і видав посмертні твори поетеси Ольги Стрілець.

Побував у багатьох країнах світу.

Твори Степана Пушика перекладені на російську (три книжки прози й поезії), китайську, румунську, молдавську, білоруську, литовську. киргизьку, башкирську, словацьку, непальську та інші мови.