Ігри в які можна грати та заробляти крипту не вкладаючи власні кошти
Можешь майнити крипту навіть з телефону. Заходь швидше поки активація майнера безкоштовна
Всі публікації щодо:
Квітка-Основ’яненко Григорій
Драматургія Григорія Квітки-Основ'яненка
Народився Г.Ф.Квітна 29 (18) листопада 1778 р. під Харковом у родовому маєтку – селі Основа (звідси його літературний псевдонім – Основ'яненко). Тут в Харкові пройшло його життя, написані всі його твори. Через хворобливість у дитинстві та патріархальні умови провінції Григорій не здобув широкої освіти в учбових закладах, навчався лише вдома та в школі при монастирі. Однак завдяки своїй обдарованості, самоосвіті, великій пристрасті до освітньо-культурної та письменницької діяльності він піднісся до рівня людей високої освіченості й культури, зокрема став членом Товариства наук при Харківському університеті, членом ради Інституту благородних дівиць; європейська наукова громад кість обрала його членом королівського Товариства антикваріїв Півночі (Копенгаген).
У прийнятій просвітительським дидактизмом і раціоналізмом драматизованій повісті Квітки „Преданияч о Гаркуше“ (1841) так визначається програма головного героя, народного месника Гаркуші: „Справить людей и истребить злоупотребления“, „у сильного отнять возможность угнетать слабого“. Тут відбилися основні принципи програми самого Квітки, хоча він намагався її здійснювати зовсім іншим способом. Гаркушин метод месницької форми встановлення суспільної справедливості й порядку письменник засуджував. Від жанру сатиричних листів Квітка в 20-х роках переходить до написання (також російською мовою) комедій. Комедії Квітки поглиблюють кращі викривальні тенденції листів Повинухіна. В комедіях „Приезжай из столицы, или суматоха в уездном городе“, „Дворянские выборы“, частина перша, „Дворянские выборы“, частина друга, написаних в кінці 20-х років, Квітка викриває не ту або іншу персону чи поміщицьку родину, а певний клас поміщиків, чиновників, з властивими їм всім моральними і політичними поглядами, тими поглядами, які породжувались не випадковими обставинами, а соціальною природою їх життя. В своїх комедіях Квітка відображає характерні риси побуту дворян, чиновників того часу. Його герої в своєму середовищі не соромляться говорити такі речі, яких в іншому оточенні вам не скажуть. Так, вони, як про щось звичайне, говорять про хабар, про те, наскільки вигідно бути справником, суддею і т.ін. Це є проявом їх впевненості, що всі присутні саме так думають, а тому соромитися їх нічого. Хабарі беруть не тільки чиновники, але і їх дружини, що було дуже поширеним в той час.
Гідно уваги, що в комедіях 20-х років Квітка зображує і представників селянства. В його творах навіть є спроби показати взаємини між селянством і дворянством. Причому, що особливо важливо з точки зору перспектив реалізму, письменник в більшості випадків не ідеалізує взаємовідносини між селянством і дворянством.
Спираючись на досвід І.Котляревського-драматурга та авторів інтермедій XVIII ст., на мотиви народної пісенності й гумористики, а головне – на особисті спостереження („Я собрал главных здешних характеров несколько“, - свідчив письменник), Квітка-Основ'яненко створює соціально-побутову комедію „Сватання на Гончарівці“ (1835), в якій розробляється гострий життєвий конфлікт: на перешкоді одруженню закоханих Уляни й Олексія стоїть належність нареченого до кріпацького стану, його бідність. Вперше в українській літературі спеціально порушуючи кріпацьке питання, драматург, з одного боку, намагається провести думку, ніби кріпацький стан не страшний для тих, у кого пани – добрі люди. Однак тут же, відбиваючи народний погляд і досвід, він показує, яка репутація кріпаччини й панів-кріпосників склалася в народі: Улянина мати Одарка, жінка з життєвим досвідом, про Олексієвих „добрих“ панів говорить дочці: „Хоч вони добрі, та пани! Як-таки се можна, щоб тобі з волі та у неволю“. Їх жахає навіть думка, що „поженуть на панщину“ дочку. І вона намагається видати Уляну хоч і за дурнуватого, але за багатого й „вільного“ Стецька. За існуючою в комічних операх традицією „Сватання на Гончарівці“ має щасливе закінчення, однак Квітка створює по суті драматичну ситуацію: вільна дівчина заради щирого й вірного кохання до кріпака добровільно йде на кріпацьку каторгу. Як і „Сватання на Гончарівці“, й сьогодні успіхи у глядача користується найвизначніший драматичний твір Квітки-Основ'яненка – соціально-побутова комедія „Шельменко-денщик“ (1838; написана російською мовою, центральний персонаж Шельменко говорить по-українськи). Це комедія в останні десятиріччя двічі екранізована – такої уваги кіно домоглася не дуже велика кількість творів із світової літературної класики.
Досвід Г.Ф.Квітки-Основ'яненка, його кращі традиції виявилися гідними для наступних українських прозаїків – Марка Вовчка, Ю.Федьковича, Панаса Мирного. Творче надбання першого за часом класика української художньої прози і визначного драматурга користується широкою популярністю в читача і глядача.
Використана література:
1. Бібліотека української літератури. О.І. Гончар „Григорій Квітка-Основ'яненко“.
2. Д.В.Чалий „Г.Ф.Квітка-Основ'яненко“.
Міністерство освіти
РЕФЕРАТ
Пісня у драмі-опері
Івана Котляревського
„Наталка Полтавка“
Не забувай того, хто сміло,
Із ясним сміхом розбудив
І розгорнув ширококрило
Понад землею рідний спів...
М.Рильський
Сербенюк І.
Коломия – 2002
Пісня у драмі-опері
Івана Котляревського
„Наталка Полтавка“
Не забувай того, хто сміло,
Із ясним сміхом розбудив
І розгорнув ширококрило
Понад землею рідний спів...
М.Рильський
Поетичне народнопісенне сприйняття нашим народом людини й навколишнього світу зародилося під впливом української природи, народних звичаїв та обрядів. Воно виявляється у психології, етиці, моралі, в побуті, естетиці та в інших сферах життя.
Художньо-естетичним підтвердженням цього є п'єса Івана Котляревського „Наталка Полтавка“, яка виникла в добу, коли на терені нашої історії вирішувалась доля української культури. Її поява була тим могутнім весняним громом, що пробудив самосвідомість нашого народу.
№
Назва пісні
Хто виконує
1.
„Вітер віє горою“
Наталка Полтавка
2.
„Ой я дівчина Полтавка“
3.
„Віють вітри, віють буйні“
4.
„Ой мати, мати! Серце не вважає“
5.
„Видно шляхи полтавськії...“
6.
„Підеш Петре, до тієї, яку тепер любиш“
7.
„Чого ж вода каламутна“
8.
„Та йшов козак з Дону, та з Дону додому“
Петро
9.
„Сонце низенько“
10.
„У сусіда хата біла“
Микола
11.
„Ворскло – річка невеличка“
12.
„Гомін, гомін, гомін по діброві“
13.
„Чи я тобі, дочко, не добра желаю“
14.
„Дід рудий, баба руда“
Виборний
15.
„Ой під вишнею, під черешнею“
16.
„От юних літ не знав я любові“
Возний
17.
„Всякому городу нрав і права“
Головна героїня п'єси Наталка не тільки словами, а й піснями розкриває свою вдачу, вроду, долю. Пісня „Ой я дівчина Полтавка“ – це ліричний автопортрет героїні, простої української дівчини, що подобається хлопцям своєю красою, веселою та жартівливою вдачею і вірністю, всією душею Петрові. Образ Наталки романтизований. Серце дівчини сповнене сумом і тривогою за коханим.
Рішучість дівчини в боротьбі за щастя звучить у пісні „Ой мати, мати! Серце не вважає“. Нею вона звертається до матері. Наталка вважає, що „лучче умерти, як з немилим жити, сохнути з печалі, щодень сльози лити“.
Спочатку ХІХ століття долітають до нас Наталчині пісні, буйні й ніжні, зігрівають зворушливою дівочою вірністю наші серця.
Як хочеться вірити сьогодні в те, що давні та вічно молоді пісні Наталки знатимуть наші хлопці та дівчата.
Петро сумує, що немає в нього „ні хатини, нема щастя, ані жінки“. Одначе бідний сирота багатий душею – своєю наполегливістю; добротою та вірністю в коханні до Наталки. Нарікаючи на свою злу долю він словами пісні „Та йшов козак з Дону“ каже: „Не спасибі долі, коли козак в полі, Бо коли він в полі, тоді він на волі“.
Образ Петра оповитий мінорною гамою почуття кохання у його різноманітних виявах – вірності, стражданні та в самопожертві.
Побратим Петро, Микола, що теж „без роду, без племені, без талану і без приюту“, - весела та добра душа. Слова його пісні „Гомін, гомін, гомін по діброві“, де бувалого хлопця знають і орда, і ляхи, і турчин, свідчать про мандрівний, незалежний, безкорисний характер героя. Пісні, сповнені почуття національної гордості за славних прадідів великих, які вміли хоробро відстоювати рідну землю і обороняти її від ворога, як видно, імпонують настроям і почуттям бурлаки Миколи. Він збирається разом з козаками – чорноморцями „тетерю їсти, горілку пити, люльку курити і черкес бити“. Микола був волелюбний, розумний, дотепний, добрий.
Пісні водного – дзеркало його душі. У сатиричній пісні „Всякому городу нрав і права“ втілює художнє образне виявлення „Філософії і найдійовішим засобом розкриття образу водного є його мова. Це суміш канцеляризмів, старослов'янізмів, казенно-судової лексики. Прості та ясні думки він так закручує, що важко й зрозуміти їх простому народу.
Оскільки кожен твір залишає помітний слід у літературі, він має зайняти і певне місце в серці кожного учня.
Ті вічні пісні, ті єдині спадки
Взяли собі други поети-нащадки
І батьківським шляхом пішли.
Леся Українка
