Тарас Мельничук – поет Прикарпаття

Прикарпаття… оспіване багатьма письменниками, талантами, чарівна перлина нашої держави, мальовничий куток багатющої української землі, що своєю величчю й красою надихнув на створення мистецьких шедеврів не одного майстра пензля. Неповторні пейзажі, наповнена волею, гордістю і кришталевою чистістю атмосфера виколисує й чарує мужніх, з незалежною вдачею й щирою душею людей. І нічого, здається, дивного немає в тому, що саме кращі сини і дочки Прикарпаття були в перших рядах тих, хто самовіддано боровся й наполеглевою працею прискорював поступ нашої країни до суверенітету.

Літературними талантами славився він не від сьогодні, його літературна доля напрочуд цікава. Через чотири роки після смерті Григорія Сковороди в гіганькому селі Уторопах 1797 року народився перший гуцульський літописець Петро Ступницький, а майже через півтори сотні літ тут же прийшов на світ відомий поет, лауреат Державньої премії імені Т.Г.Шевченка Тарас Мельничук – поет розкованої уяви, волелюбної душі, навдивовижну щедрої творчої праці.

Тарас Юрійович Мельничук народився 20 серпня 1938 року в с. Уторопи на Косівщині у селянській родині, коли рясно палахкотіли в небі зорі, а одна зірка скотилася в око немовляті, щоб живити дивною енергією весь вік.

У різні періоди свого життя Т.Мельничук мешкав, або часто бував у Коломиї. З Коломиєю пов'язана і його літературна творчість. Тут він написавбагато своїх поезій, тут вони з'явилися друком у газетаг. Причому, більшість з них, особливо ранні вірші кінця 1950-х – початку 1960-х рр, так і залишилися у першодрках.

Перший коломийсьий період в житті і творчості Мельничука дещо формально можимо числити від часу найранішої публікації його віршів у міськрайонній газеті „Червоний прапор“ (беркзень 1959) по 1967 рік, коли про нього ця ж газета писала як про автора збірки поезій „Несімо любов планеті“. Далі ж ім'я Т.Мельничука надовго зникає зі сторінок коломийськой періодики. Перший навколоколомийський період у біографії Т.Мельничука позначений такими етапами: Яблунівську школу (у сусідньому з Уторопами селищі) Тарас закінчив із відмінними оцінками, і після цього почалися його ненастанні пошуки й митарства. Працював коректором косівської райгазети „Радянська Гуцульщина“, далі доля закинула поета в Комі, де він рубав ліс, теслярем у Сибіру, наваловідбійником на Донбасі. Після служби в армії 1958 року і маючи вже життєвий досвід, уявляючи чого хоче в житті, вступає до Чернівецького університету, але на третьому курсі покинув науку і поїхав, як тоді казали, за комсомольською путівкою на будівництво Криворізького гірничо-збагачувального комбінату, потім упродовж двох років працював теслею на будовах Красноярського краю. Однак, не забував Коломиї. Скажімо, в листопаді 1961 року в анотації до добірки віршів, опублікованої в „Червоному прапорі“, йдеться про Т.Мельничука як людину, яка колись співпрацювала з газетою, а тепер є членом бригади комуністичної праці на новобудовах Красноярська. 1964 року Т.Мельничук поновився в університеті, але за півтора року за вільнодумство його відраховоють. Після цього працює журналістом у редакціях газет Глибокої, Хотина, Косова, Верховини, Івано-Франківській обласній молодіжній газеті. 1976 року в видавництві „Карпати“ виходить перша збірка віршів „Нексімо любов планеті“. А в 1968 році Тарас вступає на заочне відділення Московського літературного інституту. Але й тут не пощастило закінчити навчання – недремне око КДБ, давно „засікло“ стихійного бунтаря. Рукопис збірки віршів „Чага“ поданий у ужгородське видавництво „Карпати“ і київське – „Радянський письменник“, книга з прозорою символікою й образністю, прсякнута ідеєю національної окремішності українців, стала останньою краплею, що переповнила чашу терпіння тодішнього політичного режиму. 24 січня 1957 року, під час хвилі ркпресій проти української інтелігенції, заарештували й Т.Мнльничука. за „Чагу“ Тарас віл дзвінка до дзвінка відсидів три роки в колонії суворого режиму, звідки вийшов на волю в березні 1975 року. Знаходився під наглядом органів безпеки. І квітні 1979 року за вчиненя опору працівникові міліції, а насправді за антирадянську діяльність арештований на 4 роки. Далі – кілька років адміністративного нагляду, поневіряння в пошуках роботи.

Цькованого в Україні поета – інакодумця знали і видавали за рубежем. 1982 в Торонто, видавництво „Смолоскип“ видало збірку віршів „Із-за грат“. Уже в час так званої перебудови у Велекобританії видано книгу Т.Мельничука „Строфи із Голгофи“ (1990). Та і в Україні – Київське видваництво „Молодь“ видало збірку поезії „Князь роси“ (1990). Саме за енї Т.Мельничукові й присудили 1992 року Державну премію України імені Тараса Шевченка. Та поет вважав, що краща поезія згоріла в батьківськії хаті, коли вдруге повернувся з в'язниці. Висока відзнака, присуджена нашому краянинові, правдиво підтвердила, що Тарас Мельничук – один із найталановитіших українських поетів нашого часу, який плідно розвивав свій власний творчий стль.

Останньою з прижиттєвих кних Т.Мельничука була збірка „Чага“. І коли чеємо, що книга як і люди, мають свою долю, та Мельничукова „Чага“ – цьому ще одне, хоч і трагічне підтвердження : впорядкований під цією назвою рукопис книжки був ув'язнений і перебув під недоступним спецзамком понад двадцять років. Визволення його з неволі – це немов дивовижне повернення з небуття. Його поетичне слово немов наново народилася на світ, стало вільним і життєдайним. 20 серпня 1993 року в Коломиї офіційно повернули рукопис „Чаги“ Т.Мельничукові. за кілька днів до смерті друзі принесли Тарасові в лікарню сигнальний примірник виданої коломиїсьим видавництвом „Вік“ вистражданої „Чаги“. Поет глянув на книжку, заплакав і сказав : „Тепер я можу померати“.

А невдовзі Коломия й Україна назавжди прощалася з Князем Роси. 29 березня 1995 року його не стало. Похований у с. Уторопи Косівського р-н Івано-Франківської області, за своїм заповітом біля згарища рідної хати на горі Комісівка. Це був поет, який обрав дорогу терну, а вона його.

Пезія Мельничука гостро виражає, захоплює своїморигінальним образним колоритом та сміливими узагальненями, розмаїтним інколи дивовижним метафоричним розгалуженням, щедрістю почуттів і буйною стихією емоцій.

Вірші поета пронизливі щирим болем за Україну, тривогою за долю свого народу, тому вони так природно зріднилися з бурхливими прцесами відродженя національної духовності, розвитку сувернітету й державності.

Відтоді, як 1990р згоріла батьківська хата, а з нею рукописи ще не опублікованих поезій, в тому числі, й книги „Політичних в'язнів; Т.Мельничук постійно жив в Коломиї.

Коломиїський адрес Т.Мельничука декількаа – іофіційних і неофіційних. Починаючи з 1998 р., він жив нетривалі відтинки часу у свого побратима Дмитра Гриньківа на нинішній вульці С.Бандери, 11, кв.28, й у Євгена Пашковського на вул. Б.Хмельницького, 1 кв..35. 1988-1989р. – у Дмитра Гриньківа на вул. Шкрумелюка, 36а, кв.4, а також у майстерні художника Василя Андрушака та у Генадія Романюка на вул. Леонтовича, 81а, кв. 38.

Упрлдовж 1990-94р. Т.Мельничук мав помешкання, надане міською владою на вул. Карпатській, 35, кв.4.Далі – також державну квартиру на вул. С.Бандери. а з липня 1994р. – останньою, наданою місьвиконкомом квартиру на вул. С.Стрільців. Якийсь час Т.Мельничук жив на вул. Євгена Коновальця. Останні місяці жмття уже невиліковно хворий поет жив у письменниці Ірини Том'як в Коломиї, на вул.Крушельницьких.

У місті над Прутом і завершився шлях Князя Роси.

Рішення виконкому Коломийської міської ради 1996р. встановлено щорічну літературну премую імені Тараса Мельниука. Присуджують її за видатні літературно художні твори, котрі сприяють духовному росту громадян і здобіли широке громадське визнання. Першим лауреатом премії стала поетеса з Городенки член Спілки письменників України Орися Яхневич 1997 за збірку поезії „Нескорена“