МАРИНІСТИЧНІ МОТИВИ В ФОЛЬКЛОРНИХ ЗАПИСАХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

МАРИНІСТИЧНІ МОТИВИ В ФОЛЬКЛОРНИХ ЗАПИСАХ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

Зв'язки Лесі Українки з фольклором були винятково плідними для вітчизняного письменства та науки. Вагомим внеском у її спадщину стала праця над записом народних пісень, здійснена значною мірою в Ялті 1907-1908 років, що увінчалась збірником „Народні мелодії з голосу Лесі Українки”, виданим К. Квіткою у 1917 році. Серед усього розмаїття тем особливе місце займають мариністичні мотиви.

Образ моря в українській народній творчості починає з'являтися в часи створення козацького флоту. Іван Франко підкреслював, що тема моря була популярна і в духовних творах [6, с. 196]. Таким чином, морська стихія з давніх давен живила народну уяву.

У багатьох творах, записаних Лесею Українкою та з її голосу, експозиція починається зі слів: „Ой на морі на синьому…” [3, с. 269], „Ой на морі та на камені…” [3, с. 234], „Ой на морі на глибокім…” [3, с. 251]. Це традиційний заспів, характерний для весільних пісень, де йдеться про прощання дівчини з рідною домівкою, висловлюється тривога перед невідомим. Море не просто байдужа стихія. Воно наче допомагає людям усвідомити свої почуття, стає мовчазним супутником у самотності.

Синє море, бистрая хвиля, лихая хуртовина — постійні лаконічні епітети народних пісень. Для них характерні традиційно шанобливі звертання до морської стихії, як-от: „Ой ти, море синьоє // Гляди мої синове” [3, с. 56]. Море, як одна з наймогутніших сил природи, здатне вирішувати долю людини, воно карає або милує, а інколи стає суворим суддею або ж рятівним притулком.

Окрім моральних категорій, які символізують морські образи, заслуговують на увагу пов'язані з мораллю просторові характеристики фольклорної мариністики. У народній уяві домислюється призначення далекого протилежного берега моря, зокрема морське дно нерідко сприймається як недосяжне місце, де знемагає душа грішника.

У народних творах, відомих Лесі Українці, є і конкретні згадки про Чорне море, яке було для козаків і полем бою за волю, і засобом збагачення, і нерідко останньою могилою. Найчастіше подібні приклади ми знаходимо в народних думах, які теж були предметом пильного зацікавлення поетеси. Зокрема, мариністичними мотивами просякнута „Дума про Олексія Поповича”.

Незважаючи на те, що Леся Українка найкраще знала волинський фольклор, дослідження її записів дозволяє зробити узагальнений висновок. Образ моря є органічним у пісенній творчості українського народу, напрочуд рухливим і полісемантичним. Море — це самотність і безпорадність, грізна стихія, тривога перед невідомістю, останній притулок і спасіння від страждання. Отож коріння мариністичних образів у творчості поетеси слід шукати в багатогранному українському фольклорі.

Квітка К. Музично-фольклористична спадщина Лесі Українки.— К., 1971.

Кочерга С. Іфігенія в Тавріді. Сторінки кримського літопису Лесі Українки.— Сімферополь, 1998.— С. 74–109.

Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах.— Т. 9.— К., 1977.

Українка Леся. Зібрання творів у дванадцяти томах.— Т. 12.— К., 1977

Українка Леся. Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу.— К., 1971.

Франко І. Розбір думи про бурю на Чорному морі // Франко І. Зібрання творів у 50 томах.— Т. 29.— К., 1981.