Стаття ЛЕСЯ УКРАЇНКА
ПЕРЕОСМИСЛЕННЯ ОБРАЗУ АНТЕЯ У ДРАМІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ „ОРГІЯ“

Українська література, що є органічною складовою світового літературного процесу, не обходила своєю увагою скарбів античної літератури, обговорювала, осмислювала та інтерпретувала життєвий і художній досвід, сприймаючи сюжетно-образний матеріал та надаючи йому нового „життя“, ідейно-естетичного змісту.

Особливу роль у залученні вітчизняної літератури до надбань світового мистецтва відіграла творчість Лесі Українки, котра у своїх художніх пошуках проявляла надзвичайну творчу самостійність. Вона сміливо використовувала так звані „вічні“ теми, сюжети, образи з метою привести читача або глядача до широких висновків та узагальнень, що ґрунтуються на глибокому розумінні здобутків і помилок людства протягом багатовікової історії. Однак, щоб об'єктивно визначити ставлення Лесі Українки до міфу, необхідно усвідомити, на думку С.Козака [3,с.139], що для поетеси це не просто принадні теми, а й відповідники духовних переживань. Визначальним стало її вміння бачити ті загальнолюдські ідеали та цінності, які об'єднують людство протягом тисячоліть, водночас образно втілюючи власні філософські, суспільно-політичні та естетичні погляди.

Оригінальну інтерпретацію міфологічних образів подано у драмах Лесі Українки „Кассандра“, „Оргія“, „Орфеєве чудо“, де розширено їх семантичний та морально-психологічний зміст.

Основою для створення драми „Оргія“ відомій поетесі прислужився міф про велетня Антея, який за протосюжетом викликав на двобій чужинців, що приходили на рідні землі й у такий спосіб знищував їх. Він був непереможним, оскільки оновлював сили, торкнувшись землі. Але вбити Антея вдалося Гераклові, котрий позбавив супротивника живильного джерела.

Події у драмі „Оргія“ відбуваються у заможному місті Коринфі часів завоювання і підпорядкування Греції Римом. Римські загарбники мріяли не лише використати матеріальні блага підкореної держави, а й змусити її культуру та мистецтво служити інтересам завойовників. Леся Українка глибоко проникла у сутність культурних та ідеологічних процесів, пов'язаних із зіткненням переможців і переможених. Її Антей — високообдарований митець, талановитий співець і поет, відданий служитель високого мистецтва і рідної Еллади, для якого продати власний твір за гроші або славу — те ж саме, що продати душу. Він залишається самотнім, його не розуміють. Але справжній талант ніколи не стане блазнювати і не зможе зрадити, для нього не існує компромісів, поступок.

Зберігши міфологічне ім'я, авторка вказує на нерозривний зв'язок сучасного із минулим, невмирущість гуманістичних цінностей, яскраво демонструє нашарування культурних пластів. Таким чином традиційний і новоутворений зміст художнього образу виступають як ціле. Міфологічний Антей загинув через те, що втратив зв'язок із землею. Герой Лесі Українки, не маючи фізичної змоги протистояти римському загарбництву, кидає виклик ціною власного життя і коханої Неріси, рятуючись в такий спосіб від ганьби. Поетеса оспівує духовну силу Антея, виступає проти нікчемності та рабської покори заради особистого благополуччя.

Грейвс Р. Мифы древней Греции.— М.: Высш. шк., 1992.— 619 с.

Лосев А. История античной естетики.— М.: Высш. шк., 1963.— С. 3–33.

Козак С. Неоромантична концепція слова Лесі Українки // Сучасність.— 1993.— №2.— С. 138–144.

Турган О. Українська література к. ХІХ–поч. ХХ ст. і античність.— К., 1995.— С. 117–133.

Українка Леся. Твори у 5-ти т.— Т.3.— К., 1952.— С.414–469.