Стаття ЛЕСЯ УКРАЇНКА
Міріам-матір, Міріам-кохана, Міріам-дочка — силуети героїні „Одержимої“ Лесі Українки

Леся Українка у своїй драматичній поемі „Одержима“ використовує біблійну історію, звертається до подій далекого минулого. На думку В.Агеєвої, авторка „імітуючи голос представниці патріархальної східної культури, голос, скажимо, однієї з біблійних героїнь, поетизує якраз ту традиційну жіночність“ [1; с.97], яка не властива сучасним героїням

Таким чином, конфлікт між Месією і Міріам можна розглядати як протистояння чоловічого і жіночого і, водночас, як протистояння двох індивідуальностей.

Міріам, ідеалізуючи Месію, одночасно і принужує себе (відносно нього), і вивищує своє „Я“, бо відчуває свій зв'язок з ідеалом, абсолютом, божеством.

Різниця між Міріам і Месією — це різниця у світовідчутті. Світ Міріам обмежений. Фактично, його складають двоє: вона і Месія. Присутність інших людей є тільки зайвою для Міріам.

Якщо розглядати ім'я Міріам як один з варіантів імені Марія і взяти до уваги ІІІ частину твору, у якій Міріам стоїть під хрестом із розп'ятим Месією (на цьому місці мала б стояти Божа Матір), то можна схарактеризувати стосунки між Міріам і Месією, як взаємини матері і сина.

Ю.Крітева, спираючись на твердження К.Юнга, пише, що під іменем Діви Марії у християнстві ховається „цілісність, створена з жінки і Бога“ [4; с.501]. Тобто, Марія, як мати свого сина є, водночас, його дочкою і його дружиною.

Таким чином, образ Stabat Mater розглядатиметься як одне із втілень образу Міріам (два інші — Міріам — закохана та Міріам — дочка).

Образ Міріам схожий із фольклорним образом Божої Матері. М.Грушевський, досліджуючи усну творчість ХІІІ — ХVІІ століть, згадує про тему Stabat Mater і наводить зразки фольклорних текстів, у яких ця тема зустрічається (деякі з них були записані на Волині). У цих текстах описується страждання Христа, жаль Божої Матері. М.Грушевський згадує фольклорний текст [3; с.176], у якому сказано, що Божа Матір не повірила у воскресіння Хреста. Так само, і Міріам не вірить у можливість воскресіння Месії. Для Міріам — матері життя Месії важливіше за будь-що у світі. Вона воліє скоріше принести себе в жертву, але врятувати Месію. Вчинками Міріам — матері керує інстинкт збереження роду і самозбереження.

Маріам, яка закохана, найкраще виявляє себе на початку твору. Вона бачить самотність Месії і вважає його глибоко нещасним. Чи є хтось, хто може його врятувати? Відповідь приходить у формі запитання: Чого ж се я слідом за ним блукаю? [5; с. 359]. Ідея — фікс Міріам — закоханої — принести Месії особисте щастя. У цьому Міріам вбачає виправдання свого існування. Закохана жінка відчужується у об'єкт свого кохання, для неї не існує нічого, крім коханого. Але, приносячи себе в жертву чоловікові, Міріам думає, що може вимогати і не рахується з думкою Месії.

Міріам постійно говорить про свою інакшість. Вона не така, як друзі Месії, як його вороги. Вона — інша. Самотність — це єдине, що пов'язує її з Месією.

Для Міріам — дочки Месія — найбільший авторитет. Його іменем вона вимогає, карає і проклинає. Але не розуміє його і боїться. Дитина, яка не зазнала батьківської любові, вважає себе винною у цьому. Месія для неї — ідеал людини. Вона із захопленням стежить за ним. Але боїться привернути до себе увагу, боїться його гніву. Тому, Міріам лякається, коли Месія підходить до неї. Міріам — дочка ділить світ на „добрих“ і „поганих“, вона не розуміє, як можна любити ворогів. Почувши від Месії: „Яке тобі до мене діло, жінко?“ [5; с. 370], — вона впадає у відчай. З цього часу Міріам вважає себе проклятою, упослідженою.

Люди, прийнявши жертву крові, зрадили Месію — чоловіка. Тільки Міріам відмовилася від спасіння ціною крові Месії. Вона не зрадила йому. Це дає їй можливість досягти бажаної мети, принести себе в жертву коханій людині.

Агеєва В. Поетеса зламу століть. Творчість Лесі Українки в постмодерній інтерпретації: Монографія.— К.: Либідь, 1999.— 264 с.

Бовуар С. де. Друга стать: У 2-х томах.— К.: 1994.

Грушевський М. Усна творчість пізніх княжих і переходових віків ХІІІ–ХVІІ ст. // Грушевський М. Історія української літератури.— К.: Либідь, 1992.— Т. IV.— Кн. 2.

Крістева Ю. Stabat Mater // Слово, Знак, Дискурс. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття.— Львів, 1994.

Українка Леся. Одержима // Українка Леся. Твори: в 2-х томах.— Т. 1.— К.: Наукова думка, 1986.— С. 368–388.

Юнг К. Г. Понятие коллективного бессознательного // Юнг К. Г. Аналитическая психология. Прошлое и настоящее.— М.: Мартис, 1995.— С. 71–79.