Рецепція архетипу Великої Матері у творчості Уласа Самчука

Всі публікації стосовно письменника: УЛАС САМЧУК

Ідея про „прообрази“ у ХХ ст. знайшла свій розвиток у концепції „архетипу“ К.Г.Юнга. Вчений приписує архетипам велику стійкість та силу, бо немає важливої ідеї чи бачення, яке б не мало історичних коренів. Термін „архетип“ психолог вивів ще з часів Філона Александрійського, згодом від Іринея та Дионісія Ареопагіта, змістовно пов'язуючи його з платонівським ейдосом. Вчений спробував вирішити важливу та маловивчену проблему літератури — репродукцію в ній константних тем і образів, у їх історично обумовлених варіантах. К.Г.Юнг виділяє два жіночі архетипи: Великої Матері та Аніми. Велика Мати — загальна назва образу, взята з колективного культурного досвіду. Символічним вираженням цього психічного феномену є зображення Великої Богині, представлене у міфах та мистецьких творах. Вплив такого архетипу простежується впродовж історії, бо ми можемо продемонструвати його дію в обрядах, міфах, символах первісної людини, а також у снах, фантазіях та творчому доробку сучасників.

В українській культурі поняття архетипу Великої Матері відіграє провідну роль. Аналізуючи культурний досвід українців, ми констатуємо перевагу жіночого начала над чоловічим, проте не можна заперечити пропорційного розвитку чоловічої та жіночої ліній. Традицію трактування образу жінки-матері до наших часів донесли численні літературні твори. Риси, що характеризують жіночі образи у давньоруській літературі — це співчуття вдові та матері, що втратила сина, привабливість жінки, відданість справі рідних, ніжність матері та дружини, вірність. Вже у ХIX ст. жіночий образ потерпів еволюцію: від обездоленої селянки, що у всьому підкоряється долі — до емансипованої інтелігентки, що здатна боротися за рівні з чоловіком права. На рубежі ХІХ та ХХ ст. з'являється новий образ жінки-матері, що бореться за власні права, економічне, моральне рівноправ'я. На противагу сентиментальним героїням в українській літературі з'являється нова героїня, що вщент розбиває традиційні поняття про місце і роль жінки в суспільстві. З розвитком літератури помітним стає також і різноманітність жіночих образів: якщо на початках XIX ст. об'єктом естетичного дослідження була жінка-селянка; в середині XIX ст. з'являється образ жінки-бурлачки та жінки-інтелігентки, то кінець XIX ст.— початок ХХ ст. наповнив ці образи новим змістом. Досягненням літератури початку ХХ ст. стали образи нових жінок, які прагнуть незалежності.

Спираючись на трактування архетипу Великої Матері К.Г. Юнгом, можна стверджувати, що в українській літературі досить часто через жіночі образи письменники прагнули відобразити образ України: образ жінки-матері є нічим іншим, як образом рідної землі. Трансформування образу жінки в образ України зустрічаємо в творчості багатьох письменників. Міф про жінку-Україну, витворений ще за часів Руїни, ідентифікується з мотивом України-жертви. Найбільш яскраво це простежується у творах письменників, що знаходилися за межами Вітчизни.

До письменників-емігрантів належить і Улас Самчук, один з найбільших прозаїків ХХ ст. Осмислення буття, візія України — головний мотив Самчукових творів. Письменник зображує життя героїв у тісному зв'язку з історичними обставинами ХХ ст. Жіночі образи, вималювані письменником, символізують образ України, особливо яскраво це простежується у творі „Марія“, „Чого не гоїть огонь“, „Oст „.

Героїнею багатьох творів У. Самчука є проста селянка: саме через тихий, скромний, працьовитий образ жінки-селянки письменник прагнув передати образ України. Вже пізніше у письменника зустрічаємося з образом емансипованої жінки, яка прагнула зберегти себе і свій рід за межами страшного радянського режиму. Це — Україна, що рятується втечею і стає емігрантом. Головна героїня творів У. Самчука — типова представниця селянської патріархальної родини, наділена таким рисами як працьовитість, лагідність, чуттєвість, здатність до дії. З розвитком історичних подій розвивається і жіночий характер у Самчука: це вже селянка, яка здобула освіту, мешкає в місті, але також зазнає впливів історичних обставин.

Жіночий характер у Самчука витворюється крізь призму бачення автором історії України. Через жіночий характер автор підсилює трагічне сприйняття долі рідної землі, передаючи її історію через вчинки та біографію головних героїнь. Вимушена зміна простору — еміграція, викликає біль викорінення з Вітчизни, збільшує емоційне забарвлення творів. Мрія повернутися на Батьківщину не покидала письменника до кінця життя. Тому провідною темою у доробку письменника є Україна, її біль та вимріяна воля і відродження.

Зарекомендувавши себе письменником регіонального патріотизму („Волинь“), письменник протягом усього творчого життя виступає аполегітизатором Волині. У творі „Волинь“ бачення світу концентрується на Україні; у романі „Чого не гоїть огонь“ воєнні дії в України базуються на символічному тлі історії світу. Герої романів „Волинь“ та „Чого не гоїть огонь“ у Самчука — частина України, один зі способів творення цілісного образу Батьківщини. У обох творах письменник детально описує волинські землі. Мала Батьківщина письменника постає перед читачам і топографічно, і у зображенні побуту, і в описах селянських, військових буднів, і у поведінці та характері героїв.

Волинська романтика письменника інтегрується іншими субетнічними типами української ментальності з центром усього світу — Києвом. Працюючи в період Другої світової війни в газеті „Волинь“, письменник мав змогу побачити усю Україну, яка справила на нього гнітюче враження: обездолені, пригнічені буттям та обставинами українці, духовно та фізично знищені радянською тоталітарною системою. У мемуарах „На білому коні“, „На коні вороному“, написаних на іншому континенті, в Канаді, виразно окреслюється певний патріотичний напрям роздумів письменника, виростає образ духовної України без меж і кордонів, який письменник проніс у своєму серці все життя.

Треба також зазначити, що у Самчука ми зустрічаємо образ не тільки материкової України, а і образ української Америки, що стала другою домівкою автора.

Отже, образ жінки-матері, Вітчизни архетипний для української літератури, є провідним у творчому доробку Уласа Самчука.