“Серед тиші неземної на Землі“ (До 110-річчя з дня народження Аркадія Казки)

Початок ХХ століття ознаменувався в історії української культури сплеском мистецької діяльності, який спричинився загальним духовним та інтелектуальним піднесенням суспільства. На гребні цього часу опинилася славна когорта „ м'ятежних геніїв „ на чолі з М. Хвильовим, які, відкинувши всі канони та обмеження, висунули своє провідне гасло „ нового стилю в мистецтві — стилю активного романтизму „ [1, с. 247].

Аркадій Казка належав до тих, які не стояли осторонь епохального творення і переломних змін початку нового століття.

Поезія А. Казки — це поезія пошуку себе і свого місця в літературі. Автор постає перед майстром усталених, вироблених часом канонічних форм: газель, рондо, гекзаметр, терцет, тріолет, — в яких продовжує найкращі традиції українські класики (П. Куліш, І. Франко, Л. Українка, Г. Чупринка та інші) . Автор з легкістю імпровізує в межах силабо-тоніки і виводить свої оригінальні строфи. Так у авторській строфіці утверджується сонет-акростих, вінок сонетів із магістралом, в якому використані елементи діалогу та ін. Окрім згаданого сонету-акростиху „ Буря „, поет успішно опановує французький, італійський, англійський сонети, і дещо модифікує їх, оперуючи більшими строфічними блоками — октава та секстина (або катрен + дистих) .

А. Казка ввів одним із перших в українські сонет арії таку складну надстрофічну конструкцію як вінок сонетів („ Аргонавти „, 1918) , до нього

М. Жук вперше його запровадив у тому ж 1918 році.

Творчій манері А. Казки властиві важкі „ залізні „ ритми, які зумовлюють певну „ прозаїзацію „ мови і монументальність віршів. Особливості ритміки поета найяскравіше проявилися у пізніх поемах „ Великдень „ (1925) , „Стежка „ (1926-27) , „ Сон старого кобзаря „ (1927-28) , „ Він іде „ (1928-29) , які й досі цікаві своїми відкриттями у фоніці.

Одним із провідних тем творчості А. Казки є теми самотності й дороги, які він антропоморфізує, тобто матеріалізує їх, переносячи з площини абстракції в щоденне буття [2, с. 56].

Окремого розгляду вимагає вінок сонетів „ Аргонавти „ [2, с. 65 — 74], система образів якого тісно переплітається з символікою твору. Образи-символи мають глибоко фольклорне коріння.

А. Казка користується багатою палітрою кольорів для виразно-чуттєвої передачі зображуваного. Кольористика визначає механізм образної типографії поезії А. Казки, для якого характерна концепція синій — червоний, які становлять діаметрально протилежні символи. Згодом спостерігається координальне зміщення кольору багрянцю з апокаліптичних заграв на символ „благої вісті „[2, с. 134-139]. Така заміна семантики не лишень в колористиці, а й загалом у образній системі, є наслідком зміни суспільних позицій А. Казки. Трактуючи біблійні заповіді згідно з „ вимогами часу „, поет забуває, що „ для нової істини немає більшої шкоди, ніж старі омани „[3, с. 347], а звідси й інерція мислення та образів.

Ім'я А. Казки довгі роки було ізольоване від літературного процесу, а його твори через „мало художність“ залежувались у шухлядах видавництв. Проте з настанням нової доби в літературознавстві постала проблема детального вивчення кожної постаті епохи „ розстріляного відродження „ для об'єктивного аналізу цього феномену.

Казка А. В. Васильки.— К., 1989.

Костюк Г. В. Поет юності і сили // Любченко А. Вибрані твори.— К., 1999.

Сверстюк Є. О. На святі надій.— К., 1999.