РОЛЬОВА ЛІРИКА П. Г. ТИЧИНИ

Всі публікації стосовно письменника: ПАВЛО ТИЧИНА

Творча спадщина П. Г. Тичини викликає багато суперечностей. За сучасних умов виникає необхідність розглянути її у новому ракурсі, щоб зрозуміти підтекст і справжнє ставлення автора до зображуваного. Ми намагались проаналізувати творчість П.Г.Тичини в аспекті вчення про образ автора та вираження авторської свідомості у творі, його форми, зокрема рольову лірику.

Мистецьке надбання П.Тичини висвітлено в літературознавчому аспекті у роботах і книгах С.Єфремова, Л.Новиченка, В.Стуса, М. Жулинського, Г.Клочека, К. Фролової та інших дослідників. Твори поета розглядались в аспекті взаємодії ліричного „я“ з навколишнім світом, з революційним суб'єктом лірики, характерним для поезії 20-30 років.

Рольова лірика — віршована відверта розмова автора з навколишнім світом, людьми, суспільством. Розповідь у зразках рольової лірики П.Тичини ведеться від імені когось іншого, говорить не митець-поет, а звичайна, нічим не примітна людина. Тому читачеві легше прийняти до серця такі вірші: він знаходить себе, свої вчинки, думки, почуття, турботи та радощі. Адже людина завжди приймає глибше те, що стосується її особисто: вона може проводити паралелі між прочитаним і реальністю.

Поезії П. Тичини, де формою вираження авторської свідомості є рольова лірика, мають внутрішню структуру народної пісні. Відчутно, як творчо зростає поет: дитяча пісня („Хор лісових дзвіночків“, „А я у гай ходила…“, „Укрийте мене, укрийте…“) — пісня-епістола („Листи до поета“) — ліро-епічна пісня („Пісня трактористки“) — ода („Наталя Ужвій“).

Образна свідомість П.Тичини визначається глибоким національним началом, фольклорним сприйняттям буття. Автор П.Тичина — максималіст у підході до життєвих істин, філософ за інтелектуально-духовним рівнем. Загальнолюдські проблеми виражаються у творчості поета через національні образи (квітки, тополі, зозулі, м'яти).

П. Тичина показав, як росте людина, змінюється і ускладнюється її внутрішній світ. Це своєрідний пошук — пошук щастя, спроба зрозуміти, хто щасливіший: безтурботна дитина, замріяний юнак чи юнка, досвідчена людина. Ці всі етапи пройшов і сам поет, тому він зробив такі узагальнення стосовно людей, проаналізував характери добре знайомих і лише раз бачених особистостей.

Тому в естетичному аспекті добірка рольових творів поета є поєднанням

гармонійного („А я у гай ходила…“, „Хор лісових дзвіночків“) та драматичного („Листи до поета“, „Наталя Ужвій“). Поступово гармонійне (властиве здебільшого раннім творам) переростає в драматичне.

Ліриці поета властиве по-дитячому чисте сприйняття світу, юнацький максималізм у почуттях та переживаннях й глибокі філософські роздуми зрілої людини. Рольові твори — це квінтесенція світосприйняття різних людей, тому вони завжди актуальні: людські переживання, краса внутрішнього світу людини — це вічне.

Для елементів рольової лірики П.Г.Тичини характерні такі риси, як: неоднорідність, музичність, метафоричність, актуальність. Коли поет пише вірш від чийогось імені, він робить спробу наблизитись до людей, пройнятися їх думками, турботами. П. Тичина виносить проблеми всіх верств населення у світ, наголошує на потребі їх вирішення. Він може впливати на навколишніх, вести їх у світ мистецтва, знань, науки, виховувати в них розуміння, любов до прекрасного, високі моральні якості. А для цього він має знати людей, спілкуватися з ними, дивитися на світ їх очима. І в цьому велику роль відіграє рольова лірика — перевтілення — перетворення. Не просто маска, а саме часткове перетворення в іншу людину. Маска — це також перевтілення, але часткове, поверхове. А роль — повне і глибоке. П. Тичина ніколи не одягав маску, він завжди грав роль. Доказом цьому служать вірші поета, зразки рольової лірики.