КОСМОС УКРАЇНИ В РАННІЙ ПОЕЗІЇ ШЕВЧЕНКА (СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ПРОСТОРОМ)

Всі публікації стосовно письменника: ТАРАС ШЕВЧЕНКО

Сучасне шевченкознавство, користаючись зі здобутків теорії міфу, породило цілком погляд на постать Т. Шевченка як текстуально-біографічний комплекс. Його значення для української культури підносять до рівня сотворення нового, національно-консолідаційного міфу на противагу до занепалого етнічного [2, 3]. Себто, йдеться про первинно авторську систему морфологічних моделей „українського“ космосу, зразків поведінки та набору цінностей, закладених у текстах або самому житті поета, що згодом актуалізувалися як складові частини світогляду пересічного українця. Саме у такому річищі закономірно постає проблема динаміки Шевченкового українського світу, адже, попри позірну монолітність, „Кобзар“ реально було створювано поступово, тому в його складі виявляється чіткий поділ текстів на періоди (стадії). Тож, ця стаття, зосереджуючись на першій стадії формування українського поетичного космосу, пропонує кілька загально теоретичних та присвячених його просторовому компонентові тез.

Стан психологічної туги. Через ту обставину, що поета в юному віці було вивезено за межі України, в нього розвинулося гостре відчуття туги за рідною землею (зокрема, потверджують тексти ранніх „Думок“), котра вимагала психологічної компенсації. Отже, світ поетичної України мав стати замінником України справжньої, вибудуваним за контрастом і на противагу до Петербургу (визначивши майбутню антитетичну модель Україна-Петербург).

Конструювання українського космосу. Будуються світ України, ранній Шевченко не бачив перед собою реального прототипу. Тобто, цей світ не є власне відображенням, а, більшою мірою, — вигадкою. І, мабуть, тут не випадає говорити про соціально-конфліктну основу, радше — про інтимний синтез сюжетів та образів на ґрунті особистих дитячих спогадів, літературних запозичень і народних міфологічних уявлень. Світ не мертвий, а оживлений.

Зсув у системі свій/чужий простір. Вияв діалектичної опозиційності до народного світогляду. Персонажами, здебільшого, є люди, проте село (домівку) не можна назвати максимально їхнім простором: герої тяжіють до виходу поза його межі. Село — надміру „людське“, тому силкується вберегти себе від усього „вищого“ (поетична „вищість“ — „Перебендя“, інтимна — „Тополя“, „Утоплена“).

Море. Фольклорність. У Шевченка море — цілком символічний (умовний) простір, котрий або просто існує, поруч із такими одиницями, як степ, ліс, могила (функція, подібна до замовлянь, море — елемент простору взагалі [4, c. 26],), наприклад, „На вічну пам'ять Котляревському“; або існує як постійний кордон з амбівалентними властивостями між світами своїм і чужим: Чужина (зокрема, Московщина) лежать за морем („Думи мої“, „Катерина“) — аналогічні властивості має море колядок і веснянок [5 c. 49, 90; 6 c. 299].

Море. Антифольклорність. Питомо український світогляд за пункт відліку має свій простір, тому за морем — там — лежить простір непізнаний та інший. Шевченкова ж поезія подуди (напр. „Думи мої, думи мої…“) пропонує споглядання іззовні, що створює ефект постійного конфлікту, трагічної відірваності від батьківщини, котра опиняється там.

Беззастережний сюжетний імператив. Над усіма персонажами-закоханими тяжіє фатум розлуки та смерті (сі 4 „Думи“).характерно, що розлука інтимна завжди супроводжувана від'їздом чоловічого персонажа за межу — за море тут любовний сюжет до мінує над загальною оцінкою простору свій/чужий, схиляючись до схеми з коханим/без коханого, тому за морем буває „щастя“ („Тополя“).

Отож, уже ці декілька тез дозволяють спостерігати одну цікаву властивість Шевченкового міфотворення: український міфічний космос у новій версії постав на базі викривленого традиційного — перебування поета поза батьківщиною спричинило особливо гостре відчуття рідного, його схематичну ідеалізацію та загальний пафос утрати.

Шевчено Т. Кобзар.— К., 1985.

Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу.— К., 1997.

Грабович Г. Шевченко як міфотворець.— К., 1991.

Українські замовляння.— К., 1993.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні.— Кн. 1.— Т. 1.— К., 1994.

Килимник С. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні.— Кн. 2.— Т. 4.— Вінніпеґ, 1957.

Новикова М. А., Шама И. Н. Символика в художественном тексте. Символика пространства.: Учебное пособие.— Запорожье, 1996.