Всі публікації щодо письменника:
Яновський Юрій

КОРОТКО ПРО ЮРІЯ ЯНОВСЬКОГО

(1902—1954)

Один із найпомітніших українських романтиків XX ст., який був запрограмований відкривати красу і незнані світообрії, спонукати до глибоких роздумів над минулим і сучасним свого народу, передавати його волелюбний дух. Цей яскравий талант мав драматичну долю — його муза дедалі більше потрапляла в невільницькі кайдани тоталітарної системи.

Автор збірок оповідань і новел „Мамутові бивні” (1925), „Кров землі” (1927, 1930), „Короткі історії” (1940), „Земля батьків” (1944), „Київські оповідання” (1948), „Нова книга” (1954), поезій „Прекрасна Ут” (1928), повісті „Байгород” (1927), романів „Майстер корабля” (1928), „Чотири шаблі” (1930), „Вершники” (1935), „Жива вода” (1947); писав також п'єси, кіносценарії, публіцистичні статті.

* * *

Юрій Яновський — назвім його „Юрієм Третім” — це був той, що відкрив і завоював нам морс, море в значенні не географічному чи навіть геополітичному, а в значенні психологічному, як окремий духовий комплекс, який був або ослаблений у нас, або й цілком спаралізований. <...>

І рання книжечка „Прекрасна Ут”, і новели „Кров землі” та „Мамутові бивні”, і, врешті, пізніший роман „Майстер корабля” — то етапи завоювання Моря для нашої духовості Юрієм Яновським. <...>

Коли ділити народи (за концепцією одною дуже цікавого історіософа і культурософа) на ліричні й епічні, то ми, поза всяким сумнівом, є народом яскраво ліричним.

Цілість нашої літератури (й мистецтва взагалі), починаючи від прадавніх пісень, від творів X—XII ст., аж донині, цю думку підтверджує вповні.

Отже, тут на місці є підкреслити, що творчість Ю. Яновського є яскравим контрастом до тієї цілості нашого мистецтва. Є бо вона епічна в найповнішім значенні цього слова. І тут Яновський був „войовником”, що, переборовши в собі одну з найміцніших наших національних рис, „завоював” малознані нам дотепер області й простори епіки.

А засвоєння новими поколіннями епіки Ю. Яновського може дати в майбутньому наслідки, яких розміри годі нині передбачити.

(Маланюк Євген. Книга спостережень.— Торонто, 1962.)

* * *

Юрій Яновський був не тільки організаційно причетний до найчільнішого грона активних романтиків 20-х років. Ні, він поруч з М. Хвильовим і М. Кулішем був найактивнішим творцем цього стилю.

„Ви відгадали—я хочу топтати романтичні полині”,— заграючи з уявним критиком, писав Яновський ще 1927 року. Але хочу відразу підкреслити: романтична шпага Ю. Яновського була дуже відмінна насамперед від основного метра активних романтиків М. Хвильового. Він, як і М. Хвильовий, Куліш та інші, любив життя, його складність і різнобарвність, його людяність і жорстокість. Він, як і вони, любив, висловлюючись їх терміном, „запах слова”. Але йому, після перших двох збірок, вже чужа була зумисна розхристаність сюжету, орнаментальна візерунковість, надмірність ліризму і прозорість образу. Йому властивий піднесений романтичний тон вічної молодості, любові, доцільної праці і мудрості людської. Ці мотиви є основними і визначальними в усій його мистецькій творчості. <...>

Як митець, він був тільки самим собою. Дух рідної землі, минуле і сучасне народу нашого, його поразки і героїка, його одвічна боротьба за волю, його, нарешті, велика віра в себе, в свої сили, в свою перемогу — оце той психологічний, культурний і суспільний комплекс, що визначав мистецьке звучання основних творів Ю. Яновського.

Описи партизанських боїв, війни та батальних ситуацій належать до основних тем Ю. Яновського. Силою експресії, розмахом і органічністю батальних сцен в українській літературі

не знаю йому рівного.

(Костюк Григорій. Лицар культури нації.

Замість некролога // У світі ідей і образів.—Нью-Йорк, 1983.)



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.