МАЙБУТНІ ВЧИТЕЛІ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У РОЗДУМАХ НАД ГЛИБИНАМИ ЛЕСИНОГО СЛОВА

Всі публікації стосовно письменника: ЛЕСЯ УКРАЇНКА

К.Я. Климова,

кандидат педагогічних наук, викладач (Житомирський педуніверситет)

У статті розповідається про особливості використання творів Лесі Українки на заняттях з курсу “Основи культури і техніки мовлення” на факультеті підготовки вчителів початкових класів

Полинемо до неї, молоді й жагучі, Наче струмки веснянії до бистрої Случі. Щоб почути Лесин голос уже з будучини, Сповнений страждання й болю за рідну Вкраїну.

(Валентин Грабовський. “ Лесине віче”). Проблема формування мовленнєвої особистості майбутнього вчителя останнім часом все більше привертає увагу методистів вищої школи. На жаль, термін “гнучкі педагогічні технології вузівського навчання” іноді на­буває суто формального значення – ми обмежуємося змінами у структурі навчальних планів, у послідовності різних форм занять, введенням нових систем контролю й оцінювання знань тощо. Але спробуймо за кожним нововведенням побачити особистість майбутнього вчителя не як об’єкта нашого педагогічного впливу – такий підхід порушує принцип спільності праці викладачів і студентів: “Важливим є принцип максимуму того, кого навчають, тоді навчання органічно перетворюється на самонавчання, а виховання – на самовиховання” [7:4]. Не випадково ми приділяємо увагу розвитку ораторських здібностей завтрашніх класоводів: їм вирішувати нелегке завдання, яке постало перед сучасною початковою школою – вже з перших років навчання розкрити перед ді­тьми дивовижні барви рідної мови, навчити дітей не просто читати, а усвідомлювати зміст прочитаного вірша, оповідання, відчуваючи при цьому естетичну насолоду від кожної зустрічі з героями творів великого Кобзаря, незабутнього Івана Франка, мужньої і мрійливої Лесі Українки. Саме тому ґрунтовна мовна підготовка на пед-фаці органічно об’єднується з підготовкою риторичної особистості студентів.

Для того, щоб навчити майбутніх учителів початкових класів основ літературознавчого й лінгвістичного аналізу текстів, сформувати в них практичні навички виразного читання художнього твору й оволодіння при­йомом розписування його мовної партитури, слід дещо змінити традиційний вузівський підхід до методики ви­кладання навчального курсу “Основи культури і техніки мовлення”, введеного на педагогічному факультеті. На нашу думку, можна помітно активізувати продуктивну (творчу) діяльність студентів, якщо: 1) постійно, а не періодично звертатися до монопредметного навчання при опрацюванні тем, спільних для курсів “Основи куль­тури і техніки мовлення”, “Дитяча література і основи теорії літератури”, “Сучасна українська мова”, “Сучасна російська мова”, методик викладання мов, музичних дисциплін; 2)матеріалом до практичних занять з культури мовлення будуть високохудожні поетичні, прозові та драматичні твори, ретельно дібрані викладачем-мовником; 3) на кожному занятті диференційовано підходити до студентів, виявляти в них індивідуальні вико­навські можливості, рекомендуючи для виразного читання той чи інший художній твір; 4) на заняттях та факу­льтативах з риторики викладач сам володітиме основами ораторського мистецтва та акторської майстерності, подаючи майбутнім учителям приклад для наслідування.

“Учитель – не актор, але ж він – професіонал, і від нього вимагається мистецтво красномовства”, - зазначає Н.Д.Бабич [4:142]. Тож гарна традиція створення аматорських студентських театрів у педагогічних вузах спри­яє не тільки розвитку звукового й художнього мовлення, а й вихованню (у тому числі й самовихованню) у май­бутніх учителів дбайливого ставлення до перлин української класичної літератури, викоханих на плідному ґру­нті народної мови. На практичних заняттях з курсу “Основи культури і техніки мовлення” ми засіваємо у душах студентів зернини захопленості акторським мистецтвом, що нерідко дає плідні сходи: майбутні вчителі праг­нуть удосконалювати виявлені у них акторські здібності. Опитування, проведене у багатьох групах, свідчить, що майже всі студенти педфаку визнають заняття з виразного читання різножанрових творів найцікавішими.

Вступне слово викладача перед вивченням розділу “Зміст, підготовка і безпосередність словесної дії” має бути взірцем майстерного володіння мовними засобами (згадаймо О.Реформатського, який писав про те, що “вузівська лекція – це злиття письменника з актором-виконавцем в одній особі й в одному акті” [8:155). Тож починаємо розмову про особливості виразного читання художніх творів саме з драматургії. Щодо подібності естетичного впливу слова вчителя й слова актора пригадуємо кропітку роботу над культурою сценічного мов­лення у трупі Полтавського театру. Дослідники творчості М.Кропивницького пишуть: “Полтавська аматорська діяльність відкрила шлях у велике мистецтво багатьом вчителям полтавських народних шкіл (Ю.Шостаківській, Г.Затиркевич-Карпинській та ін.). А видатний актор української сцени Ф.Левицький зазна­чав, що “це була вища школа мовознавства: не було помилок у наголосах не тільки в словах, а й у цілих фразах. Це був справжній показник правильної української мови” (Марко Лукич Кропивницький. – К., 1955. – С. 298)”. Поряд з творами Г.Квітки-Основ’яненка, І.Нечуя-Левицького, М.Старицького та інших улюблених пись­менників, зауважимо, що драматургія Лесі Українки у студентів викликає щире захоплення. Їм цікаво дізнатися про те, що на батьківщині Лесі у Новограді-Волинському з 1919 року почав діяти самодіяльний драматичний колектив, до складу якого входили вчителі. Аматори у 1959 році вшанували пам’ять видатної землячки поста­новкою “Лісової пісні”. “Коли закінчилась робота, ми іншими очима дивились на світ, на людей, кожний хоч на

Климова К.Я. Майбутні вчителі початкових класів у роздумах над глибинами Лесиного слова

сантиметр підріс як людина. І все завдячуючи Лесі Українці”, - пізніше писав режисер театру Я.Горілий [5:140]. Зачарувала своєю красою весь колишній Союз новоград-волинська Мавка – акторка театру Майя Сидорчук, чий портрет було вміщено на обкладинці журналу “Огонек”.

Звертаючись до дивоцвіту Лесиної творчості – “Лісової пісні” (1911р.), - студенти, як правило, обирають для виразного читання діалоги Мавки з Лукашем, особливо фінальний. Створити образ Мавки – чи доступно це студенткам? Ми намагаємося допомогти їм побачити чарівну полісянку, таку схожу на них, молодих і життє­любних, почути її голос, інтонації, уявити жести і міміку, що передають душевні страждання героїні. Читаємо розповідь “Побачення з Мавкою” з книги Валентина Грабовського “Лесин Заповіт” про образ, створений за­служеною артисткою України Л.І.Литовкою: “Скільки глибини й відтінків, ніжності і ласки в поставі актриси, в голосі й очах! Природно й чисто звучать її монологи: “Спить озеро, спить ліс і очерет”, “Ні! я жива! Я буду віч­но жити! Я в серці маю те, що не вмирає”, “О, не журися за тіло”[6:98]. Найбільший ефект мав конкурс на краще виконання монологів Мавки, проведений серед першокурсників в осінньому парку.

У списку рекомендованих для виразного читання творів Лесі Українки назвемо уривки з драми “Камінний господар” (1912 р.), поеми “Давня казка” (1893 р.), монолог Гамлета “To be or not to be?” (“Стій, серце, стій...”, 1896 р.), твори з циклу “Легенди” (“Твої листи завжди пахнуть зов’ялими трояндами...”, 1900 р.), вірші з циклу “Сім струн”.

Працюючи над читанням віршів на практичному занятті з культури мовлення, студенти, відповідно до ре­комендацій навчальної програми, зосереджують увагу на таких питаннях, як:ритмічна будова вірша, організа­ція його мови, осмислення манери читання з опорою на зміст, ритміку, риму, розмір віршованого твору. На під­готовчому до читання етапі ми аналізуємо образ ліричного героя, його настрої, думки і почуття [3].

Використання міжпредметних зв’язків у процесі вивчення поезії різних жанрів має велике значення для комплексної підготовки майбутніх учителів до подальшої творчої діяльності, спрямованої на виховання й на­вчання молодших школярів. Курс “Дитяча література і основи теорії літератури”, запропонований студентам у п’ятому – шостому семестрах, передбачає звертання до ліричної поезії Лесі Українки та казок, записаних нею з народних джерел. Але вже на першому курсі майбутні вчителі добирають для виразного читання поезії з цик­лів: “В дитячому крузі”, “Мелодії”, “Кримські відгуки”. Зауважимо, що студенти також виконують при вивчен­ні теми “Технічні показники мовлення” ряд вправ з підручника Н.Д.Бабич, де текстовою основою є твори Лесі Українки: “Стояла я і слухала весну” (фразовий наголос), “В катакомбах” (тональна пауза), “Гей, шаленая піс­не! І в кого вдалась ти така непокірна!” (звертання на початку фрази). Виконуються і партитури наведених тек­стів.

З огляду на проблему використання міжпредметних зв’язків, цикл “Сім струн” (1890 р.) становить особли­вий інтерес для студентів, які здобувають додаткову спеціальність “Музика”. На занятті з техніки мовлення лунають мелодії, дібрані до кожного виконуваного вірша:гімн, урочисті, веселі, колискові пісні, - які є музич­ним супроводом для читців. Органічним до загальної атмосфери заняття став його епіграф: “Почуття музики було в неї таке могутнє, що часто вона сідала за рояль і імпровізувала музику до своїх віршів. Музична обдаро­ваність і дала їй можливість створити таку справжню музичну ораторію, як “Лісова пісня”, а також сім віршів – “Сім струн” від “до” до “сі” – своєрідну музично-словесну сюїту” (Є.Кротевич). Своєрідною методичною зна­хідкою, яка завжди має позитивні результати, є проведення на занятті конкурсу на кращу ілюстрацію до творів поетеси, обраних студентами для виразного читання. Особливо гарно виконуються студентами пейзажі. Ко­льори, використані художниками, відповідають барвам Лесиної пейзажної лірики . Зачитуємо вислови літера­турних критиків: “Хто хоч раз прочитав цю річ, де так чудово поєднуються барви і звуки, той ніколи вже не забуде її, бо перед очима стоятиме ніжна акварель весни, а срібні струмочки переливаються в словах:“Талого снігу платочки сивенькії...”(А.Костенко. Леся Українка. 1971),”Характерною особливістю пейзажної лірики Лесі Українки є майже повсюдне застосування нею в описах природи барви червоного і образу вогню, полум’я (особливо напередодні революції 1905 р.)” (А.Каспрук. Леся Українка.1963р.).

Звертання до творчості геніальної поетеси на заняттях, де формується культура і техніка мовлення майбут­ніх учителів початкових класів, надзвичайно актуальне - ми збагачуємо не тільки мовлення, а й духовний світ молоді. Про це свідчать твори-роздуми над глибинами Лесиного слова, написані студентами на одному з уза­гальнюючих до курсу “Основи культури і техніки мовлення” занять за темами: “Путь на Голгофу велична тоді, коли тямить людина, нащо й куди вона йде”, “Ніхто не має більшої любові, як той, що душу покладе за друзів”, “Стояла я і слухала весну, Весна мені багато говорила”, “Фантазіє! Ти, сило чарівна, що збудувала світ в поро­жньому просторі”, “Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив”, “Ой чи так красно в якій краї­ні, як тут, на нашій рідній Волині?”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Леся Українка. Вибране. Поезії. Поеми. Драматичні твори. – К.: Дніпро, 1974.– 630 с.

2. Гуць М.В., Россошинська Н.Л. Леся Українка: Життя і творчість у док., фот., іл.. Альбом. – К.: Рад. школа, 1979.– 280 с.

3. Програма педагогічних інститутів. Основи культури і техніки мовлення для студентів спеціальності 2121 “Педагогіка і методика початкового навчання”. – К.: 1988.– 16 с.

4. Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. – Львів.: Світ, 1990.– 232 с.

5. Станіславський М.Д., Рубінштейн Л.А. Театр Житомира. – К.: Мистецтво, 1972. – 152 с.

6. Валентин Грабовський. Лесин заповіт. – Житомир.: Полісся, 1997. – 132 с.

Климова К.Я. Майбутні вчителі початкових класів у роздумах над глибинами Лесиного слова

7. Войтко В. Личностно-ролевая форма построения учебно-воспитательного процесса в вузе // Проблемы

высшей школы. – К.: Высшая школа, 1987. – Вып. 63. – С.18-208.

8. Красильникова Е. О некоторых особенностях устной речи // Язык и личность. – М.: Наука, 1989. – С.174-179.

9. Поповський А. Майстри сцени про культуру мови // Культура слова. – К.: Наук. думка, 1990.– С.10-11.