ЄВРОПЕЙСЬКІСТЬ КОЦЮБИНСЬКОГО

Всі публікації стосовно письменника: МИХАЙЛО КОЦЮБИНСЬКИЙ

Племінниця письменника Михайлина Коцюбинська в одному з інтерв'ю сказала, що виростала „з відчуттям всеприсутності” автора „Сміху” і „В дорозі”. У передмові до вибраного Михайла Коцюбинського „Хвала життю!” (1991) вона слушно відзначає, що літературознавці 20-х років Сергій Єфремов, Павло Филипович, Сергій Козуб, Андрій Музичка, Микола Зеров, Агапій Шамрай, на відміну від дослідників пізнішого часу, розглядали творчість видатного письменника на широкому й природному тлі європейської культури. Такий погляд допомагав читачеві відчути європейськість Коцюбинського, проза якого органічно пов'язана з художніми пошуками Еміля Золя, Арне Гарборга, Генріка Ібсена, Моріса Метерлінка, Кнута Гамсуна, Юхана Стрінд-берга.

Проза Коцюбинського початку XX ст. (і тут впадають в око чи не всі новели, особливо такі шедеври, як „Цвіт яблуні”, „На камені”, „Сміх”, „Він іде”, „В дорозі”, „Intermezzo”, повісті „Fata morgana”, „Тіні забутих предків”) позначена новизною тематики, глибинним психологізмом, майстерністю словесного живопису, музичністю звучання. Натреноване читацьке око без особливих зусиль помітить, що Коцюбинський на другому етапі творчості зовсім не схожий на себе — прозаїка 80—90-х років XIX ст.

Спочатку письменник перебував у полоні традиційної народницької тематики, етнографічно-побутового письма, тепер же характерним для його прози є заглиблення у внутрішній світ людини, вміння побачити приховану сутність життєвих ситуацій. Одне слово, наявне суто художнє осмислення різних сторін дійсності, пульсування зовні невидимого підтексту, який завжди визначає сутність діяльності особистості.

Реалізм Коцюбинського, як і взагалі неореалізм європейських прозаїків XX ст., органічно поєднується з прийомами новоромантичної й експресіоністичної поетики. Такий органічний сплав художніх підходів до показу життя визначив неповторність стилю Коцюбинського — митця глибоконаціонального і водночас близького до визначних представників європейських літератур новітньої доби. Його творчість, продовживши кращі традиції українського письменства XIX ст., водночас засвоїла здобутки європейського модернізму, що було потужним проривом національної словесності у світ європейської культури.

ПЕТРО ХРОПКО

1997 р.