Всі публікації щодо:
Літературознавство

Українська національна ідеологія у творчості Василя Капніста

О. Казанжи,

аспірант

Миколаїв

Наша вітчизняна історія є однією з найтрагічніших за розміром культурно-ідеологічних втрат, спричинених соціально-політичною ситуацією, яка склалася в Україні понад три століття тому і тривала до 90-х років минулого століття. Сьогодні у процесі становлення нової незалежної держави чільне місце належить відродженню національних духовних надбань, найважливішим з яких є література. Перед сучасним літературознавством постає проблема ліквідації так званих „білих плям” в українському літературному процесі, найбільше яких залишилось в епоху Просвітництва, коли українство переживало культурно-ідеологічну кризу, зумовлену імперською політикою Росії кінця XVIII — початку XIX століття. Авторитарна русифікаторська політика імперії, скасування Запорозької Січі, зросійщення української шляхти призвели до того, що Україна втратила цілий соціальний шар, що є носієм політичних поглядів, культури й освіти. До того ж гостро постало мовне питання, яке визначило мову творчості більшості представників національної інтелігенції, котрі не залишились байдужими до проблем поневоленої батьківщини і вирішували їх на сторінках своїх творів російською. На нашу думку, цих російськомовних авторів варто включити до національного літературного процесу, який від цього тільки набуде цілісності й повновартості.

Серед українських письменників, які писали російською, проте жили і творили в Україні і для України варю назвати О. Лобисевича, Г. Полетику, К. Пузину, П. Завадовського, М. Гнедича. Особливе місце серед них посідає В.Капніст, відомий поет, драматург, перекладач, літературознавець, активний громадсько-політичний діяч і патріот, який здійснив вагомий внесок у розвиток української національної культури та історії. Саме вище зазначеними чинниками й обумовлюється актуальність нашої розвідки, мета якої полягає у відтворенні національної ідеології творчості В. Капніста, історико-політичних умов та особливостей його громадсько-політичної діяльності.

Період життя і творчості поета пов'язаний із складною політичною ситуацією, яка склалася на території Російської імперії кінця XVIII — початку XIX століття. Жорстка система правління Катерини II і її наступників, ліквідація козацької вольності, закріпачення селян, успіхи українців у російсько-турецькій війні, Вітчизняна війна 1812 року не могли не вплинути на українську інтелігенцію [2,14,18]. В Україні наприкінці XVIII століття було багато дворян, які жили інтенсивним інтелектуальним життям і яких не задовольняли існуючі порядки і несправедливість, що панували в Росії. Серед них провідне місце належить В.Капністу. Погляд на цю визначну постать дуже неоднозначний. Більшість літературознавців, переважно російських, вважають його російським автором через російськомовні твори і російське оточення, хоча і не заперечують його українського походження (Д. Бабкін, Т. Громова, Г. Єрмакова-Бітнер, Б. Коплан, О. Мацай,) [1,4,,6,11,13]. Окремі учені, наприклад, С. Єфремов, називали В.Капніста зрадником, таким, як Рубан і Каганович [7]. Такі дослідники діяльності письменника, як О. Оглоблин, П. Голубенко, акцентують увагу на проукраїнській орієнтації його творчості [2,15]. Ми поділяємо цю думку, адже, як зазначає український історик Д. Дорошенко у полеміці з Н. Трубецьким, „не треба все звужувати до поняття про мову: українська література — це не тільки все те, що писалося народною українською мовою, яка поступово перетворилася в літературну мову; російська мова в першій половині XIX ще більшою мірою, ніж мова українська, служили знаряддям для поширення ідей українського сепаратизму... Всі ті українці, яких кн. Н. Трубецькой міг би віднести до числа російських учених — ніби на противагу українській культурі — лише на тій підставі, що вони писали свої праці російською мовою, — це ж продукти творчості українського генія, українського духу, і ми не думаємо від них відмовлятися, як не відмовлялися і вони самі від своєї української національності” [2; 140]. Саме таким відданим сином своєї батьківщини був В. Капніст, якого вже сьогодні окремі національні енциклопедичні видання, зокрема „Довідник з історії України (А — Я)” 2002 року, відносять до українських письменників [5;284].

Василь Васильович Капніст народився 23 лютого 1758 року у селі Обухівці Миргородського повіту Полтавської губернії. Його дід, Петро Христофорович Капніст (Капніссі), уроженець грецького острова Занта, боровся проти турецького іга і змушений був у 1711 році покинути Грецію. Його новою батьківщиною стала Україна. Батько поета, Василь Петрович Капніст, відважний воїн, сотник Слобідського полку, потім полковник Миргородського полку і бригадир, відзначився у низці битв, брав участь у 1737 році у боротьбі за Очаків на чолі козацького загону. За військові заслуги Василю Петровичу Капністу Єлизавета Петрівна подарувала багаті землі на Україні, у тому числі й Обухівку. В. П. Капніст був високоосвіченою культурною людиною, що прагла дати гідну освіту своїм п'ятьом дітям, троє з яких від другої дружини Софії Андріївни Дуніної-Борковської. За півроку до народження шостого сина Василя він був мобілізований на війну з Пруссією, а 19 серпня 1757 року геройські загинув у битві біля села Гросс-Егерсдорф [6].

С. А. Дуніна-Борковська серйозно ставилася до навчання і виховання дітей у національних традиціях. Як пригадує донька поета С. Скалон: „употребила все средства, чтобы дать хорошее образование четырем сыновьям своим: Николаю, Петру, Андрею и Василию, поместя их в лучший того времени петербургский пансион. Сама часто ездила к ним, и по желанию Елизаветы Петровны, была представлена ко двору в своем национальном богатом малороссийском костюме...” [17;462—463]. З січня 1771 року Василь Капніст навчається у Петербурзі, де проходить і військову службу. Тут він знайомиться зі М. Львовим, що мав значний вплив на літературний і загальнокультурний розвиток майбутнього поета, і Г. Державіним, який став у подальшому його найкращим другом і вже робив перші спроби у поетичній творчості. Таким чином петербурзький період ужитті поета мав неабияке значення для розвитку його творчої діяльності, яка розпочалася у літературному гуртку, членами якого, крім нього самого, були Г. Державін, І. Хемницер, І. Дмитрієв, О. Храповицький, І. Богданович, теж українець за походженням. Як зауважує О. Оглоблин, це був хоч і невеличкий, але найвпливовіший осередок поступової російської літератури і громадської думки того часу [15;57].

У липні 1775 року В.Капніст розлучається з військовою службою, до якої не відчував особливої прихильності, і повністю віддається літературній творчості. Його перша ода вийшла друком у 1775 році французькою мовою з приводу перемоги над Туреччиною і підписання Кучук-Кайнарджийського мирного договору. Але справжній успіх В. Капністу-поету принесла „Сатира І”, надрукована в „Санктпетербургском Вестнике”, що викликала гнів на автора за звернення до особистостей [15;57].

В.Капніст підтримував зв'язки з багатьма представниками тогочасної інтелігенції. Як зауважує О. Оглоблин, він був близький до масонських кіл Петербурга, представників столичного „вищого світу”, а саме, 0. Безбородька, гр. О. Воронцова, кн. 0. Вяземського, Л, Наришкінатощо [15;59]. Але, незважаючи на приналежність до дворянського суспільства, поет ніколи не забував про своє коріння і залишався справжнім українським патріотом, для якого не були чужими біль і страждання поневоленої Батьківщини. 1783 року ним була написана „Ода на рабство”, яка стала реакцією на указ Катерини II про закріпачення селян на Лівобережній Україні. Тяжким болем пройнята строфа, в якій поет споглядає свою поневолену „любезную отчизну”:

Куда ни обращу зеницу,

Омытую потоком слез,

Везде, как скорбную вдовицу,

Я зрю мою отчизну днесь:

Исчезли сельские утехи,

Игрива резвость, пляски, смехи,

Веселых песен глас утих;

Златые нивы сиротеют,

Поля, леса, луга пустеют;

Как туча, скорбь легла на них [9;88].

Не виникає жодного сумніву, що тема й ідея оди значно ширші, ніж її трактують російські літературознавці, зокрема Д. Бабкін, Г. Єрмакова-Бітнер, Б. Коплан [1,6,11]. У поетичному творі В. Капніста хвилює доля не тільки українських кріпаків, а й доля усієї України. Про це свідчать наступні рядки:

Везде, где кущи, села, грады

Хранил от бед свободы щит,

Там тверды зиждет власть ограды

И вольность узами теснит [9;88].

„Ода на рабство” — це справжній протест українського патріота проти уярмлення „драгой отчизны”. Поезія продовжує вільнолюбні мотиви творчості українських письменників, зокрема перегукується з віршем Г. Сковороди „De Libertate”. Вплив цього мандрівного філософа і поета на творчість В. Капніста — незаперечний факт. Дружні стосунки з найкращим учнем мислителя В. Томарою, його шанувальником А. Прокоповичем-Антонським та другом М. Ковалинським вилилися у поезіях „Чижик”, „Богатство убогого”, віршованих циклах „Встречные мысли”, „Случайные мысли” [9].

Зближення віршів „Чижик” В. Капніста й „Ой ты, птичко желтобоко” Г. Сковороди вже увійшло у тра-дицію, яку не ігнорував жоден з дослідників творчості першого. Українцю як представнику високодуховної нації чуже прагнення до матеріальних благ, характерна певна покірність істинного християнина, глибока релігійність. Він не буде, як чижик, кружляти перед „ястребом гладным”, шукаючи багатства. Ця думка так відображена в поезії:

Так зачем и мне крушиться,

Что вельможей не рожден?

Тот пусть ищет век томиться,

Кто тщеславием вскружен.

Я же низменной стезею

От мирских сует уйду.

Труд деля с драгой семьею,

Счастье в бедности найду [9; 132].

Ця ж проблема порушена і в поезії „Багатство убогого”, в якій відчутні впливи сковородинівської „філософії серця”, за якою справжній українець живе за законами й покликами серця, тому, як зазначає І. Мірчук, саме любов, що грає провідну роль у його духовному житті, є істинним багатством [3]:

Купцы в моря глубоки.

За златом пусть плывут;

Цари пусть крови токи

За шаг границы льют;

Но я, не алча кровью

Купить вселенной всей,

Твоей одной любовью

Богаче всех царей [9; 150].

Отже, В. Капніста справедливо можна вважати справжнім послідовником філософської концепції Г. Сковороди, яка позначилася не тільки на вище перелічених поезіях, а й на багатьох інших проукраїнських творах поета і драматурга.

1787 року В. Капніст як київський губерніальний маршал шляхетства супроводжував Катерину II, що здійснила подорож до Малоросії і Криму, до Кременчука, де починалося Катеринославське намісництво. У цей час він мав нагоду зустрічатися з різними російськими політичними діячами, навіть опозиційного напрямку, а також з представниками польських магнатів, з якими його об'єднувало негативне ставлення до Російської імперії. Потім готує проект створення незалежного від імперії козацького війська, що був відхилений імператрицею. Так були зроблені перші кроки визвольної місії В. Капніста до Пруссії, яка викликала глибокий інтерес і суперечки серед багатьох істориків (П. Голубенко, С Єфремов, Г. Закке, І. Огієнко, О. Оглоблин тощо).

В.Капніст важко переживав невдачу, крах своїх політичних планів. До кінця царювання Катерини II він перебував у відставці і жив безвиїзно в Обухівці, листуючись зі своїми друзями. 1796 року в Петербурзі вийшла друком збірка творів поета. Тоді ж В. Капніст виявив себе як драматург — була написана його перша комедія „Ябеда”, що мала важливе громадсько-політичне значення, оскільки тут у гостро сатиричній формі зображена тогочасна українська дійсність, зокрема продажність і вседозволеність судочинства як виразника тотально-нівелюючої сили колоніальної імперської політики Росії в Україні. Комедія посіла достойне місце серед сатиричних творів класицистичної доби [9].

Перебуваючи на важливих громадських постах, В. Капніст продовжує займатися літературною діяльністю. 1811 року побачила світ трагедія „Антігона”, що прозвучала закликом до боротьби нашого народу за власну волю проти жахливих утисків царського режиму. Сюжет трагедії відтворює проблему влади царя. У ній звучать важливі для В. Капніста думки, що зловживання судочинства здійснюється під прикриттям закону. Письменник своїм твором звертає увагу реципієнта на те, що закон, коли ним користується цар-деспот, стає страшною зброєю, зверненою проти цього ж таки народу та конкретної особистості [1,9]. У трагедії визначаються основні принципи влади, яких дотримувалася і Російська імперія, утверджуючи свою гегемонію на поневоленій українській землі. їх виголошення драматург вкладає в уста управителя Фів Креона:

Ты не узнал еще в твой краткий юный век,

Что слаб монарх, коль он на троне — человек,

Что диадема вопль природы заглушает

И, как над чернью, нас над нею возвышает

[9;456].

И стражей будет мне вернейшею — боязнь.

Народы, как богам, так раболепны страху

[9;456].

Варто звернути увагу на те, що вся п'єса просякнута „ідеєю народу”, його силою і нескореністю в боротьбі з імперською тиранією. У трагедія „Антігона” відтворена палітра справжніх українських характерів, показана тяжка, але героїчна доля великої нації.

1812 року розпочалася визвольна війна Росії з Наполеоном. Разом з народом на захист Батьківщини піднялися патріотично налаштовані письменники. В. Капніст, глибоко занепокоєний подальшою долею своєї вітчизни, цілком віддався громадській діяльності, приділивши багато уваги організації народного ополчення. До того ж він сам вступив до діючої армії, але стан здоров'я змусив письменника повернутися до Обухівки. Патріотичне ставлення В. Капніста до Вітчизняної війни 1812 року вилилося у поему „Видения плачущего над Москвою россиянина” [9], наскрізно просякнуту глибокими патріотичними почуттями, захопленням героїзмом і стійкістю народу у боротьбі за Батьківщину. У творі поет показав, що причиною бід і страждань народних мас є не тільки зовнішні вороги, але й правлячі кола — шляхта, чиновництво, духовенство, їхня розбещеність і байдужість. Події 1812 року стали причиною написання „Оды на всерадостное известие о покорений Парижа”, „Подражания 90 псалму” і нарису „Перечень письма из Москвы”, де змальована картина відбудови Москви, спаленої та зруйнованої французами [12].

Ще однією з найцікавіших праць цього періоду стає переклад В. Капніста тогочасною російською літературною мовою „Слова о полку Ігоревім”, у якому поет звернувся до славного національного героїчного минулого. Переклад, сповнений захоплення вітчизняною історією, просякнутий високими патріотичними почуттями. У ґрунтовному науковому коментарі В.Капніст виявив глибоке знання історії княжої України, її географії, топографії, а особливо рідної мови та фольклору. Надзвичайно важливими є його численні пояснення так званих „темних місць” „Слова” за допомогою живої української мови — метода, що дала такі плідні наслідки в подальших студіях М. Максимовича, О. Огоновського, О. Потебні, І. Франка цієї славної пам'ятки староукраїнської літератури і стала спробою доведення її українського походження. [10,15:107].

Останні роки життя поета і драматурга пройшли в Обухівці. Своїй маленькій батьківщині, часточці тої великої прекрасної України В. Капніст присвятив найзворушливіші і найщиріші рядки. Поезія „Обуховка” справедливо вважається одним з найкращих творів поета. Це не просто опис улюблених картин природи, це справжня казка, у якій оживають такі рідні В. Капністу образи:

Приютный дом мой под соломой,

По мне, — ни низок, ни высок;

Для дружбы есть в нем уголок;

А к двери, знатным не знакомой,

Забыла лень прибить замок [9; 250].

Поет зачарований величчю „обширного многосенного леса”, гостинністю „береста мшистого”, піснею Пселу. А скільки ніжного замилування красою рідної української природи звучить у наступних рядках:

Я вижу скромную равнину

С оградой пурпурных кустов:

Там Флора, нежна мать лугов,

Рассыпала свою корзину,

Душистых полную цветов.

Там дале, в области Помоны,

Плоды деревья тяготят;

За ними Вакхов вертоград,

Где, сока нектарного полны,

Янтарны гроздия блестят [9;252-253].

Саме тут, під звуки „стремительного водопада” у затишку ліска-теремка В. Капніст знаходить істинний спокій і благодать [9].

Поет, як і раніше, подовжував опікуватися долею своєї Батьківщини. Бурхливі історичні події кінця XVIII — початку XIX століття не могли не вплинути на становлення груп прогресивної української інтелігенції, яка була тісно пов'язана з російською. Революційні настрої панували серед прогресивної дворянської молоді, які виразилися через утворення декабристських організацій, що мали на меті боротьбу за звільнення народу від кріпацького ярма. Осторонь не залишилася і родина Капністів. Троє синів поета так чи інакше були причетні до декабристського руху. Олексій і Семен Капністи були членами Союзу Благоденствія, Іван був знайомий з П. Пестелем, часто бесідував з ним і мав авторитет серед декабристів. Сам В. Капніст приятелював з І. М. Муравйовим-Апостолом, батьком декабристів, що були членами Південного товариства. Таким чином, Обухівка стала своєрідним центром вільнодумства, в якому велися гарячі дискусії із найгостріших і актуальних суспільно-політичних питань часу — про встановлення свободи, рівності й знищення кріпацтва. В. Капніста часто відвідували М.Бестужев-Рюмін, М. І. Лорер, П. І. Пестель, М. С Поджио, М. С Лунін, С І. Муравйов-Апостол. Молодь знала його твори, в яких сатирично висміювалася дійсність та різко критикувався феодально-бюрократичний устрій Росії [4; 159].

Життєвий шлях В.Капніста обірвався 28 жовтня 1823 року у Хомутцях. Він помер від запалення легенів на руках керівника повстання Чернігівського полку Сергія Муравйова-Апостола [1]. Похований поет у своїй рідній Обухівці, а автоепітафія на його могилі увіковічила його справжнє призначення у цьому житті:

Капнист сей глыбою покрылся;

Друг Муз, друг родины он был;

Отраду в том лишь находил,

Что ей, как мог, служа, трудился,

И только здесь он опочил [9;254].

В. Капніст залишив по собі надзвичайно різноманітну й багату літературну спадщину, яку складають поетичні, драматичні, літературознавчі твори, епістолярій та значна кількість перекладів, які тісно пов'язані з громадсько-політичною діяльністю поета і стали відзеркаленням душі справжнього українського патріота. А поетична спадщина, створення проекту козацького війська, місія до Пруссії, участь у формуванні народного ополчення під час війни з Наполеоном, підтримка декабристського руху — усі ці факти визначають проукраїнську ідеологію творчості В. Капніста, що, безумовно, заслуговує на подальше ґрунтовне дослідження, результати якого будуть представлені у наших наступних розвідках.

Література

1. Бабкин Д. В. В. Капнист. Критико-биографический очерк. // В. В. Капнист. Собрание сочинений в двух томах. — М. —Л.: Издательство АН СССР, 1960. — Т. 1. — С. 12—65.

2. Глобенко М., Петров В., Чижевський Д. Українська література. / Мірчук І. Історія української культури. — Мюнхен, Львів, 1994.— 379с.

3. Голубенко П. Україна і Росія у світлі культурних взаємин. — К.: Дніпро, 1993. — 447С.

4. Громова Т. Н. Истоки декабризма и В.В.Капнист//Радуга. — 1972. — №10. — С. 157 — 162.

5. Довідник з історії України (А — Я): Посібник для серед. загальноосв. навч. закл. / За заг. ред. І. Підкови, Р.Шуста. — 2-ге вид., доопр. I доповн. — К.: Генеза, 2002. — С.284.

6. Ермакова-Битнер Г. В. В. Капнист. // В. В. Капнист. Избранные произведения. — Л.: Советский писатель, 1973. — С.5—46

7. Єфремов С. Історія українського письменства. — Мюнхен, 1957. - T.1. — 448с.

8. Из воспоминаний С. В. Капнист-Скалон о декабристах //Декабристы в воспоминаниях современников / Сост., общ. ред., вступ, ст. и коммент. В. А. Федорова. — М.: Издательство университета, 1988. — С.114—131.

Э.КапнистВ. В. Собрание сочинений в двух томах. — М. — Л. Издательство АН СССР, 1960. — T.1. — 772с.

10. Капнист В. В. Собрание сочинений в двух томах. — М.—Л. Издательство АН СССР, 1960. — Т.2. — 631с.

11. Коплан Б. В. В.Капнист. // Избранные произведения. — Л.: Советский писатель, 1941. — С.5—12.

12. Кузьменко А. Ю. В. В.Капніст і Вітчизняна війна 1812 року/ // Радянське літературознавство. — 1959. — №1. — С.77-83.

13. Мацай О. В. В. Капніст. — К.: Издательство Киевского университета, 1957.

14. Огієнко І. (Митрополит Іларіон). Українська культура / Упоряд., авт. передмови та коментарів М. С Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001. -342с.

15. Оглоблин О. Люди старої України. — Мюнхен: Дніпрова хвиля, 1959.— 328 с.

16. Орлов В. Н. Из литературных отношений С. И. Муравьева-Апостола//Декабристы-литераторы. — П. — М.: Издательство АН СССР, 1954-1956. — С.531 — 536.

17. Скалой С. В. Воспоминания // Русские мемуары. Избранные страницы. XVІІІ век/Сост, вступ, ст. и прим. И. И. Подольской: Биогр. Очерки В. В. Кунина и И. И.Подольской. — М.: Правда, 1988. — С.461 — 485.

18. Субтельний О. Україна: історія / Пер. з англ. Ю. I. Шевчука; Вст. ст. С В. Кульчицького. — К.: Либідь, 1991. — 512с.



На нашому каналі стартував марафон підготовки до ЗНО з української літератури. В рамках якого ми кожного дня будем викладати відео з новим твором. Підписуйтесь на наш канал та приєднуйтесь до марафону.