„Чорна рада” П. Куліша: роман як знакова система

Всі публікації стосовно письменника: Куліш Пантелеймон

А. Гурдуз,

аспірант

Миколаїв

Про свого роду епохальний для української літератури роман П. Куліша „Чорна рада” написано чимало й різноаспектно: від розвідок про його творчу історію (скажімо, Дж. С'єдіної [3]) до компаративних студій (передовсім, Р. Багрій [1]). Однак особливість структури твору, про яку йтиметься в цій статті, поки в дослідженнях не артикулювалася.

Текст роману містить окремі промовисті символічні деталі, які утворюють своєрідну знакову систему твору (в наявних розвідках зазвичай увага звертається на окремі з цих деталей, та не говориться про їх функціонально-символічну поєднаність, взаємообумовленість). Виявлення цієї знакової системи (яке ставимо собі за мету) відповідно дозволяє дещо по-новому прочитати твір, осягнути нові його грані, що, вочевидь, має принципове значення для інтерпретації роману (такого рівня художньої майстерності, до речі, не бачимо у Вальтера Скотта, тимчасом як звичайно акцентується певне учнівство в нього українського автора).

Фактично перед нами своєрідний роман-подорож. Розтерзаною великими й малими війнами країною їде паволоцький полковник Шрам — літня людина з багатим життєвим досвідом, саме ймення якої символічно концентрує в собі загальний стан тогочасної України, — „шрам”. Отже, у критичний для України час, руїну, козак і священик в одному обличчі, Шрам із сином вирушає в дорогу, усвідомлюючи свою місію — сприяти об'єднанню рідної землі. Шпори під його рясою нагадують шпори під рясою Айвенгопилігрима, коли читач уперше бачить героя Вальтера Скотта. Своєрідне ж поєднання в образі старого Шрама двох начал — військового й релігійного — перегукується з відомим давнім гаслом „хрестом і мечем”. Отже, герой Кулішевого твору має виконати таку собі рятувальну місію.

Перший ключовий момент роману — зупинка Шрама з сином на хуторі свого товариша Череваня. Прозора тут функціональність промовистого прізвища козака (як, до речі, й символіка назви хутора — Хмарище), яке свідчить про світогляд цієї людини, самий спосіб життя її: піклування переважно про свій сьогоднішній день і матеріальний добробут („А що нам, бгате, до Вкраїни? Хіба нам нічого їсти або пити, або ні в чому хороше походити? Слава тобі, Господи, буде з нас, поки нашого віку! Я, бувши б тобою (до Шрама. — А.Г.), сидів би лучче дома та їв би хліб-сіль з упокоєм, аніж мені битись на старість по далеких дорогах...” [2; 62]).

„Тяжко грошовитий да й веселий пан із козацтва” [там само; 38], Черевань не втручається в події високого соціального й політичного ґатунку, живе для себе й сім'ї; він — „Черевань”. Такий спосіб життя-існування був притаманний багатьом заможним українцям того часу (ба не тільки того); Шрама ж це дратує не лише через пасивність такої життєвої позиції Череваня, але й тому, що той — колишній вояка, бойовий товариш Шрама. (Важливо, що П.Куліш — один з небагатьох тогочасних митців, хто наважився більш-менш об'єктивно поглянути на козака, на цей символ України).

Друга зупинка Шрама — хутір шурина Череваня — ніжинського пана осаула Гвинтовки. Спостереження над текстом роману підтверджують, що головними рисами цього персонажа є агресивність і політична мінливість („Тепер на Вкраїні усе так перевернулось, переплуталось і перемішалось, що навпростець нікуди не проїдеш. Утремо ми запорожцям носа, як колись візьме наша, а тепер поки що треба гладити за шерстю” [там само; 110]), кар'єризм і підступність (пригадаймо хоча б його поводження з дружиною-„рабинею” чи „різнорангове” ставлення до гостей).

Чим небезпечний Гвинтовка? Вочевидь, туту пригоді стає дешифрування його прізвища: на відміну від „черева” (Черевань), гвинтовка — предмет, зброя, знаряддя вбивства. Соціальна небезпечність Гвинтовки полягає, передусім, утому, що він, „визначаючи”, з ким йому по дорозі, завжди обирає переможця, сильніший бік, а отже, не є щирим у висловленні своїх поглядів, легко піддається сторонньому впливу, шукаючи матеріальної вигоди. Іншими словами, хто (читай: яка політична сила) візьме до рук „гвинтовку” (тобто переманить персонажа на свій бік), той і керуватиме нею (читай: за ту силу Гвинтовка і вбиватиме).

Отже, в образі Гвинтовки втілено другу модель чи спосіб життя.

Третій варіант шкали життєвих цінностей репрезентує в романі козак Кирило Тур, чиє прізвище є не менш промовистим за попередні. Цей образ втілює неприкаяну, у певному розумінні „безвекторну” енергію, дещо анархічну („Усе йому дурниця: чи жити, чи вмерти — йому байдуже; що людям плач, те йому іграшка” [там само; 68]).

Нарешті, ще раз скажемо про людину, яка зустрічає (чи символічно збирає?) репрезентантів цих типів (моделей) життя. Шрам, який їде по країні, вкритій страшними шрамами руїни! Якщо ж додати, що географічно Україна нагадує форму серця, то картина стане ще яскравішою.

Перед нами, по суті, панорама України 1663 року, символом якої є сам полковник-священик Шрам. Три провідні й такі різні за характерами й переконаннями персонажі твору — Черевань, Гвинтовка й Кирило Тур (виділяємо саме їх, оскільки це, в першу чергу, авторські, неісторичні постаті в романі) — є збірними й домінантними образами в тогочасній національній дійсності. Врятувати-об'єднати країну у вирішальний для неї момент історії — місія старого полковника (нагадаймо, що, за текстом, Шрам підтримує претендента на гетьманську булаву Якима Сомка, який прагне об'єднати Правобережну і Лівобережну Україну). Актуальність і тексту роману, і артикульованої версії його аналізу, до слова, очевидна, як ніколи: ще не так давно сучасний українець опинився перед схожим життєвим вибором: живіт (пасивність), активна громадська позиція, агресія, хаос, компроміс тощо.

Вартим окремого зауваження здається й той факт, що власне події описаної „чорної” ради, на перший погляд, більше схожі на хаос, є не чим іншим, як добре спланованим і розіграним сценарієм „боку Івася Брюховецького”.

Також символічно, що фінал твору утримується парою молодих — Петром Шраменком і Лесею Череванівною, які кохають одне одного й за якими майбутнє; а також благородством січового лицаря Кирила Тура.

Розглядаючи роман П.Куліша „Чорна рада” в запропонованому ключі, виходимо на інтерпретацію твору як тонко й точно продуманої концептуальної символічної системи, яка повністю вписується в національну парадигму тієї доби. Як окремі елементи цієї художньої системи, так і бачення її в цілому можуть бути конкретизовані з додаванням певного історичного й культурного коментарю, що, у свою чергу, є цікавим і продуктивним, оскільки розкриває глибинні пласти тексту й порушує проблеми психології творчості П.Куліша як цілком оригінального митця.

Література

1. Багрій Р. Шлях сера Вальтера Скотта на Україну: („Тарас Бульба” М.Гоголя і „Чорна рада” П. Куліша в світі історичної романістики В.Скотта): Літ.-крит. нарис: Пер. з англ. — К., 1993.— 296 с.

2. Куліш И.О. Чорна рада // Куліш П.О. Твори: В 2 т. Т.1. — К.: Наукова думка, 1994. — С.38—173.

3. С'єдіна Дж. „Чорна рада” Пантелеймона Куліша. Українська та російська версії: відмінності й подібності // Слово і Час. — 2004. — № 7. — С.3—12.