Підготовча робота як особливий структурний елемент організації семінарів у школі

О. Загарук,

вчитель української мови та літератури

Івано-Франківська обл.

Семінари — це надзвичайно об'ємні за змістом заняття, які потребують від старшокласників опрацювання різної літератури, складання конспектів, продумування відповідей на заздалегідь учителем сформульовані пункти плану семінарського заняття, добору старшокласниками матеріалу для аргументації і висловлення власної позиції і т.д. Зрозуміло, що підготуватися до семінару неможливо за лічені години. Як правило, добрі наслідки і позитивний результат дають ті семінари, які проводяться не дуже часто: раз на чверть або семестр, тобто не більше двох-трьох разів на рік. Відповідно, кожен вчитель, складаючи календарне планування своєї роботи з української літератури, зможе передбачити заздалегідь, на яку тему потрібно провести семінарське заняття. Учитель зможе вибрати потрібний вид роботи для певного класу, винести на розгляд семінару питання з окремої теми або проблеми, об'єднані спільною темою на основі творів одного чи кількох письменників.

Особливим структурним компонентом семінарських занять методисти вважають підготовчу роботу вчителя і учнів, під час якої він допомагає і керує самостійною пізнавальною діяльністю старшокласників, спрямовує хід їхніх думок у чітке і конкретне русло розкриття теми. Підготовча робота починається задовго до дня проведення семінару і сприяє глибокому, ґрунтовному висвітленню теми.

Спершу вчитель формулює тему і план семінарського заняття. Якщо основний компонент підготовчої роботи вибраний і зроблений вдало, то це вже є запорукою успішного проведення семінару. У зв'язку з Цим існують певні показники відбору тематики для даної форми організації навчального процесу. Не варто обирати дрібні, вузькі теми, які не мають особливого значення для розвитку мислення старшокласників, їхньої пізнавальної самостійності і систематизації знань. Учням слід пропонувати такі теми, які на сучасному етапі розвитку отримали багато цікавих нових наукових тлумачень, стосовно яких між літературознавцями проводяться дискусії; теми, в яких простежується неоднозначність думок. Скажімо, дуже багато публікується праць стосовно правди про Другу світову війну, про місце України у цій боротьбі, чи про голодомор 1933—34 років. Такі матеріали варто використати, якщо темою семінару в 11 класі обирається кіноповість О. Довженка „Україна в огні” або роман Василя Барки „Жовтий князь”. Показник новизни дуже важливий у виборі тематики, адже „нове в науці викликає зацікавлення в учнів, стимулює пізнавальну активність під час підготовки і проведення семінарів” [5, с.47].

Обрана для семінарського заняття тема повинна бути доступна для вивчення в шкільному курсі літератури і пов'язана зі шкільним підручником, таким чином поглиблюючи викладений в ньому матеріал. Крім того, важливо навчити учнів практично застосовувати отримані теоретичні знання. Тобто вибір теми залежить і від її зв'язку з практикою.

Звичайно, тематика семінару повинна передбачати і певне розумове навантаження. Учні, висвітлюючи її, зобов'язані застосувати не тільки нагромаджений раніше досвід і знання, послуговуватися не тільки суб'єктивними враженнями, а й використовувати додаткові літературознавчі факти. Тобто обрана тема спонукає старшокласників до ґрунтовних роздумів, сприяє розвитку мислення і розумових здібностей.

І, нарешті, обираючи тему для заняття, варто враховувати інтелектуальний рівень і можливості учнів, а також педагогічну майстерність самого вчителя. Власне, від нього буде залежати і правильне, доцільне формулювання тематики, і складність питань та їх кількість, а також методика проведення самого семінару. Тільки враховуючи всі наведені показники відбору тем для семінарських занять, можна говорити на перспективу про їх успішність і відповідність дидактичним цілям.

Вчитель формулює план семінару. Зміст винесених на семінар питань має логічно підвести старшокласників до розкриття основної проблеми заняття, а тому вони повинні бути проблемного, евристичного, дослідницького характеру. Такі запитання — це не звичайне відтворення інформації підручника. Власне, сама форма питання повинна скеровувати учнів, в якому напрямку їм будувати свою доповідь, свій власний реферат чи повідомлення. Крім того, формулювання повинно бути гранично чітким, щоб уникнути повторів на уроці під час обговорення теми.

Для семінару не слід відводити велику кількість питань. По-перше, й так передбачається поглиблене обговорення, а надмір запитань „знизить пізнавальну цінність самостійної роботи учнів, оскільки розгляд багатьох питань неминуче приведе до поверхневого вивчення і повторення навчального матеріалу” [5, с.48]. По-друге, серед багатьох питань старшокласникам важко буде виділити основні. Це, у свою чергу, може спричинитися до того, що основний акцент, поставлений на розкриття певної теми, може зміститися, здеформуватися й не дати очікуваних результатів, внаслідок чого основної мети не буде досягнено, а знання учнів виявляться розпорошеними.

Важливо також пам'ятати те, що питання для семінару повинні формулюватися таким чином, щоб всі старшокласники мали практичну можливість прочитати хоч мінімум літератури на кожне з них. Крім того, повинні бути такі запитання, за якими вчитель має закріпити одного чи двох доповідачів. Саме вони детально і ґрунтовно будуть досліджувати обрану проблему. Доповідачі шукають всю необхідну рекомендовану літературу, читають її, складають конспекти, виписують потрібні цитати, систематизують її, виділяють основне. Потім учні оформлюють свої дослідження у погодженій з учителем формі, роблять відповідні висновки і узагальнення.

Такий варіант підготовки до семінарського заняття є найкращим, адже враховано заздалегідь, що висвітлена доповідачем проблема буде обговорюватися цілим класом, а новою інформацією будуть володіти всі. Це відбудеться тому, що процес обговорення не розрахований на просте запам'ятовування, а на розвиток мислення, оскільки учні оперуватимуть почутими на уроці фактами, намагатимуться задокументувати свої міркування.

Потрібно передбачити, у якій формі буде проходити семінар. Одні проблеми можна вирішити методом доповідей чи рефератів; інші — методом коротких повідомлень. Деякі питання варто обговорити у формі розгорнутої бесіди. Можливий і такий варіант, коли клас ділиться на групи, кожна з яких матиме своє окреме завдання: підготувати разом вказані аспекти поставленої проблеми. Звичайно, що найкращим буде семінар, на якому будуть використані всі ці форми роботи, адже старшокласники матимуть змогу переключатися з одного виду роботи на інший, що забезпечить їх більшу розумову активність. Для прикладу, якщо питання семінару має дискусійний чи проблемний характер, то для його обговорення можна запропонувати таке. Спочатку виступає доповідач з невеликим повідомленням про наукові основи цього питання, а потім весь клас залучається до бесіди, в якій заслуховується думка кожного, звичайно, з урахуванням нової сказаної інформації.

Складаючи план семінарського заняття, вчитель повинен:

а) враховувати, що винесені питання мають сприяти розкриттю теми семінару;

б) продумати таку форму постановки запитань, щоб підштовхнути старшокласників до самостійного мислення і активного спілкування;

в) передбачити форму обговорення проблем: доповідь, реферат, повідомлення, бесіда, групова робота;

г) перевірити наявність літератури, необхідної для висвітлення кожного питання.

Готуючись до семінарського заняття, старшокласники самостійно працюють з різними першоджерелами, їх, звичайно, рекомендує вчитель. Треба розрізняти мінімум, з яким повинні ознайомитися всі учні, щоб бути активними і вміло включатися в хід бесіди чи дискусії на семінарі, й окремі списки літератури для доповідачів. У другому випадку — це вкрай необхідна література, опрацювання якої дозволить старшокласникові самостійно скласти доповідь, реферат чи повідомлення, порівняно з іншими однокласниками глибше, конкретніше, з урахуванням всіх можливих аспектів повести мову про певне явище.

Перед тим, як рекомендувати учням список літератури для семінарського заняття, відповідно до плану вчитель його складає сам. На кожне питання, яке планує розглянути детальніше, добираються кілька книг, а також здійснюється підбір літератури загалом з усієї теми заняття. Звичайно, що вибір і опрацювання додаткових джерел не обмежується шкільною бібліотекою. Потрібна ще допомога й місцевої. Також варто запропонувати старшокласникам самостійно підшукати частину необхідної літератури для семінару.

Усю допоміжну літературу можна поділити на два види: це статті і підручники. Надруковані розвідки у журналах і газетах є більш доступними для старшокласників, бо вони невеликі і в основному зрозумілі. Тематика їх різна: етнографічна, в яких маємо дослідження про національні особливості нашого та інших народів; історико-політична — про умови життя, лідерів нашого народу в різні часи; літературознавча — опис різних термінів, літературних стилів, жанрів тощо; біографічна і мемуарна, в яких розкривається один чи кілька аспектів із життя якогось письменника, спогади сучасників, друзів, листування, щоденникові записи тощо. Випуск журнальних номерів часто буває тематичним, і це стається здебільшого перед ювілеєм до дня народження митця. Тоді цілі номери журналів присвячені окремим дослідженням життєвого і творчого шляху Т Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, Ольги Кобилянської або інших світочів українського красного письменства. Особливо цікавими і актуальними є статті, які пояснюють так звані „білі” плями в нашій історії, літературі, мистецтві тощо.

Набагато важче з рекомендованими книгами. Річ у тім, що маємо насамперед суто наукові об'ємні праці, а зібраний у них матеріал не завжди надається для підготовки до семінару. Тому, складаючи список літератури для цілої теми чи окремого питання, вчитель повинен сам ознайомитися з книгою і з'ясувати, чи потрібно учням читати її всю, чи лише окремий розділ. Однак варто пам'ятати, що видана про якогось письменника монографія або посібник, який представляє певний ракурс проблеми, теж проструктуровані, отже, поділені на тематичні розділи. А тому залежно від плану заняття можна рекомендувати лише окремі розділи для висвітлення певного питання. Це буде своєрідним гарантом того, що старшокласник не буде повторювати у своєму виступі свого однокласника.

Крім цього, під час добору літератури вчитель має зважати на вікові особливості учнів: те, що під силу одинадцятикласникові, не завжди в змозі зробити дев'ятикласник. Не всі журнальні статті і книги вдається належно осмислити і навіть просто опрацювати старшокласникам, адже не все їм зрозуміло. Щоб підготуватися до семінару, учням приходиться користуватися кількома джерелами, зіставляти різні думки й оформляти все в єдине ціле. А тому трапляється так, що „учні відчувають себе безсилими, коли потрібно порівняти декілька робіт і особливо, коли погляди авторів статей розходяться, коли треба зіставити точки зору і визначити свою. Не вміючи цього робити, більшість учнів вдається до текстуальних тез і конспектів та під час написання рефератів і доповідей переписує цілі сторінки із книг чи статей” [З, с.59]. Щоб не спровокувати таку ситуацію, треба пам'ятати, що учні — це тільки учні, в яких ще недостатньо розвинене критичне мислення, але вже є належне творче сприйняття матеріалу, вони мають бажання самостійно працювати, однак така похвальна ініціатива — це ще не той рівень навиків, коли людина може працювати з будь-якою науковою літературою. Згідно з Павлом Блонським, учень цього періоду „ще достатньо не володіє уміннями науково-дослідної роботи” [1, с.503]. Але все це тільки вказує на те, що навчати учнів працювати самостійно з додатковою літературою потрібно з середніх класів. Власне, тоді треба виробляти навики і вміння виділяти основне з-поміж другорядного і об'ємного, формувати власні міркування з доказовою базою. У старших класах, особливо під час семінарських занять, така робота має носити вже, на думку Ольги Вайнерта Віри Мазуренко, завершальний характер.

Таким чином, рекомендація додаткових джерел праці є ще одним структурним компонентом підготовчої роботи семінарів. Переходячи до нього, вчитель повинен зважати на:

— вік учнів;

— індивідуальні особливості (чи всі учні і якою мірою вміють самостійно працювати з додатковою літературою);

— об'ємність джерела повідомлення;

— стиль написання;

— кількість книг;

— доступність літератури, тобто її наявність у бібліотеці.

Заключним етапом підготовчої роботи до проведення семінарських занять є консультації, в процесі яких відбувається інтенсивна співпраця вчителя і учня. Про тему й план семінару прийнято повідомляти учням приблизно за місяць до початку його проведення. Весь підготовчий „період пропонується для практичної реалізації самостійного пошуку старшокласників і спільних консультацій з питань, „де шукати потрібний матеріал, як його відбирати та систематизувати, як готувати план доповіді, які можна використати ілюстрації, як буде виголошуватися доповідь тощо” [2, с.92]. Таких консультацій повинно бути кілька. Першу з них пропонуємо провести з цілим класом для розподілу завдання. Оскільки після оголошення про проведення майбутнього семінару вчитель вивішує в класі план заняття і список рекомендованої літератури, то учні мають змогу ознайомитися з ним і обрати те, що їх цікавитиме найбільше.

Власне, під час першої консультації вчитель цікавиться, чи переписані план і література в зошити, стежить за тим, щоб підготовка до заняття не відкладалася на останній момент. Тому він заздалегідь ще раз чи й кілька разів детально пояснює тему семінару старшокласникам, уточнює, що і як саме потрібно розкрити. Далі йде обговорення плану заняття. Розподіл питань здійснюється за бажанням учнів. Учитель виокремлює ті проблемні питання, які слід з'ясувати найбільш повно і глибоко. Найчастіше — це питання, які в ході обговорення семінару допомагають прояснити ситуацію, збагнути головне, розставити всі крапки над „і”. Тому обираються доповідачі, яким дається окремий список додаткової літератури з обраних ними питань. Завданням доповідачів є представити свою проблему у всіх можливих її ракурсах. Обираються й так звані опоненти, які на пізніших консультаціях будуть знайомитися з виступами доповідачів і підготують рецензії на їхні виступи. По-друге, вказується, де планується проведення бесіди чи дискусії, участь в яких братимуть всі учні класу. Всі інші учні працюють над тими питаннями плану, на які не передбачено доповідачів і опонентів. Ці старшокласники мають бути готовими до підтримання розмови чи висловлення власної позиції у ході семінару.

Все це — завдання, на яких вчитель наголошує під час першої консультації для кожної підгрупи учнів. Крім цього, доповідачі й опоненти працюють над своїми виступами, а інші старшокласники повинні пам'ятати, що на кожну прочитану книгу чи статтю їм треба скласти бібліографію, анотацію або розгорнутий чи тезисний конспект, залежно від об'єму друкованого джерела і потрібної для висвітлення питання інформації. Це підлягає перевірці та корекції вчителя на кожній наступній консультації.

На зустрічі вчителя та учнів для співпраці пропонуємо запрошувати окремо кожну підгрупу старшокласників, а також працювати з учнями індивідуально. По-перше, для кожної підгрупи учнів потрібна різна кількість часу на підготовку. По-друге, повинно бути відповідне дозування самостійної роботи для кожного учасника семінару зокрема. Враховуючи індивідуальні особливості розвитку учнів, учитель або поступово збільшує навантаження, або тільки перевіряє і коригує зроблене. Одні старшокласники можуть працювати самостійно, без допомоги. З іншими треба попрацювати, порадити, дати поштовх до дії, підказати хід роботи. Все це враховуємо для того, щоб правильно розподілити кількість і тривалість індивідуальних та групових консультацій.

До підгрупи доповідачів входять найсильніші учні класу. Це пов'язано з тим, що робота над доповіддю чи рефератом велика за обсягом і копітка. Слабовстигаючому старшокласникові не під силу ознайомитися з додатковою науково-популярною літературою, проаналізувати прочитане, виокремити головне і оформити це у виступ з відповідними висновками і узагальненнями. Крім того, доповідач має сформувати ще й власний погляд на проблему, образ, колізію, наслідки вчиненого персонажами художнього тексту. Роботу з такою підгрупою учнів з високим рівнем знань вчитель планує таким чином:

1. Крім підготовленого вчителем списку літератури на кожне запитання, доповідачі намагаються самі відшукати щось нове в бібліотеці.

2. Складають бібліографії і тезисного конспекту прочитаного, виділення потрібних цитат.

3. Складають детальний план доповіді чи реферату.

4. Пишуть виступи.

Звичайно, що на кожному етапі роботи з доповідачами вчитель вносить свої корективи, перевіряє зроблене, дає свої поради.

Підгрупа опонентів опрацьовує ту ж літературу, що й доповідачі. Оскільки опонент, згідно з визначенням „Українського педагогічного словника”, — це особа, „яка заперечує чи спростовує думки доповідача.., супротивник у диспуті, дискусії” [4, с.239], то на окремій консультації опонентам варто запропонувати таке. Кожен опонент має знати, кому опонує, розуміти його проблемне питання. Опонент знайомиться з тією ж літературою, що й доповідач, а також, в міру можливості, використовує ще й самостійно знайдені джерела, складає звичайний або тезисний конспект свого виступу. Проте старшокласник-опонент не просто виписує основне з книжки чи статті, а вибирає цитати, думки яких є дискусійними, неординарними, з якими можна, при нагоді, посперечатися. До кожної виписаної цитати чи кількох цитат рекомендуємо учням зразу ж коротко записувати міркування й ті висновки, які викликали думки науковців у цього старшокласника. Це допоможе опонентові на семінарі швидко зорієнтуватися і поставити доповідачеві влучне запитання, заперечити або спростувати висловлену ним думку, а натомість навести свою разом з відповідними доказами. Крім цього, завдання опонента — написати рецензію-відгук на виступ доповідача. Тому для складання такої оцінки опонент знайомиться з доповіддю або рефератом свого однокласника за кілька днів до семінару. Він повинен звернути увагу на науковість, повноту висвітлення, послідовність, доказову базу, доцільність і правильність висновків; у своїй рецензії повинен вказати на позитивні сторони й недоліки виступу доповідача, дати об'єктивну критику висунутим гіпотезам, аргументувати свої міркування.

На кожній консультації вчитель, звичайно, перевіряє роботи учнів-опонентів. Вказує на недоліки, надає допомогу, скеровує їхні думки у правильне русло. Річ у тім, що юнацький вік — це вік максималізму, а тому дітям цього віку часто важко об'єктивно поглянути на деякі речі. Для прикладу наведемо таке: при вивченні роману Івана Багряного „Сад Гетсиманський” чи інших подібних тематично творів, які розкривають проблему репресій, старшокласники часто зневажливо ставляться до тих героїв, які підписували протоколи з фальшивими звинуваченнями проти себе самих або доносили на своїх друзів, співробітників. У такому разі вчителеві обов'язково варто внести певні корективи, пояснити, що робилися такі речі не з власного бажання, не за власною ініціативою, не з користолюбства, атому, що їх змусили, зламали фізично і духовно. Не кожен може витримати пресинг слідчого психологічно і, тим більше, витерпіти фізично такі катування, які застосовували енкаведисти. Щоб правильно розкрити своє питання перед іншими учнями, доповідач чи опонент повинні врахувати політичне становище країни того часу, психологію окремої людини певного історичного часу, людини окремо взятого соціального стану. Без цього об'єктивне висвітлення неможливе, і вчитель повинен на цьому наголосити. Це основні зауваги стосовно співпраці вчителя й опонента.

Всі інші питання залишаються для решти класу, „статистів”. З цими учнями (масовкою) вчитель теж працює на окремих консультаціях. Основною ознакою тут стаєте, що працюють вони над тим мінімумом літератури, який запропонував учитель на першій консультації. В такій групі учитель передбачливо має залишати кількох активних учнів класу, бо, в іншому випадку, розмова на семінарі обмежиться лише виступами доповідачів і опонентів, а всі інші просто мовчатимуть, відіграючи роль „пасивних статистів”. Підгрупу „активних статистів” також слід якнайактивніше залучати до обговорення на заняттях, однак це будуть тільки доповнення, а кістяк семінару становитимуть добре підготовлені до роботи групи „доповідачів” та „опонентів”.

Написання доповіді — найбільш складний вид самостійної роботи, який вимагає „продуманого підходу до теми, чіткої структурної побудови, вміння використовувати літературні джерела, а також знання, отримані раніше” [5, с.55]. Перші доповіді потрібно доручати найздібнішим учням, оскільки рівень самостійності у них на вищому, порівняно з однокласниками, рівні. Вони здатні самі знайти, прочитати, виділити чи виписати основне, оформити все це у виступ. Крім цього, такі учні легко можуть розрахувати час на виконання відповідного завдання. Учням з середніми здібностями теж варто пропонувати підготовку доповідей, але при цьому слід пам'ятати, що їх рівень самостійності обмежений. Це обумовлюється двома причинами. По-перше, у них немає достатніх знань, умінь і навичок роботи з додатковими джерелами. По-друге, здебільшого відсутній інтерес до питань, винесених на семінар, чи до предмета української літератури загалом. Найслабшим інтелектуально учням для перших семінарів взагалі не варто пропонувати підготовку доповідей. Спочатку вони повинні навчитися працювати з літературою, на практиці переконатися, що навіть найздібніші їхні однокласники можуть висловлювати хибні думки, а тому й їм нема чого боятися або соромитися, якщо виступлять, а їхня думка виявиться неправильною або твердження — незабаром повністю розвінчаним іншими. Таким старшокласникам можна доручати підготовку тільки короткого повідомлення.

Для написання доповіді дослідники рекомендують такий порядок роботи:

„— прочитання матеріалу;

— складання простого плану на кожне питання;

— виписування необхідних даних;

— складання загального складного плану;

— складання тез доповіді за схемою; пункт плану — теза;

— розгортання тез за схемою: пункт плану — теза — виписка з доказом — приклад;

— складання доповідей;

— підбір ілюстраційного матеріалу, складання схем, діаграм і т.д.” [5, с.56].

Зазвичай після виступу з доповіддю виникають запитання в опонентів та однокласників-„статистів”. Порядок відповідей уточнюється на початку проведення семінарів. Доповідач може відповідати відразу або після виступу опонента. Таким чином, ці всі перераховані особливості складання доповіді повинні братися до належної уваги учнем-доповідачем.

На деякі питання семінарського заняття готуються тільки повідомлення. У них, як правило, висвітлюються невеликі питання. Старшокласники, які готують повідомлення, повинні пам'ятати насамперед про конкретність такої підтеми, знати, що нічого зайвого не можна зачіпати, щоб не порушити логічної послідовності викладу. Це потрібно для того, щоб інформація на семінарі зайвий раз не повторювалася. Саме тому учні, готуючи виступ, повинні враховувати чітке формулювання питання.

Для семінару старшокласники готують також і реферати. Це така форма роботи, яка вміщує або короткий виклад змісту книги чи статті, або повідомлення про висновки практичної діяльності, яка мала елементи досліду. Реферати першого типу пишуться за схемою: „план книжки — основний зміст (у вигляді анотації) кожного розділу, глави, параграфа, потім — план наступної книги (статті) і аналогічно — анотації до її розділів або план (основні питання, для яких добирається матеріал) і до кожного пункту короткий виклад того, про що йдеться в першому, другому, третьому і т. д. джерелі [5, с.57]”. Як вважають дослідники, реферати такого типу не потребують такою мірою, як повідомлення чи доповідь, доказів, пояснень, а тому їх можна доручати слабовстигаючим учням.

Щодо реферату другого типу, то це вже висновок невеличкого наукового дослідження. Тому він передбачає висвітлення проблеми, мети дослідження, самостійно зроблені висновки. Власне, такі реферати варто давати старшокласникам для висвітлення якогось важливого проблемного питання. На доповіді, повідомлення і реферати пишуться рецензії. Це завдання учня-опонента. Саме на їх основі часто розгортаються непередбачені у плані дискусії.

Проводячи консультації, вчитель повинен мати вже складений список учнів класу, в якому він відмічатиме результати, еволюцію індивідуальної роботи своїх підопічних. Кожен з них, готуючись до семінару, виконує якусь самостійну роботу. її посильність залежить від здібностей, інтелекту, розумового розвитку кожного старшокласника. Крім цього, при виставленні оцінок до уваги береться активність, зосередженість і робота як на підготовчому етапі, так і на самому семінарі.

Ми назвали всі основні структурні компоненти підготовчої роботи, які є обов'язковими і входять у так званий перший етап проведення семінарського заняття. Від її сумлінного проведення залежить успіх семінару, а її недооцінка може спричинити невдале обговорення на занятті або й взагалі відбити в учнів інтерес до семінарської форми уроку.

Література

1. Блонський П. П. Избранные педагогические произведения. — М., Изд-во АПН РСФСР, 1959. — 696с.

2. Бугайко Т. Ф., Бугайко Ф. Ф. Навчання і виховання засобами літератури. — К.: Радянська школа, 1973. — 176с.

3. Вайнер О., Мазуренко В. Семинары и конференции по обществоведению в средней школе — М.: Просвещение, 1966. — 116с.

4. Гончаренко С. Український педагогічний словник. — К.:Либідь, 1997.— 376с.

5. Усова А., Завьялов В. Учебные конференции и семинары по физике в средней школе. — М.: Просвещение, 1975.-111с.