Новозаповітні мотиви в українській поезії XX століття

Я. Хомич,

вчитель української мови та літератури Українського колежу ім. В. О. Сухомлинського

Київ

У непростий час, коли зруйнована стара комуністична ідеологія, а національна ідея поки що остаточно не сформована, коли українці розгубилися у потоці інформації, яку пропонують ЗМІ, коли демократія усвідомлюється деякими громадянами як вседозволеність, постала нагальна потреба повернутися до вічних людських цінностей. Україна — православна країна, тому відродження духовності слід починати з виховання молоді на засадах християнської моралі. Це не означає, що навчання має бути релігійним, але саме Біблія дає нам приклади поведінки, які є загальнолюдськими, на яких будується етична система більшості країн.

Студіювання Нового Заповіту — одне з найвдячніших і найцікавіших занять. Сучасна інтелігентна людина уже не уявляє себе без обізнаності з античною та східною найдавнішою літературою. Неповною буде освіта і без знання Книги Книг — Біблії. Програма „Українська література. 5-11 класи” для середньої загальноосвітньої школи, підготовлена Інститутом педагогіки АПН України (докт. пед. наук Н. Й. Волощиною і канд. пед. наук О. М. Бандурою), передбачає вивчення Біблії у 9 класі.

Але після опрацювання програмового матеріалу я вирішила дослідити з учнями, як тема розп'яття Христа переосмислювалась поетами XX століття; навчити дев'ятикласників розкривати смисл біблійних символів, що, крім усвідомлення одвічних християнських цінностей, допомогло б глибшому розумінню історії України XX століття через сприйняття її очима митців того часу. Так було розроблено урок позакласного читання „Ново-заповітні мотиви в українській поезії XX століття”.

Відеоепіграф:

„Я вірю, що немає нікого прекраснішого, глибшого і досконалішого за Ісуса. Я переконаний, що не лише немає, але й не може бути нікого подібного йому. Навіть ті люди, що відкидають і критикують християнство, все одно в глибині душі наслідують християнський ідеал, бо ні холодний разум, ані жагуче серце не в змозі сотворити вищий ідеал людських чеснот, аніж заповіданий нам Христом.

Моя віра в Христа не є дитячою. Моя осанна народилася в очисному полум'ї сумніву” (Ф. М. Достоєвський).

Учень на тлі музики Моцарта ( „Реквієм „ D-moll) читає Євангеліє від Луки (Путь на Голгофу. Розп'яття Ісуса. Ісусова смерть.)

Для посилення емоційного враження переглядається уривок з фільму Мела Гібсона „Страсті Христові”(оплакування Марією Ісуса), після чого проводиться бесіда з учнями:

• Які якості для наслідування показав нам, людям, Ісус Христос в останні хвилини життя? (Вміння пробачати, покірність долі, любов до людей, вірність переконанням, упевненість у немарності своєї смерті, любов до Бога.)

• Чому Ісус жалів не себе, а людей? (Ісус любив ближніх, як самого себе, співчував людям, які ще не були готові сприймати його думки, чим самі себе обкрадали і прирікали на духовну смерть.)

• Чи всі співчували Ісусові? (Людям була незрозуміла висока місія Христа, тому Його повчання викликали страх, а у декого заздрість через любов простолюду до Нього і велику популярність серед народу. Учні Спасителя боялися, що їх викриють і також покарають, тому не виказували відкрито свого співчуття і болю. Але все ж таки частина людей відкрито оплакувала Сина Божого.)

• Навіщо прибили напис над хрестом: „Це — цар юдейський”? (Це була насмішка катів і застереження іншим, щоб не сміли називати себе царями і підривати владу імператора. З іншого боку, цей напис став пророкуванням, бо після воскресіння Ісус дійсно став володарем людських душ не лише в Іудеї, але й у світі.)

• Смерть на хресті вважалася ганебною — так страчували злочинців. Що змусило одного із злочинців співчувати Спасителю? (Ісус не проклинав катів, а пробачив їм. Він і перед смертю був вірним тим ідеалам, які проповідував. Розбійник зрозумів, що це не проста людина і покарання занадто жорстоке і несправедливе, адже злочинець був винний, а Ісус не мав тяжких гріхів за собою.)

• Чому Ісус пообіцяв одному із злочинців Царство Боже? Чи мала право на прощення людина, яка розкаялася? (Якщо людина щиро усвідомлює свою провину, вона на шляху переродження, тому сама стає найсуворішим суддею для себе. Пробачати треба навіть найжорстокіших злочинців, якщо їхнє каяття щире. Ісус учив умінню пробачати і цим полегшувати життя і собі, і тому, кого пробачаєш. Ненависть знищує людину — любов відроджує.)

• Чому Бог не врятував Сина? (Ісусові судилася така доля ще до народження. Він мав повністю виконати все, заповідане Йому. Показати нам приклад ідеальної людини, вірної своїм високим переконанням і в час страждань, і перед загрозою смерті. Ісус мав своєю смертю спокутувати гріхи усього людства.)

Міцно увійшли у наше мовлення афоризми з Євангелія, які учні можуть пояснити на наступному етапі уроку.

„Не відають, що творять” — бути прощеним через те, що не усвідомив трагізму всього, що сталося.

„Нести свій хрест” — бути готовим до тяжкої долі, не нарікати на власні страждання, муки, мати силу знести найтяжчі випробування.

„Терновий вінець” — символ великих страждань.

„Іти на Голгофу” — страждати, іти на якусь важку або безнадійну справу.

Кожен сприймає Ісуса й історію розп'яття по-своєму. У кожного своя дорога до Бога. У всі віки ця тема хвилювала людство і не залишала байдужими митців. Особливо яскраво спалахує тема Голгофи у мистецтві в часи тяжких випробувань для суспільства. Учням демонструються твори відомих художників та скульпторів на новозаповітні теми ( П'єро делла Франческа „Хрещення Христа”, Тінторетто „Розп'яття”, Пуссен „Зняття з хреста”, Тіціан „Оплакування Христа”, „ Покладення у домовину”, Джотто „Оплакування Христа”, Мікеланджело „Оплакування Христа”, Рембрандт „Зняття з хреста”, Караваджо „Покладення у домовину” тощо). Також учителю варто підготувати літературну виставку (Біблія, або Книги Святого Письма Старого й Нового Заповіту/ Переклад І. Огієнка. — Видання Українського біблійного товариства, 1993; Біблія для дітей. — К.: Веселка, 1992, Нюстрем Э. Библейский словарь. — К.: Библейская лига, 1996; Антонич Б.-І. Поезії. — К.: Рад. письменник, 1989; Драч І. Храм сонця. Поезії. — К.: Рад. письменник, 1990; Жиленко I. Чайна церемонія. — К. :Рад. письменник, 1990; Загул Д. Поезії. — К.: Рад. письменник, 1990; Зеров М. Твори. — К.: Дніпро, 1990.— Т.2; Клен Ю. Вибране. — К.: Дніпро, 1991; Костенко Л. Вибране. — К.: Дніпро, 1989; Маланюк Є. Поезії. — Львів: Фенікс Лтд., 1992; Осьмачка Т. Поезії. — Рад. письменник, 1991; Павличко Д. Любов і ненависть. Вибране. — К.: Основи, 1994; Плужник Є. Поезії. — К.: Рад. письменник, 1988; Стус В. Твори: В 6 т. — Львів: Просвіта, 1997; Тичина П. Сонячні кларнети. Поезії. — К.: Дніпро, 1990; Філянський М. Поезії. — К.: Рад. письменник, 1988 тощо).

Далі перед класом виступають групи істориків, біографів, читців з підготовленими вдома повідомленнями про те, як мотиви Нового Заповіту знайшли своє втілення у мистецтві слова XX століття в Україні.

Перед учнями таблиця, яку слід заповнити впродовж уроку під час аналізу поезій. До неї внесено назви творів, а також три питання:

• Що означають у поезії біблійні символи?

• Які нові символи часу вносить автор?

• Яка головна думка поезії, настрій?

Після виступу кожної групи доповідачів — аналіз за питаннями таблиці. Завдання: показати, що в різні часи письменники переосмислювали Новий Заповіт по-своєму, знаходили в ньому співзвуччя з сучасністю і через біблійні образи намагалися донести до читачів думки про наболіле, розкривали очі на суспільні негаразди, підносили національну самосвідомість українців, шукали розради і шляхи подолання кризи у країні.

Перша група

Повідомлення історика

УКРАЇНА 1917-1920 РОКІВ

Лютнева революція 1917 року відкрила нову сторінку в історії України. Розпочався складний, суперечливий, але дуже важливий етап у її суспільно-політичному й духовному розвитку.

У радянській Україні XX ст. було позначене жахливими проявами варварства: зруйновані храми, знищені фрески й мозаїки, спалені книги, ікони, понівечені витвори золотарства, скульптури, але найстрашніше — фізично знищені тисячі людей, причетних до релігійного культу. Після 1917 року церковні обряди і чудеса було оголошено шарлатанством, зловмисним одурманюванням народу. Участь у житті церкви майже відкрито переслідувалась. Відкрите сповідування християнської віри в радянській Україні вимагало героїзму, а часто мучеництва. Священик міг говорити про Бога лише в церкві, поза церквою йому було заборонено це робити.

Ідеологія комуністичного віровчення була побудована на атеїстичних теоріях Маркса, які твердили, що людина не створена за образом Божим, що Бог — це міф, складений людиною, і цей міф, даючи людині ілюзію щастя, відволікає її від реальної боротьби за побудову земного раю — комуністичного суспільства.

Повідомлення біографа

Тодось Осьмачка (1895-1962)

Народився 16 травня 1895 року в селянській родині у селі Куцівка на Київщині. Перший його твір — поема „Думи солдата” (1916), спрямований проти російського царату і тодішньої війни, до нас не дійшов, знищений царською поліцією. За написання й розповсюдження цього твору серед вояків автор потрапив під військово-польовий суд, і від неминучого розстрілу його врятувала революція 1917 року. Вийшовши на волю, бере активну участь у національно-державному відродженні України, вчителює й багато пише. З 1930 року зазнав від більшовицьких володарів систематичного переслідування, кількаразового арешту, допитів, будинку божевільних (Кирилівка), втечі на село й повного забуття й мовчання. Року 1943 полишає батьківщину й вирушає на Захід. Тут багато пише й видає свої твори.

Залишив по собі чималу літературну спадщину.

Читці декламують вірш Т. Осьмачки „Хто”.

ХТО

На персах землі —

гора;

у важке небо зоряне з сонцем

впира чолом.

Од п'ят гори до зір небесних —

криваві тумани.

На горі в туманах —

хрест.

Простяг рамена

од краю світа до краю,

од сходу на захід.

У світ упала тінь хреста

з півночі на південь.

На хресті — людина.

На степи,

на води

звисає глава.

.. З душі землі встають крики,

тьмою птахів летять на хрест.

Голосінням там сповняє небо.

По дереву муки

із ран людини —

стікає кров.

Ріками рине

з горя по стегнах,

по ребрах землі

в моря криваві —

вщерть.

З печер і нор,

з хащів, лісів

вовки пішли.

По чреву світа

ватаги ходять ситі,

п'яні,

п'ють кров.

Розп'яв хтось правду на Голгофі

знов!

Звір бенкетує!.. Болить душа.. 1921 р.

Аналізуючи поезію Т. Осьмачки „Хто”, учні знайшли у ній біблійні символи.

Людина на хресті — та, яка не приймає нову політику, устрій. її ідеали і моральні засади намагаються знівелювати, а натомість прищеплюється культура варварства, що робить існування неможливим. Сама українська земля оживає (третя строфа), її опис стає подібним до опису страченого Ісуса.

Хрест — страждання Батьківщини, сплюндрованої „ситими, п'яними ватагами”. Як кати хотіли стратити Христа за його переконання, так само знищуються в Україні люди, що не погоджуються з новою ідеологією. Україна несе свій тяжкий хрест і не має сили для опору.

Голгофа — „розп'ята правда”, тобто правда для поета — той світ, що руйнується на його очах „п'яними” ватагами, носіями безкультур'я. Вся Україна стала Голгофою, на якій розпинається людина, що має свою індивідуальність, моральні цінності.

Образ часу для учнів розкривається у словах-символах: кров, крики, тьма птахів, вовки, ситі, п'яні ватаги, звір бенкетує.

В Україні 20-х років іде громадянська війна, що руйнує звичний устрій. Ллється кров, життя людини нічого не варте. Більшовицькі ідеали позбавлені духовності. Хижі звірі, що виходять з хащів, пророкують смерть для всього живого. Настало панування звіра. Апокаліптична картина завершується виповненим мукою голосом ліричного героя, яким є сам автор („Душа болить!”).

Друга група Повідомлення історика

УКРАЇНА 1950 - 1970-Х РОКІВ

Смерть Сталіна 5 березня 1953 р. внесла істотні зміни у суспільно-політичне становище країни.

У 1953—1964 pp. „першою людиною” в країні був Микита Хрущов. Після його доповіді на XX з'їзді КПРС у 1956 р. була проведена широкомасштабна амністія політв'язнів, подолані найжахливіші прояви тоталітаризму. Незважаючи на помітне пом'якшення суспільної атмосфери, система продовжувала триматися на жорстких засадах адміністративно-командної економіки, ідеологічного контролю й політичної несвободи. Короткочасна хрущовська „відлига” змінилася новими ідеологічними погромами інтелігенції. Почалися фізичні розправи з письменниками і політичні арешти. Все більше політизувалось мистецтво. Художників привчали думати ідеологічними категоріями, що негативно впливало на їхню творчість.

Повідомлення біографа

ДМИТРО ПАВЛИЧКО (народився 28 вересня 1929 р.)

Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 р. в селі Стопчатові Яблунівського району на Івано-Франківщині в селянській родині.

Дмитро Павличко — великий трудівник, продовжувач багатогранних традицій Івана Франка. Незважаючи на несприятливі часи, він працював, видавав книжки — одних тільки поезій набралося на кілька томів, а ще ж три збірки статей і досліджень з різних питань літературного й суспільного життя, твори для дітей, кіносценарії, переклади. І постійна громадська діяльність: участь у захисті рідного слова, природи, у заходах щодо увічнення пам'яті жертв сталінського терору — в усьому, що сприяє торжеству добра й справедливості. Бо найбільша його радість — „бачити щасливими тих, кому не допомагає доля”.

Виступ читців

ГОЛГОФА

Це страшно, як людину розпинають,

Не йнявши віри їй, що Бог вона;

Плювками прибивають до хреста

Невинну душу, генієм пройняту.

А ще страшніше, як знімають ката

З охрестя справедливої ганьби,

Навколішки стоять навкруг мерця

І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.

Одна Голгофа споконвік була:

Розбійник і творець висіли поруч,

І в темряві не розрізняли їх.

Та ми повинні бачити при світлі, Де вбитий бог, а де всесвітній хам, Що перед смертю розпинав народи.

1969

Робота з таблицею.

У поезії Д. Павличка „Голгофа” учні знаходять біблійні образи людини-Бога, хреста, Голгофи, через які автор подає нам свої роздуми щодо долі геніїв, гнаних, зневажених, засуджених, страчених. Автор запитує, чи тільки володарі винні у переслідуваннях митців. Найгірше, на його думку, що самі люди байдужі до несправедливості, а подекуди й самі беруть активну участь у гоніннях сміливців, що повстають заради загального добра проти існуючого ладу.

Крім біблійних, у поезії з'являються символи часу: плювки, кат, всесвітній хам. 1960-ті — час дисидентського руху, час боротьби за права і свободу особистості. Авторові прикро, що борці не знаходять підтримки у народу, який досі не може позбутися рабського страху за своє життя, хоча сталінська система відійшла у небуття („Навколішки стоять навкруг мерця І ждуть в мольбах, що він от-от воскресне.”). Страшно, коли іменем мертвого „ката” чиняться нові злочини, коли знову чорне видається за біле. Головна думка твору звучить в останніх рядках — заклику відрізняти правду від неправди, світло від темряви. Павличко хоче, щоб люди почули геніїв — поетів, письменників, які намагаються показати справжній стан справ у країні, відродити ідеали духовності.

Третя група Повідомлення історика

УКРАЇНА 1985-1991 РОКІВ

Криза радянського суспільства спонукала керівні партійні кола до проведення реформ. Проте реформи розроблялися і впроваджувалися повільно і суперечливо.

Зміна соціально^політичного курсу на теренах колишнього СРСР отримала назву перебудови, що скінчилася розвалом соцтабору.

Але не перебудова збудила в душах громадян відчуття надприродного втручання в хід історії. Криза 1986 року — час жахливої Чорнобильської трагедії. Чорнобильська катастрофа, що почала асоціюватися зі словами св. Івана Богослова про зірку Полин, сколихнула і розбудила, змусила вийти із летаргічного сну мільйони одурених ідеологічно, обкрадених матеріально, опромінених смертоносною радіацією людей.

Політична ситуація в Україні змінювалася повільно. Лише зі зміною лідера республіки дещо пожвавилося суспільно-політичне життя. Важливим фактором, який дедалі більше починав впливати на стан справ, було формування в республіці опозиційних структур. Головну роль у протистоянні партійно-державному апарату відігравав Народний Рух України.

Важливе значення мали й вибори до Верховної Ради республіки та місцевих рад. Уперше в парламенті пролунав голос опозиції, а у трьох західних областях — Львівській, Івано-Франківській і Тернопільській — її представники прийшли до влади. Водночас у республіці наростала соціальна напруга. Страйки шахтарів, голодування студентів, сутички з міліцією у Львові, демонстрації в Києві та інших містах — і все це відбувалося на тлі небажання і невміння з боку партійно-державного апарату розпочати реформи. Керівництво Компартії України займало найжорстокішу позицію щодо опозиційних сил, лунали заклики до силових методів боротьби.

Врешті-решт у серпні 1991 року консервативні сили перейшли в наступ. Путч провалився, і на цій хвилі 24 серпня був прийнятий Акт про незалежність України. Референдум 1 грудня 1991 року продемонстрував бажання народу України жити у незалежній, самостійній державі.

Повідомлення біографів

СВІТЛАНА ЙОВЕНКО (народилася 1945 р.)

Світлана Андріївна Йовенко народилася 20 вересня 1945 року в м. Києві.

1969 року з відзнакою закінчила філологічний факультет КДУ ім Т. Г Шевченка, працювала редактором у видавництві художньої літератури „Дніпро”.

Чорнобильська трагедія наповнила болем серце поетеси і вилилася у низку чудових поезій, в яких звучить тема вини кожного перед скаліченою або знищеною природою, тема християнського каяття. Ознаки духовного Апокаліпсису Світлана Йовенко вбачає в народженні на землі нових обездуховлених поколінь, що позбулися історичної пам'яті й уже втрачають елементарні поняття добропорядності.

Виступ читців

У Чорнобилі вишні цвітуть.

У Опачинах білиться хата...

Хто вертає на хресну путь —

не боїться вмирати.

Розпинаються „за народ”

біофлюгери усюдисущі:

збирачі відзнак, нагород —

плід мутацій таки невсипущий.

Златоустам не власних мук

біль — не доказ про справжність муки.

На трибунах прокряче крук,

а луна — кругова порука.

Провідміняно ж у стократ

тих, народом реченних в клятвах!

На розп'яття ж пішли за народ

і не ті, і не так багато...

Робота з таблицею.

Через біблійні символи розп'яття, хресної путі автор показує долю України після 1986 року. Образи квітучих вишень, хати, що білиться, виступають антитезою до усвідомлення неможливості жити так, як раніше, на землі, отруєній через недбальство людини радіацією. Поетеса порушує проблему екології душі „збирачів відзнак, нагород”, яким тільки на словах небайдужа подальша доля нації, понівеченої радіаційним випромінюванням. Україна стала на „хресну путь”, бо наслідки катастрофи незворотні. Поезія розбиває ілюзію щодо можливості існування здорового генофонду у країні, де складні екологічні проблеми порушуються лише у виступах демагогів різного рівня. Виразними є образи „біофлюгерів” і „крука на трибуні” — людей, що не мають власної думки, вони проголошують модні ідеї, але ці виступи залишаються пустим звуком, бо не йдуть від серця промовця, якому насправді байдужа доля народу. „Златоустам не власних мук” поетеса протиставляє тих небагатьох, що справді вболівають за людей і йдуть „на розп'яття”. Ідея, що нарешті треба починати служити своєму народові не лише на словах, стає провідною у поезії.

Вчителю слід підвести дітей до думки, що вони народилися в нові часи, коли Україна вже здобула свою незалежність. Майбутня доля країни залежить від них. їм далі писати історію. І якими будуть образи часу в поезії майбутнього, теж залежить від сучасної молоді.

Кожен з нас по-своєму відкриває для себе Біблію й історію Розп'яття зокрема. Які ж біблійні мотиви співзвучні сучасній молоді? Як підсумок уроку учням пропонується написати міні-твір довільної форми (прозової, віршованої) на тему: „Мої роздуми над Вічною Книгою”.

Ось деякі твори учнів, що народилися під впливом уроку.

Мої роздуми над Вічною Книгою

Біблія — книга буття, читаючи яку, ми вчимося жити серед людей. Всі знають, що Біблію писало не одне покоління, а цілих 60! Саме в цій Книзі Книг закладена багатовікова мудрість, відомості не лише про діяння Ісуса Христа — Сина Божого, а й про наше з вами майбутнє. Біблію визнають не лише християни, а й іудеї, інші релігії. Також, я думаю, Біблію замало лише прочитати, її необхідно „пропустити” через себе.

Отже, кожна людина має сама, своєю вірою прийти до Біблії. І коли кожен усвідомить значення цієї Книги для себе, буде дотримуватись основних біблійних законів, то, безперечно, світ зміниться на краще.

(Данік Галина, учениця 9 класу)

На мою думку, Біблія для кожної людини є чимось особливим, джерелом мудрості. Біблія — це промінь сонця, що освітлює нам дорогу, пробиваючи тенета життєвих труднощів. Святе Письмо допомагає людині пізнати себе, свою душу, ким вона є насправді, збагнути сенс свого життя. Адже ця Вічна Книга сповнена притч, що передають нам життєвий досвід минулих поколінь. Подорож сторінками Старого і Нового Заповітів виводить нас на дорогу праведності, очищує наші душі, допомагає стати гідними людьми.

(Іванченко Ганна, учениця 9 класу).

ХРЕСНА ПУТЬ

Сміється натовп дико, помряченно,

Несамовитість й голоси юрби

Лунають вбік, де сплетений із терну

Вінок лежить на Божій голові,

Де хрест несе засуджений невинно

І зраджений за кілька золотих

Нещасний син і продана людина,

Порадник, вчитель, мудрий провідник.

Хреста несе... Він жертвує собою!

А де подяка? Регіт навздогін.

Він має страх, та не боїться болю,

Бо за майбутнє він іде на згин.

(Баликіна Тетяна, учениця 9 класу)

А завершувала урок я власною поезію.

РОЗП'ЯТТЯ

Бог — Любов. Чому ж тоді ненависть

Все руйнує на своїм шляху?

Бог вмирав — і небеса здригались,

Бачачи відразу і пиху.

Блискавка пусті сліпила очі,

Рвався крик у матері з грудей:

— Поясни мені, о Світлий Отче,

Нащо смерть приймати за людей?

Крики, кров, розбурхана Голгофа...

Скільки болю й доброти в очах!

Проклинають йменням Саваофа,

Небо ж захлинається в сльозах.

Божевілля маячить в зіницях:

— Смерть йому, він сміє вчити нас!

Небо над хрестами в чорних птицях:

Нині свято смерті — їхній час.

І не знаю, сон це чи примара:

Пір'я чорне падає з імли...

Знов юрба вигукує: „Варравва!”

А Христа ми б знов розіп'яли.