Думки учителя-практика Проект програми для середньої загальноосвітньої школи з українською і російською мовами навчання

5-12 класи. Інститут педагогіки АПН України

Н. Стасюк,

учитель вищої категорії

Рівненської Української гімназії

Вивчення літератури в школі — це долучення дитини до світу прекрасного, введення у таїну мистецтва слова. А якщо мова йде про українську літературу, то це ще й прилучення до невичерпної національної скарбниці знань.

Для літератора (і молодого, і досвідченого) головним орієнтиром, путівником, звісно, є програма. На сьогодні школа пережила (і переживає) різного ґатунку програми, нововведення, рекомендації, активно використовує право вибору. Але отримане право вибирати з-поміж окремих літературних постатей, творів, навіть програм — це не лише вияв сучасної демократії в світі, а й труднощі у підготовці до уроку, проблема у вивченні окремих творів як складових загальної національної та світової культури. Тому щонайперша перевага аналізованого Проекту програми у введенні нових рубрик: „Літературні паралелі” та „Мистецькі аналогії”. Педагог якщо уже не зможе знайти і продемонструвати вказані картини образотворчого мистецтва, послухати музичні твори або подивитися фрагменти телевистав чи кіно, то принаймні розкаже про них учням, зорієнтує їх і сприятиме подальшому самовдосконаленню. Дуже добре, що у більшості випадків вказані прізвища режисерів кінофільмів, акторів, що виконують головні ролі, та дата зйомок. Але якщо вже введена рубрика „Мистецькі аналогії”, то чи не доречно було б відразу на міністерському рівні узгодити послідовність викладу матеріалу із програмами з музики та образотворчого мистецтва (тут навіть не мовиться про узгодженість із програмами зі світової літератури та історії). Це допомогло б учителю-словеснику якісно і системно вводити вихованців у таємничий світ мистецтва.

Коли йдеться про зміст програми, то й тут відчутні її суттєві переваги над іншими. Вивчення окремих літературних творів одних і тих же письменників розподілено по класах так, що учні відповідного віку вже справді морально готові й емоційно налаштовані до осмислення порушених у творі проблем. Наприклад, „Наталку Полтавку” І. Котляревського дев'ятикласники завжди сприймали захоплено, а от з „Енеїдою” частіше нудьгували. Певно, в 10-му класі у них вистачить терпіння і серйозності, аби сприйняти моралістичну основу поеми. І таких прикладів можна навести безліч. Цікавим і необхідним, я думаю, буде вивчення сучасної української літератури, що завжди знаходилася „на задвірках” програм.

Хотілося б і зауважити: чи не варто було б у переліку творів для вивчення напам'ять застосувати принцип варіативності, надати право вибору (і не лише учителю, а й насамперед учню)? Щиро віриться, що програма з літератури Інституту педагогіки АПН України знайде своє місце у загальноосвітній школі і сприятиме формуванню вдячних і професійних читачів, котрі відповідно формуватимуть наш національний високопрофесійний „ринок” літератури.