Іван Федорович Драч - Біографія
(Нар. 1936 p.)
Всі публікації стосовно письменника: Іван Драч
П'ять літ минало майбутньому поетові в перший рік Великої Вітчизняної війни, а з Перемоги радів на дев'ятому — народився Іван Федорович 17 жовтня 1936p. в с. Теліжинці на Київщині.
Після війни біографія І. Драча складалася в прискореному темпі: за десятиліття — до військової служби (1955 — 1958) — він здобув середню освіту, викладав російську мову та літературу в сільській семирічці, був на комсомольській роботі — інструктором райкому комсомолу. Після армії вчився в Київському університеті (завершував навчання заочно, бувши співробітником „Літературної газети”), закінчив Вищі кіносценарні курси в Москві (1964), працював у сценарному відділі Київської кіностудії ім. О. П. Довженка, редакції журналу „Вітчизна”, в Спілці письменників України.
Чимало списів ламалося навколо поеми „Ніж у сонці” (1961), якою молодий поет дебютував в „Літературній газеті” ще до виходу першої збірки — „Соняшник”.
Нечасто перші книжки молодих літераторів стають таким помітним явищем, як „Соняшник”. Ця збірочка, що містила сорок умовних балад, етюдів та інших віршованих або й не зовсім віршованих творів з примхливими образними асоціаціями, малозрозумілими для багатьох тодішніх читачів, і через двадцять років згадувалась як далеко не традиційна, задерикувата, гостросучасна.
Драча в усіх його книжках не сплутаєш ні з ким. Але він, разом з тим, ніби кожного разу починається заново, ніби йде за власним закликом, проголошеним у другій збірці — „Протуберанці серця” (1965): „Народжуйте себе”.
Поет „народжує себе” і в „Баладах буднів” (1967), і в збірці „До джерел” (1972) (хоч це в значній мірі підсумкова книга, вибране з попередніх видань), і в інших.
1972p. вийшла збірка І. Драча „До джерел”. До вибраних творів він додав чимало нового, завершив її перекладами з поетів республіканських радянських літератур та літератур зарубіжних. Тут з'явився вірш „Зелена брама”, який через десятиліття дасть назву книзі, що буде відзначена Державною премією СРСР.
Та й збірка „Корінь і крона”, яка вийшла у 1974 році, почалася вже тут, у роздумах над підсумком першого десятиліття в поезії. Ця книга, складена з двох розділів — „Подих доби” та „Подорожник”, вивірила поета на життєспроможність і в координатах сучасності, і в координатах історії. За неї в 1976p. І. Драч удостоєний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка.
У поета є наскрізна внутрішня тема, яка пронизує і з'єднує все творене ним, — оте горіння, палання в спразі людяності і краси, і змоги, що про нього вже сказано ще в першій серйозній роботі про творчість І. Драча — передмові Л. Новиченка до „Соняшника”. Звучить ця тема і в гостро драматичній тональності (назвемо, крім поем „Ніж у сонці” та „Смерть Шевченка”, драматичні поеми „Дума про Вчителя” й „Зоря і смерть Пабло Неруди”), і в мажорно-вибуховій, як у вірші „Небо моїх надій”, що відкриває і першу збірку, і цикл „Дихаю Леніним” у книзі „До джерел”, і збірку вибраного „Сонце і слово” (1978)
Чергова книжка російською мовою „Зеленые врата” (М., 1980) в 1983р. відзначена Державною премією СРСР. „Зелена брама” у вірші, який дав назву книзі, — це умовний образ входу в життя і виходу, початок і кінець.
Значного резонансу набули драматичні поеми І. Драча „Дума про Вчителя”, „Соловейко-Сольвейг” і „Зоря і смерть Пабло Неруди”, що з'явились спочатку в різних книжках, а потім видані збіркою („Драматичні поеми”, 1982).
І. Драч працює в багатьох напрямах. Він видає кіноповісті „Криниця для спраглих” та „Іду до тебе” (1970), можна додати до них і поему для кіно „Київський оберіг” та кіноповість „Київська фантазія на тему дикої троянди-шипшини” (обидва твори — в збірці „Київський оберіг”, 1983). Також І. Драч активно виступає в галузі літературно-мистецької критики.
Творчість І. Драча набула широкої популярності і в нашій країні, і в зарубіжжі. Його поезії відомі в перекладах на російську (кілька окремих видань), білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови, і кількість перекладних видань зростає.
Іван Драч
(нар. 1936)
Іван Федорович Драч — український поет, перекладач, кінодраматург, громадсько-політичний діяч. Народився 17 жовтня 1936р. в селі Теліжинці на Київщині. Закінчив середню школу в місті Тетіїв, працював учителем. В 1957 — 1962 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету, згодом працював у редакції письменницької газети „Літературна Україна”. Перша збірка поезій „Соняшник” побачила світ 1962p. Згодом з'явилися й інші поетичні книги: „Протуберанці серця” (1965), „Балади буднів” (1967), „До джерел” (1972), „Корінь і крона” (1974), „Київське небо” (1976), „Сонячний фенікс” (1978), „Американський зошит” (1980), „Шабля і хустина” (1981), „Теліжинці” (1985), „Храм сонця” (1988). Художнє слово І. Драча виклично метафоричне, в своєму потужному семантичному полі воно єднає найглибші шари етногенетичної пам'яті народу з трагічними, часом дисонансними ритмами сучасності. Піднесений космізм і суто побутова „заземленість”, художня умовність і різка окресленість реалістичної деталі — такі антиномії іманентно притаманні художньому мисленню поета. Визначним явищем національної літератури стали також поеми „Ніж у сонці” (1961), „Смерть Шевченка” (1962), „Чорнобильська мадонна” (1988). В останні роки І. Драч веде активну громадсько-політичну діяльність. Він був організатором і першим головою Народного Руху України. Нині поет — голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Конгресу української інтелігенції. 1976p. йому було присуджено Державну премію імені Т. Г. Шевченка.