Скорочені твори - українська література

Кіт у чоботях - скорочено

Новела

<...> «Отже, про глухе слово: Галка, Галка - глухо; ми її не Галка, а товариш Жучок.

Це так, а то - глухо.

А от гаптувати - це яскраво, бо гаптувати: вишивати золотом або сріблом.

...А то буває гаптований захід, буває схід, це - коли підводиться або лягає заграва.

Гаптований - запашне слово, як буває лан у вересні або трави в сіновалах - трави, коли йде з них дух біля плавневої осоки.

Гапка - це глухо.

Ми її: товариш Жучок.

І личить.

І...От вона:

Це тип: «кіт у чоботях». Знаєте малюнки за дитинства: «кіт у чоботях»? Він дуже комічний. Але він теплий і близький, як неньчина рука з синьою жилкою, як прозорий вечір у червінцях осені.

«Кіт у чоботях» - це товариш Жучок. От. А тепер я питаю:

- Відкіля вони прийшли - товариші Жучки? Скільки їх вийшло? Га?

А пройшли вони з краю в край нашу запашну червінькову революцію. Пройшли товариші Жучки, «кіт у чоботях».

...Ах, я знаю: це Жовтнева тайна. Відкіля вони вийшли - це Жовтнева тайна». <...>

У кожному слові Хвильового відчувається замилування внутрішньою красою і силою слова й розуміння цієї сили. Зовсім скупими імпресіоністичними мазками малює він нам образ Галки - товариша Жучка, маленького епізоду великої революції.

Ось вона: спідничка і блуза кольору хакі (бо це ж колір революції), трохи подерті. Що говорити про її зовнішність? «Ясно - жучок». Маленький на зріст «кіт у чоботях», на якого впали «тіні з бур'янів». Це, загалом, і не портрет у тому звичному для нас розумінні. Це - враження. Та й не можна чекати нічого іншого, адже головна правда, як говорить Хвильовий, «то ціла революція».

Революція відчувається у новелі такою силою, що займає собою весь простір і час, і водночас вона йде бур'янами разом з такими непомітними своїми героями, як Гапка - Жучок.

Сюжет майже не відіграє у творі істотної ролі. Хвильовий сам зазначає:

<...> «Тепер читач чекає від мене, мабуть, цікавої зав'язки, цікавої розв'язки, а від «кота в чоботях» - загальновизнаних подвигів, красивих рухів -

- і ще багато чого.

Це даремне.

Ми з товаришем Жучком не міщани, красивих рухів у нас не буде:

у товариша Жучка не буде.

За цим звертайтесь до гітарних героїв гітарних поем.

Товариш Жучок - це тільки «кіт у чоботях» із жвавими рухами, з бузиновим поглядом, що ходить по бур'янах революції і, як му- раль, тягне сонячну вагу, щоб висушити болото...

А яке - ви самі знаєте.

І тільки.

А зав'язки-розв'язки так від мене і не дочекаєтесь. Бо зав'язка -

- Жовтень, а розв'язка - сонячний вік, і до нього ми йдемо». <...>

У передчутті «сонячного віку» - весь Хвильовий. Для нього революція - не криваве мливо з перемелених на її жорнах людських життів, а тривожне свято перетворення людини та вдосконалення світу.

І йде «бур'янами революції» товариш Жучок, наповнений своїм болем і прихованим стражданням. Пере білизну червоноармійцям, пришиває ґудзики, випрошує на станціях паливо. А у проміжках між боями і турботами читає книжку «Что такое коммунізм» без автора. Потім стає вона секретарем партосередку, суворим суддею для всіх неорганізованих і безвідповідальних. І ніхто навіть не здогадується, що їй уже зовсім не дев'ятнадцять років, а двадцять п'ять, і що вона потай плаче за своїм втраченим дитям.

<...> «Тоді мені кирпатенький носик розказав, що їй не 19, як ми думали, а цілих 25 літ, і що у неї вже було байстря, і це невеличке байстря повісив на ліхтарі козак.

Це було на Далекому Сході, коли вона пішла по дорозі за загоном. А то була козача помста.

...А втім, це не диво, що дитину на ліхтарі повісили: було ще й не таке.

Я не збираюсь у вас викликати сльозу.

А от маленький подвиг - це без сумніву.

А чий? -

- Ви подумайте.

...Товариш Жучок № 2,

№ 3,

№ 4.

і не знаю, ще скільки єсть.

Товариша Жучок № 1 нема». <...>

Ідуть ці маленькі Жучки дорогами революції, її бур'янами, і стають символом її самої. Бо хто ж, як не вони, робить її. І хай революція не завжди є чистою і чесною, але вже такою вона є.

Можуть вони і помилитись, ці маленькі «муралі», можуть схибити, зійшовши з прямого і світлого шляху на шлях формалізму, самообмеження. Але зовсім не засудити хоче їх Хвильовий. Скоріше, він дивиться на ці помилки, як добрий батько на помилки своїх дітей, і сумує. Стає його «червінькова революція» маленькою секретаркою бюро, що воює на своєму маленькому фронті, а потім потай плаче над своїм звичайним людським горем.